59 120
“Хроніки Загрії”
Анотація до книги "Хроніки Загрії: Судний день Аймалара"
Доля — ще та жартівниця. Берсерк повернув мене до життя, але всього 700 ударів серця і смерть візьме своє. Раніше, час дарований навичкою, був для мене благо, а тепер, я мрію, аби все закінчилося якнайшвидше. Адже перед моїми очима стоять незчисленні банди шаргів, свиноподібних істот, закованих у броню і з велетенськими сокирами та мечами на переваги, а в бій їх ведуть гнорли — мерзенні восьмилапі потвори, що в бою варті десятка досвідчених шукачів. Їх ціль — знищення людства й байдуже, хто перед ними: воїни, жінки, чи навіть діти. Ми намагалися зрозуміти, чому? Зупинити все, але тепер, тепер немає навіть надії, принаймні для мене, адже смерть вже дихає в потилицю.
# Магія, пригоди, таємниці та епічні бої;
# Система розвитку героїв згідно із законами жанру RPG;
# Попаданець;
# Магія, пригоди, таємниці та епічні бої;
# Система розвитку героїв згідно із законами жанру RPG;
# Попаданець;
Зміст книги: 72 глави
Останнє оновлення: 11 дн. тому
119 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНові пригоди подоспіли, клас
Анатолій Петрин, Приємного читання, завтра прода)
захопливо
Сергій Солошенко, Дякую, приємного читання))
чудово
Сергій Солошенко, Дякую))
Продовжую читати, це щось! Дякую, авторе!
Ельфріде Ноар, Дякую)
надзвичайно захоплююче Щиро дякую
Антоніна Вербовенко, Приємного читання)
Дякую за цікаве продовження!
Ельфріде Ноар, Приємного читання))
Дякую за продоввження
Читаючи цей розділ, я ловив себе на дивному відчутті — наче стою на лінії фронту між абсурдом мирного життя та суворою правдою бою. Спочатку мене щиро розсмішив початок: головний герой нудьгує через те, що Алія припинила бійку. І хоч я не дуже це схвалюю морально — як читач, я абсолютно розумію. Нарешті, хтось чесно визнає, що іноді нас тягне на видовище, навіть якщо воно дурне.
А ще — пелюшки. Це було несподівано. І дуже влучно. Побутова втома, чоловіче бажання втекти від розмов про годування грудьми, трохи гумору — усе це додає історії життя. Всі ці дрібниці створюють відчуття справжнього табору, де герої не тільки ріжуть ворогів, а ще й сваряться, ревнують, і ховаються від пелюшкових тем.
А потім — бац. І шарги. Гостро, стрімко, раптово. Початок атаки описаний дуже кінематографічно — особливо момент, коли Веладіус раптом втрачає посмішку. Ота миттєва зміна тону була дуже вдалою — відчувається, як напруга наростає. Діалогів у бою небагато, але вони ємні. Кожен персонаж промовляє щось у своєму тоні: Дангор — поважно, Алія — прагматично, Ведмідь — по-дитячому вперто.
Дуже хороше чтиво. Мені трохи замало самого litrpgале загалом сподобалося, з нетерпінням чекаю оновлень і наступних книжок
Юрій Безкоровайний, Дякую))) так ЛітрРПГ тут в якості доповнення. Для розуміння розвитку сили персонажа.
Ваша книга в моєму серці!
Ельфріде Ноар, Дякую за такі теплі слова)
добрий сюжет ,легко читається
Святослав, Дякую, приємного читання))
Дякую за продовження!
Ельфріде Ноар, Приємного читання)
Дякую вам за продовження)
Костів Наталочка, Приємного читання)
цікаво.цікаво. дуже чекаю продовження.
Олександр, Дякую))
???
Михайло Комарський, Дякую)
О нарешті починається відкриватися трішки передісторія. Хочеться дізнатися трохи більше про цих сіячів та женців. Із-за чого тут увесь сир-бор.
Александр Добронравов, Сьогодні буде продовження де якраз буде мова про сіячів та женців.
Цей розділ мені зайшов. Він насичений, драматичний і водночас дуже живий. Суперечка між Таном і Алією — одна з тих сцен, де не хочеться відволікатися, бо обидва мають рацію, і ти розумієш кожного. Тан — типовий боєць, який не вміє говорити про почуття і все вкладає в дію. Алія — стратег із болем за плечима, яка, може, й зла, але дуже розумна. Вона не капризна, а ображена по ділу. І це не просто сварка — це точка кипіння, яка назрівала ще з попередніх глав.
Дуже крутий момент із Веладіусом. Ідея, що навіть легендарний маг зламався перед цим монстром, дає глибину: Тан не просто йде на бій, він іде туди, куди ніхто не повертався. Але я б трохи підчистив цю частину. Там трохи забагато тексту про його тіло, руки, обличчя. Можна стиснути — залишити емоційне ядро, бо суть уже пройшла.
Бій із монгром — це майже ритуал. П’ять днів битви — ідея красива, епічна. Але відчуття, ніби не вистачає якогось переломного моменту. Що саме стало ключем до перемоги? Втома монгра? Луара? Дангор? Чи Тан зловив якийсь слабкий рух? Просто хочеться трохи ясності. Бо поки що воно читається так: "Вони билися, довго билися, і врешті перемогли". Це атмосферно, але трохи розмито для кульмінації.
Віслон Веймер, Ключем до перемоги стало безсмертя яке дароване навичкою призову. Скільки б разів монгр не вбивав Ведмедя та Варлакса, Тан кожного разу повертав їх до життя й вони продовжували бій, аж доки броня монгра не дала тріщину. Для загону звичайних шукачів, такий бій коштував не один десяток життів досвідчених воїнів.
захоплююче
Сергій Солошенко, Дякую)
захоплю
юче чтиво
Сергій Солошенко, Дякую)
дякую. цікаво. читається легко та швидко, на одному диханні.
бажаю здоров'я та наснаги у творчості
Серж, Дякую за ваш теплий коментар!)
Добре, що вони живі. Дякую вам за проду.
Аня Осадчук, Сьогодні чергове продовження)
Особливо виділяється емоційна напруга, з якою ти ведеш Алію: її страх, самовладання, гнів, рішучість і бажання вижити звучать щиро й глибоко. Її зіткнення з ватажком своргів стало справжньою кульмінацією: дуже сильний опис відчаю, самопожертви, внутрішньої боротьби й миті надлюдського зусилля. Ця сцена потужно емоційно заряджена, і ти вдало передаєш водночас і зовнішній екшн, і внутрішню драму.
Також добре працюєш із ритмом — після хаосу ти дозволяєш читачеві вдихнути разом із героями. Миттєве заціпеніння, коли все закінчується, і Алія спостерігає за Вулом і згадує Тан — сильний фінальний акорд. Це надає глибини подіям і показує, що ця битва мала не лише фізичні, а й емоційні наслідки.
З дрібних зауважень — подекуди можна було б трохи ущільнити опис чи прибрати повтори емоцій (наприклад, двічі поспіль схожі реакції страху/відчаю в Алії). Також варто перевірити, чи всі описані дії логічно послідовні (наприклад, чи можливо фізично те, що герой бачить одразу трьох різних персонажів у різних місцях у динаміці бою).
Віслон Веймер, Так слушне зауваження.
Ну що ж, сюжет розкручується, як старий млин на вітрі — неспішно, але впевнено. Клітинка, кап-кап, демони, астматичне дихання — дуже атмосферно, прямо відчувається, як тривога повзе по шкірі. Але знаєте, що мене вбило? Флаймар — цей звичайний «м’який» директор раптом стає жорстким командиром, який може одним рухом руки відправити когось на той світ. Скажу чесно, трохи шкода його, але феєрія зради реально качає.
А ще це «тепло» в очах — прямо як у трилерах, коли ти розумієш: ось зараз щось піде не так, і це буде дуже брудно. І, звісно, твоя героїня не стримує почуттів, лютує, хоче світити найяскравіше світло... а тут їй «фігушки» — магія в клітці.
В загальному, добре піднято градус емоцій, ідеально для трилера. Хочеться швидше дізнатись, чим усе закінчиться — спасуть героїню чи ні. Чекаю продовження!
Віслон Веймер, Дякую))
Ох і Тан.. що далі, як далі.. дуже цікаво
Наталья Глушенко, Завтра прода, тож скоро дізнаєтесь, хоча там багато чого розгортається, тож може і трішки пізніше)
Дуже сподобався стиль і жанр написання) якщо буде час зазирніть і на мою сторінку
Міла Грей, Дякую, обов'язково)
Прекрасна книга!
Ельфріде Ноар, Приємного читання)
Хороша книга! Планується бути платною?)
Влад Вірт, Дякую))
Все добре. сюжет ОК. книга читається легко.
Serhiy Tegeran, Дякую)
дуже цікаво читається
Сергій Солошенко, Дякую)
Дякую за продовження!
Крутий твір про попаданців). Коли наступна прода?
Олена Лук, Дякую, завтра)
Сподіваюся, що вони дійдуть . Дякую вам за проду.
Аня Осадчук, Дійдуть, але на їх шляху буде безліч труднощів, таємниць та несподіваних зустрічей.
Хоча сцена бойового відступу здається на перший погляд чисто тактичною, тут ховається ціла філософія часу, вибору і відповідальності.
Перш за все, «наш стрій розпався на чотири групи» — ця фраза не просто описує розділення, це символ фрагментації колективної свідомості, втрати цілісності під тиском хаосу. Сцена відступу — це не поразка, це період невизначеності, коли воля і порядок розмиваються, і кожен стає на свій шлях. Відповідь аймаларців, які «негласно дають зрозуміти верховенство Фелмора», — це ніби тінь ієрархії, що навіть у хаосі лишається константою, нагадування про те, що влада — це не тільки сила, а й символ довіри й узгодженості. Тут виникає глибше питання: що таке справжнє лідерство? Чи влада вимірюється лише військовою силою, чи радше моральною силою вести за собою, навіть тоді, коли все валиться?
Далі, майстерно простежується ідея пастки — «дві вузькі ділянки» як образ не тільки фізичної небезпеки, але і символу життєвих вузьких місць, де доля і вибір стискаються до критичного моменту. П’ять-десять хвилин, щоб встигнути — це ніби пауза перед безоднею, той тонкий проміжок часу, який визначає, чи ти станеш здобиччю, чи здобувачем. Це нагадує нам філософську дилему
Віслон Веймер, Краще й не скажеш)
дуже цікава історія та задум в плести це в ігру. Гарні герої та їх опис. Цікаві пригоди - не передбачені, новий розворот сюжету. Все є: і битва, і кохання та мандрівки!
Олександр, Дякую)))
цікава книга. десь містами затягується сюжет. Коли читаєш книгу, десь починаєш бачити кінцівку книги(но я пока не бачу її кінцівки, як може завершитись ця історія), але розумієш що він може зовсім іншим. Як писав раніше, хотілось, щоб все таки все закінчилось добре для Тана та його команди. Щоб Алія та Ведмідь теж закохалися! Щоб вони знайшли причини, які занурили їх світ в хаос та відновили гармонію світу! і всі жили добре та щасливо!
Олександр, Успіхів у написанні книги)
41 глава не просто демонструє захоплюючу битву, але й занурює в глибокі, філософські аспекти існування та смерті, життя на межі і внутрішньої боротьби. Через насичений екшеном сюжет, ми бачимо, як фізична і метафізична межі стикаються, і як персонажі, що переживають ці катастрофи, намагаються знайти сенс у їхньому житті та смерті. Відчуття тимчасовості й безсмертя, яке одночасно є благословенням і прокляттям, виразно впливає на характери і хід подій.
Що вражає в цьому уривку — це постійна напруга між потужністю і вразливістю. Спочатку ми бачимо героїв у своїй апогеї сили: збільшена ефективність і бойова майстерність, що дозволяють їм прориватися через ворогів. Це короткочасне безсмертя (700 ударів серця) — не просто фізичне обмеження, а й метафора життя, яке, здавалося б, можна продовжувати нескінченно, але завжди є певна межа, за яку не варто переступати. Саме цей парадокс стає основною темою: сили, що даються персонажам, не є безкінечними, і навіть найбільші досягнення в бою не позбавляють їх від неминучого кінця. Міць і велич — це лише тимчасові явища, які завжди стикаються з власною кінцівкою.
Віслон Веймер, Дякую)
захоплююче чтиво
Сергій Солошенко, Дякую)))
Ого, та це було як фінальний бій у грі, коли включив усі бафи й просто летиш вперед! Шалена доза адреналіну, берсерк на максимум, кожен абзац — як удар двуручного меча! І попри м’ясорубку — ще й поетичність з флейтою та музикою смерті… Словом, читала на одному подиху, а серце калатало, як у героя — десь на 700 ударів!
Ельфріде Ноар, Дякую, але фінальна битва ще попереду
А прозорники, ще та гидота, хочу аби заклинання Веладіуса знищило їх усіх.
Анатолій Петрин, Скоро дізнаєтесь)
Коментар видалено
Дякую за продовження!
Ельфріде Ноар, Приємного читання))
Цей розділ ― справжня перлина оповіді: багатогранний, живий і чудово врівноважений між діалогами, діями та внутрішнім емоційним напруженням. Ти майстерно поєднуїш щільну атмосферу воєнного стану з теплом людських (і магічних) стосунків. Особливо вражає контраст між серйозністю ситуації та яскравою харизмою Веладіуса ― цей дідок буквально краде сцену! Його колючий гумор, енергійна подача й напускна грубість приховують величезний досвід, турботу й харизму. Він виглядає не як просто комічний персонаж, а як потенційний ментор, чи навіть ключ до складнішої магічної частини історії. І його взаємодія з учнем ― золото: сатира, динаміка характерів, водночас і посмішку викликає, і жаль до Вула, якого, між іншим, варто трохи глибше розкрити надалі (зробити більше, ніж просто "гвинтик для ляпасів").
Танзор ― добре виписаний кервник, у якому поєднується сувора відповідальність із внутрішнім болем за втрату брата та населення. Його взаємодія з Алією ― як двобій дипломатій, і хоч він виграє, усе одно залишає враження гідної постаті, а не “перешкоди в квесті”.
Алія ж продовжує бути прикладом сили й жіночої впевненості. Її спроба вмовити Танзора ― тонка, красива, а відмова тільки підкреслює реал
Віслон Веймер, Дякую за відгук)
захоплива історія що тримає інтригу, непагано розкриті переживання героїв та битви. помічера величезна любов автора до буквосполучення "гр, рг, гн" що занадто вже приїлися і ламають язик.
коротке побажання автору: набирайтеся досвіду та не закидайте справу, одного дня ваші твори вийдуть на досить високий рівень у випадку вкладання очків розвитку у вашу майстерність
Марко Віразький, Дякую за відгук врахую на майбутнє)
Новий розділ - просто супер!
Ельфріде Ноар, Дякую)!
Дякую за проду, той заклик могутня річ, цікаво, які вони маги аймаларців
Александр Добронравов, Скоро Тан і ко познайомляться з одним із них)
Цей розділ — наче розірваний нерв, що тремтить кожною літерою. І хоч він дихає кров’ю, потом і страхом, саме тому його хочеться перечитати ще раз. Тут уже не просто пригоди — це виживання, хворобливо реалістичне, із дотиком справжнього жаху, який не викликає істерики, а холодно заповзає під шкіру. Атмосфера витримана до останнього абзацу, напруження тріщить у повітрі, як сухий лід під босими ногами.
Особливо вражає образ істоти, що переслідує героїв. Вона не названа — і правильно. Бо як назвати щось, що є самою сутністю болю й агонії? Її опис — не просто моторошний, він позбавляє захисту. Зшиті роти, кров, шипи, личинки — усе це не для ефекту, а щоб пробудити в читачеві щось прадавнє, інстинктивне: втікай, не озирайся. І при цьому, незважаючи на всю огидність, вона — жертва, а не монстр. І це змушує поважати автора за сміливість, за тонкий психологічний баланс між жахом і співчуттям.
А фінал, із прямим протиставленням бойової реальності фортеці, — немов ковток води після крику. Зустріч із Сайгоном не дає віддихатися, бо світ не стає безпечнішим. Просто тепер є нова сцена для битви. І ти, разом з героями, на цих стінах, зі списами в обличчя і смертю за спиною. Такий розділ не прос
Віслон Веймер, Так Аби дістатися до фортеці Трьох Озер Тану та його друзям доведеться пройти через важкі випробування
Дякую вам за проду.
Аня Осадчук, Приємного читання)))
Схоже, не дивлячись на морок і небезпеку, обхід через підземелля був вибором не лише обережним, а й пророчим. Монгри — ці тіні з плоті й злості — не з'явилися знову, мов сама темрява остерігалася нашого кроку. Та не минулося без жертв: мої чоботи, пожовані кислотою підземного слизу, розсипались мов трухлява шкаралупа. Довелося обмотувати ноги рештками штанів — імпровізована броня проти каміння і власної безпорадності. Але в світлі ранку, коли туманний ліс залишився за плечима, навіть ця дрібка незручності здавалася дрібницею в порівнянні з безмовною радістю того, що ми ще живі.
Алія, магеса з поглядом, що міг би палити дірки в реальності, обгорнула нас оновленою сферою туману. Її магія змінилась — стала ширшою, глибшою, ніби сама вона вийшла з іншого боку дзеркала мудрості. Рааль і Мірг уже вели нас через долину, мов мисливці, що не залишають слідів. Та навіть у цій тиші відлунювали стогін шаргів, як грім за обрієм — передвісник бурі. І коли ми вперше з висоти поглянули в долину Трьох Озер, усе стало на свої місця: фортеця в облозі, свинорилі гатять ліс, як варвари гатять у ворота історії. Битва кипіла, як чорна юшка з металу, кісток і розпачу.
27 розділ дуже надихає, що не існує супротивника, якого не перемогти
Віслон Веймер, Так, це точно
Цікавий та динамічний розділ, дякую!
Наталья Глушенко, Навзаєм))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати