Глава 32 За мить від лиха

Попереду почулося явне ворушіння і незадоволене похрюкування. Потім, збоку від нас, із трави показався спочатку один силует, за ним другий, третій. Розуміючи, що бійки не уникнути. Я метнув у найближчого шарга кинджал. Свинорилий якраз підвівся і вдихаючи ніздрями повітря, повертався в наш бік.

Лезо кинджала з легкістю пройшло захисний шкіряний комір і по саме руків'я занурилося в шию. Шарг приглушено булькнув і без духу завалився назад у траву. Цієї ж миті в його сорильника, до якого тільки почала доходити суть того, що відбувається, вдарив щільний згусток темної речовини, відкинувши його на третього супротивника.

Обидва шарги впали в траву й над ними одразу ж нависла тінь. Ледь вловимі відблиски металу й шарги замовкли назавжди. Хоча, як на мене, Рааль даремно витрачав сили, добиваючи свинорилого, ураженого магією дівчини.

— Ведмідь, що з тобою? — На обличчі Алії відобразилася суміш гніву й нерозуміння. — Ти поводишся, наче доросла дитина.

— Нема чого нам туди йти принаймні тобі й Тану, — голос здорованя несподівано став нормальним, більше не маючи нічого спільного з ревом чи басом.

— Коли аймаларці дізнаються всю правду, вони нас по голівці точно не погладять. Я готовий пройти обряд примирення і навіть розірвати зв’язок із Таном, щоб остаточно померти, але знущатися з тебе нікому не дозволю. Смерть у бою і муки тортур це різні речі.

Ти Тан, теж маєш жити. Ніхто не знає, що Леворд зумів передати тобі свою силу. У принципі за межами Північної долини про тебе взагалі ніхто, нічого не знає. Сховаєтеся серед скель, і після того, як нас стратять, призвете Мірга. Він покаже обхідний шлях до Великої долини, а вже на її підступах Алія та Мірг себе вб'ють.

Наш Тан далеко не дурний хлопець і навіть без знання мови зможе роздобути гроші та скористатися порталом до Загрії, а там призве всіх вас.

Чого ви так на мене дивитесь? Тан, швидше розривай зв’язок, нехай це буде вашою спокутою.

— Ведмідь, перестань нести нісенітницю! — у серцях вигукнула Алія й одразу замовкла, намагаючись прийти до тями. Здавалося, дівчина зараз перебуває на межі зриву, а коли за хвилину вона продовжила, в її голосі читалися, лише ноти докору та викриття:

— Егоїст, вирішив обрати найлегший спосіб? А про нас ти подумав? Нікчема, бажаєш уникнути відповідальності? Думаєш, твоя смерть щось виправить? Ти справді, хочеш, аби ми жили далі, проклинаючи себе щодня та зневажаючи, навіть власну тінь за дурість, що принесла загибель цілому народові?  Ненавидячи себе за зраду, яка змусила тікати від відповідальності, малодушність, що спокусила нас спокутувати всі свої гріхи, ціною одного життя? Ведмідь, твої слова звучать занадто бридко. Закрий рота й більше не смій його розкривати!

Під кінець, Алія знову розійшлася, її всю трусило, а мова скидалася більше на шипіння гримучої змії.

От тільки погляд, яким вона дивилася на здорованя, виражав зовсім іншу, я б навіть сказав, особисту емоцію. У ньому читався страх, тваринний страх, — а що, як цьому тюхтію, безхребетній рохлі, якимось незбагненним чином вдасться втілити свій план у життя?

На мить, дівчина перевела погляд на мене і кров буквально застигла в моїх жилах. Ні, це не жінка: химера, горгона, її величність Керріган, але точно не берегиня домашнього вогнища. Моя голова мимоволі опустилася вниз, нібито жила власним життям, як і рука, що застигла біля серця.

Можливо, це все були витівки магії, зав’язані на менталі. Проте я дав дівчині свою згоду, і судячи з обличчя Ведмедя, що гнівно зиркав на мене, здоровань зробить усе, аби змусити мене пошкодувати.

Та якщо чесно, начхати. У мене свої причини, аби якомога швидше опинитися за стінами фортеці долини Трьох Озер.

Нехай Ведмідь сам розбирається з магесою. Хоче — вмовляє, хоче — бере в оберемок і тягне за собою, хоч на край світу. Це їхня справа, а для мене — головне, відшукати Луару й самому їй усе розповісти. Нехай вона стане моєю Фемідою, тільки б дівчина була жива.

Нам пощастило й нещодавно упокоєна трійка шаргів, виявилася єдиним загоном розвідників у цьому місці. Принаймні, ніхто не зреагував на тираду Алії. Ведмідь, начебто змирився з рішенням магеси й більше не саботував наше просування.

Тільки йшов один позаду всіх, періодично пропалюючи потилиці важким поглядом, особливо мою. Так що через деякий час, я навіть почав приміряти на себе шкіру Іуди, тільки ваги від тридцяти срібняків не діставало в кишені. Хоча правильніше в цьому випадку назватися Пілатом і пошукати чашу з водою.

Егоїзм, муки совісті й суто людське розуміння мотивів Ведмедя постійно гризли мене, кидаючи з крайності в крайність. Причому в міру наближення до фортеці ці почуття тільки посилювалися.

— Алія, потрібно зупинитися, — притримавши дівчину за руку, тихо промовив я.

— Тан, ти з глузду з’їхав? До фортеці не менше п'яти тисяч кроків.

— Попереду Гнорли, — утримуючи дівчину за лікоть, спокійно проговорив я.

— Звідки така впевненість, — Алія із сумнівом подивилася на мене, але все ж таки зупинилася і наказала Міргу подати умовний сигнал, який означав небезпеку попереду. Потрібен він був здебільшого для Рааля, що після витівки Ведмедя, йшов за сотню кроків попереду.

— Розповідай, — суворо наказала дівчина, щойно всі зібралися навколо неї.

— Ти ж знаєш про мої особливі стосунки з гнорлами. Я єдиний із вас, хто постійно потрапляв під їхній вплив. Причому він завжди був такий ненав’язливий, що мені здавалося, ніби то мої думки та почуття.

— Тан, ближче до суті.

— А ближче й нікуди. Я знову відчув на собі їхній вплив, причому, чим ближче до фортеці, тим сильнішим і нав’язливішим він стає. Гадаю, завдяки набутому досвіду й підвищеній ментальній силі, я, нарешті, можу їм протистояти.

Усі уставилися на мене.

— Пташеня хоче показати свою важливість, — підозріло проговорив Варлакс.

— Тан, ти в цьому впевнений? — Алія теж була налаштована скептично. — Ми нічого не відчуваємо, а твій ментальний захист, тепер, не набагато нижчий за наш. Якщо Гнорл наскільки сильний, що зумів впливати на тебе, то й ми б відчули це.