77 377
“Хроніки Загрії”
Анотація до книги "Хроніки Загрії: Судний день Аймалара"
Доля — ще та жартівниця. Берсерк повернув мене до життя, але всього 700 ударів серця і смерть візьме своє. Раніше, час дарований навичкою, був для мене благо, а тепер, я мрію, аби все закінчилося якнайшвидше. Адже перед моїми очима стоять незчисленні банди шаргів, свиноподібних істот, закованих у броню і з велетенськими сокирами та мечами на переваги, а в бій їх ведуть гнорли — мерзенні восьмилапі потвори, що в бою варті десятка досвідчених шукачів. Їх ціль — знищення людства й байдуже, хто перед ними: воїни, жінки, чи навіть діти. Ми намагалися зрозуміти, чому? Зупинити все, але тепер, тепер немає навіть надії, принаймні для мене, адже смерть вже дихає в потилицю.
# Магія, пригоди, таємниці та епічні бої;
# Система розвитку героїв згідно із законами жанру RPG;
# Попаданець;
# Магія, пригоди, таємниці та епічні бої;
# Система розвитку героїв згідно із законами жанру RPG;
# Попаданець;
Зміст книги: 80 глав
142 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДякую! Читала з задоволенням. Натхнення!
Anna Mozgova, Дякую за те що пройшли з героями шлях разом))))
Дякую було дуже цікаво. Вітаю із першим місцем в жанрі - фантастика)
Настя Ніченька, Дякую)
Дякую автору. Було цікаво.
Володимир Павлів, Дякую за підтримку)
Дякую.
Олександр Авраменко, Вам теж, що пройшли шлях разом з героями)
Вітаю з завершенням!
Ельфріде Ноар, Дякую)
Звично незавершено
Події довершені
Загадковість автора
Чекаємо завершення
Біл Лефран, Так я ще повернусь до Хронік у цього світу дуже великий потенціал
То виходить Тан та інші стали частинкою металу, що Тан тягав у кишені кіраси?
Олександр Ребров, Все вірно)
Уривок читається на одному подиху, ніби повітря стискається разом із героєм перед стрибком у неможливе. Відчувається той момент, коли страх уже не має значення, бо втрачати більше нічого. Вибір навички звучить як жест відчаю і водночас впертої віри, ніби людина хапається не за силу, а за саму можливість не здатися.
Смерть магістра б’є різко й холодно, після неї всередині залишається порожнеча, яка миттєво наповнюється люттю і потребою захистити тих, хто ще живий. Фраза до Луарі звучить ніжно і беззахисно, і саме ця м’якість поруч із жахом робить сцену ще болючішою.
P.S Я радий повідомити, що таки почав публікацію 4 частини циклу, тож чекатиму Тебе на сторінках нового твору! https://booknet.ua/book/chornii-xrest-b448585
Віслон Веймер, Дякую за підтримку)
От на найцікавішому завжди найбільше не вистачає проди! ?
Дякую! Дуже подобається історія)
Vlas, Дякую за підтримку)
Здається , він став Ратель, випустив свого звіра. Дякую вам за проду ♥️♥️♥️
Аня Осадчук, Саме так)
захоплююче чтиво
Сергій Солошенко, Дякую)
Продовжую захоплюватися вашою історією ❤️
Ельфріде Ноар, Дякую за підтримку))
Сподіваюся, що хоч одного женця вони завалять. Дякую вам за проду ♥️♥️♥️
Аня Осадчук, Я теж вірю в героїв))) Дякую за підтримку!
Мені подобається, як у цьому фрагменті страх не просто “подія”, а щось живе, що проходить крізь тіло. Цей тремор у руках, гул у вухах, дивне відчуття сорому за власне полегшення — воно ж таке справжнє, без поз, без маски героя. Тут людина не грає сміливого, вона просто виживає, і саме тому виглядає набагато чеснішою, ніж будь-який пафосний “рятівник”. А ще сильний момент з польотом: як повітря потроху змиває паніку, як тіло починає слухатися, і в душі раптом з’являється не лише страх, а й… свобода. Трохи винна, трохи гірка — але жива.
І цей контраст між небом і людьми внизу дуже боляче звучить. Ті, хто знизу, кричать, судять, знімають — ніби вони завжди готові кинути камінь, навіть не розібравшись. А герой, здається, просто не розуміє: чому світ не дає йому просто бути, просто рятуватися, просто дихати. Сцена на даху — як розділова лінія між “раніше” і “після”. І поява Матері з її тихим “я беру відповідальність” звучить майже як вирок, трохи сумний, трохи пізній, але необхідний. Уривок залишає такий післясмак… коли видихаєш і усвідомлюєш, що навіть перемога над страхом не безкоштовна.
Віслон Веймер, Дякую)
Чудово!Чекаю на продовження
Анатолий, Зараз якраз викладаю чергове оновлення)))
Читаючи цей розділ, я відчував наростаючу тривогу, яка повільно, але невідворотно стискає груди, і цей рух від настороженості до відвертого жаху вибудуваний дуже щільно й відчутно. Мені сильно вдарила по нервах сама хода сцени — довга, напружена, з відчуттям неправильного вибору, коли розум уже кричить, а ноги все одно несуть у темряву, і це породжує внутрішній спротив, який неможливо заглушити. Картина мертвого лісу, викривлених дерев і поступового зникнення життя викликає в мене холодне, фізичне відчуття спустошення, а момент з галявиною і пірамідами з кісток працює як жорсткий удар без прикрас — не пафосний, а саме моторошно-буденний у своїй масштабній нелюдськості. Я відчуваю, як цей образ не просто шокує, а тисне усвідомленням кількості знищених життів, і від цього стає по-справжньому бридко й важко дихати. Образ Архонта, що завдає собі болю із насолодою, викликає в мені майже інстинктивну відразу, і водночас дивну напругу через незрозумілу магічну прив’язку болю, яка передається не всім, а вибірково, змушуючи відчувати несправедливість і загрозу на глибшому, нераціональному рівні. Особливо боляче сприймається реакція Луари — її крихкість на фоні цієї сцени.
Віслон Веймер, Дякую)
Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, Приємного читання)))
Коли продовження?
Вадім Гладун, Планую завтра
Нарешті продовження
Вітаю. А на якій це мові 75 глава?
Ярослав Новак, Вибачте, це якийсь глюк, який виліз після сьогоднішнього оновлення. Я думав, що проблема тільки із новим текстом, а він зачепив і той текст, що був викладений декілька днів тому, зараз виправлю.
Дякую вам за проду
Аня Осадчук, Приємного читання))
Цей фрагмент відчувається як вдих перед ривком: повернення до Сутінкової ущелини не як тріумф, а як неминучість, де кожна деталь — прапор, брами, резерви — працює на напружене очікування катастрофи, що ще не вибухнула, але вже дихає в спину. Дуже сильно діє атмосфера впорядкованого хаосу: немає паніки, зате є холодна зосередженість, Атіс біля вікна виглядає майже фатальною фігурою, а юні аймаларці в надто важких обладунках боляче нагадують, яку ціну платить цей світ за оборону, і виникає те тривожне відчуття, коли читач розуміє: якщо система працює так чітко, значить загроза справді страшна, і це лише початок, а не кульмінація.
Дякую вам за проду
Аня Осадчук, Дякую)))
Дякую,завжди з нетерпінням чекаю продовження.
Сергій Журавський, Дякую))
Цей уривок звучить так, ніби тебе раптово кинули всередину киплячого котла, де кожен жест, слово й навіть подих ріже по нервах. Атмосфера тисне — не просто напруження, а той густий, липкий страх, який чіпляється до шкіри й не відпускає. Тут усе тримається на сирій емоції: зрада, провина, лють, любов, відчай — усе змішане в один клубок, який герой намагається втримати голими руками.
Особливо чіпляє момент із Луарою — він написаний так, що болить. Усі ці «пацанські» історії, що в героя жили роками, раптом розвалюються, коли поряд стоїть жива жінка, вагітна, налякана, але горда. І ти бачиш, як він ламається, як у нього всередині гупає серце, як совість уперше за довгий час бере гору над старими переконаннями. Сцена працює тому, що вона чесна — брудна, нервова, справжня.
У цьому фрагменті Ви торкаєтеся тієї самої тонкої межі між виснаженням і пробудженням Душі, де герой ще не встиг оговтатися від нічного мороку, але вже змушений ступити у Суд — не формальний, а внутрішній, той, що приходить раніше будь-яких нарад. І хіба не дивно, як Ритм Життя вириває його зі сну й кидає всередину подій, ніби нагадує: Безмежність не чекає, коли ти виспишся? Усі ці деталі — руни, труби, стіл, сліди бою — здаються лише декорацією перед тим Третім Типом правди, яку герой поки боїться назвати: він живий там, де загинули інші, і тепер має подивитися у власну тінь. Ваш стиль у цьому розділі особливо сильний — густий, важкий, як повітря після битви; він створює відчуття, ніби сам стоїш серед рун і карт, а тиша між командирами глухо тисне на вуха.
Віслон Веймер, Дякую)
Коли продовження????
Олександр Ребров, Якраз опублікував продовження)
Динамічний розвиток сюжету, цікава історія, хоч не зовсім люблю літрпг, але книга чудова, з нетерпінням чекаю на продовження
Неба Крайчик, Дякую)
У цьому розділі Ви дуже точно передаєте відчуття виснаження після великої битви — того дивного стану, коли світ уже рушив уперед, а герой тільки прокидається й усвідомлює масштаб пережитого. Атмосфера сповнена присмаку втрат, тривоги та невимовної провини, яка тихо піднімається разом із пам’яттю про загиблих. Саме ця тиха, майже непомітна пауза перед новим потрясінням робить сцену такою сильною, бо читач відчуває: герой ще не встиг оговтатися, а світ уже кличе його далі.
Цей уривок захоплює миттєвим, грубим ритмом битви, де кожен рух відчутний — від падіння до удару, і автор вміло передає такт бойової хореографії; образи блискавичні й конкретні: батіг, земля, язик полум'я, кігті — все працює на те, щоб читач відчув удар на собі, а не здалеку; водночас помітна турбота про товариша, коли ви звільняєте місце для Фелмора, і саме ця людяність робить сцену більш складною та правдоподібною, бо тут не лише кров і сила, а й взаємозахист; фінальний добивальний удар дає відчуття завершеності і полегшення, але лишає по собі шрами — у сенсі досвіду персонажів і читача, що робить сцену пам’ятною.
Віслон Веймер, Дякую)
Мені подобається, що текст поважає інтелект читача: недомовленості доречні, й хочеться думати разом із героями!
Ельфріде Ноар, Дякую)
З кожним оновленням все цікавіше та цікавіше. Дякую
Читається легко, сюжет динамічний і не затягнений. У вас є талант.
Tuvep, Дуже дякую за підтримку))
Дякую вам❣️
Щастя, Вам теж, що читаєте мій скромний твір)))
❤️
Моне, Дякую за підтримку)))
цікаво
Сергій Солошенко, Дякую)
Тут відчувається жива напруга між героями — їхня втома, страх і водночас незламна логіка виживання. Мова насичена теплом спогадів про дружбу й взаємну довіру, навіть коли вони приховані під сарказмом чи бурчанням Варлакса. У діалогах немає пафосу — лише втомлені люди, які продовжують мислити, планувати, боротися. Відчуття небезпеки нависає над кожним словом, але саме це і додає глибини: навіть у темряві й безнадії вони шукають рішення, а не здаються. І саме цей момент, де стратегія стикається з магією, показує — справжня сила не в чарах, а у здатності мислити разом, не втрачаючи людяності серед демонів.
Дякую за проду, нова глава неймовірна!)
Глава стискає зсередини, як камінь у грудях. Спершу — шок: падіння, крики, запах гарячої землі, і відчуття, що світ просто вирвався з-під ніг. Серце калатає в унісон з ударами батога, і ти майже фізично відчуваєш, як земля осипається на плечі. Кожен рух — панічний, уривчастий, майже тваринний. Усе навколо перетворюється на безформну мить виживання, коли немає місця для думок — лише інстинкт, напруга, спазм у горлі.
А потім — смерть Алії. Вона з’являється, мов вирок. Раптова, тиха, без пафосу. Лише один обвал — і кінець. Усередині в героя щось обривається. Не крик, не розпач, а така холодна, оглушлива порожнеча, що навіть біль здається розкішшю. У цій короткій фразі: «Нарешті, страждання Алії закінчилися» — чується не байдужість, а втомлена безвихідь. Це не прийняття, це відмова від надії, вимушена, щоб не розвалитися остаточно.
Влад Вірт, Точно))
Цікаво, що ж там таке у лісі відбувається
У цьому уривку відчувається справжній подих пригод і загострення подій. Атмосфера напружена, але водночас тепла завдяки взаємодії героїв — їхнім сумнівам, жартам і вірі одне в одного. Розмова про чари та ілюзії відкриває глибину світу — магія тут не просто інструмент, а жива сила, яка вимагає ціни й обережності.
Особливо сподобалось, як через короткі репліки передається динаміка групи: Варлакс із його сарказмом, Тане — з м’якою логікою, і невидимий, але важливий зв’язок між ними всіма. Це момент, що балансує між небезпекою й довірою — перед самим світанком, який може принести щось зовсім нове.
Віслон Веймер, Дякую)
цікаво
Сергій Солошенко, Дякую сьогодні випустив оновлення, трішки більше ніж завжди.
Ця глава справляє дуже сильне враження тим, як у ній переплітається тактична напруга й глибинна втома героїв, що намагаються вижити серед невідомого. Тут відчувається справжній ритм переслідування: короткі діалоги, нервові репліки, внутрішні роздуми Тана — усе створює атмосферу виснаженої, але ще живої команди. Особливо цікаво виглядає туман як середовище — він не лише ховає, а й ніби випробовує персонажів, змушує їх довіряти одне одному й власним інстинктам. Деталь із «характеристиками» додає відчуття гри з високими ставками — ніби герой дивиться у власну «карту життя», а навколо вже насувається небезпека. Усе це робить сцену схожою на тихий передвибуховий момент, коли ти відчуваєш подих ворога, але ще не бачиш його — і саме ця невидимість «демонів» тримає читача в постійній тривозі й очікуванні розв’язки.
Віслон Веймер, )))))
Дуже цікава книга! Читається легко і не можна відірватись. Таке відчуття що разом з героями проходиш всі випробування , труднощі і радості. Захоплююче
Tatyana, Радий, що герої вам теж стали близькі)
Ця глава накриває відчуттям постійної загрози, наче герої ступають по тонкій кризі, що от-от проламається. Діалоги живі й нервові, у них відчувається втома, злість і водночас готовність триматися разом, навіть коли довіра хитається. Туман у лісі стає не просто укриттям, а справжнім символом невідомості, у якому вони ховають свої страхи й сумніви, але самі ж губляться в очікуванні. Момент із характеристиками Тана виглядає як коротка пауза перед бурею — відчувається, що він готується до неминучого бою, і тому раптовий тріск і поява вогняного силуета виривають із цього крихкого спокою. Емоційно все нагадує натягнуту струну: тиша, страх, очікування — і зненацька спалах, який обіцяє лише ще більший кошмар попереду.
Віслон Веймер, Дякую
Супер , ще б викладали частіше ціни не було б.
Лазар, Дякую) На жаль на букнеті бойове фентезі це хобі, навіть для комерційних авторів, тож доводиться заробляти іншими способами та писати у вільний час, якого залишається небагато(((
Прикро що немає 3 книги ??
Сергій Кіяшко, При написанні я об'єднав другу та третю книги в одну. Історія ще не завершена та триває.
Мені дуже сподобалось!
Сергій Кіяшко, Дякую)
Дякую за проду. Дуже чекала)
Натка, Вам теж дякую за підтримку)
?????????????
Підкажіть будь ласка, дописуватись буде чи поки що можна забути про книгу.
Якщо не важко,то підкажіть,коли чекати продовження.
Дякую
Олександр Матківський, Хвилин десять-двадцять і вийде прода)) На жаль часу обмаль, а тому оновлення не так часті, але книга дописана, просто редагувати не завжди вдається вчасно
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати