Глава 5 Свій серед чужих

І знову час розтягнувся. Я це вже не раз помічав: коли відчайдушно бився з ордами шаргів та високоранговими монграми, ламав кістки в машині, чи падав у канаву із Сиплим. У цей момент усе навкруги сповільнювалося, а моє сприйняття, навпаки, загострювалося, так що я встигав помічати найдрібніші деталі, тоді, як реакція тіла на те, що відбувається, залишалася незмінною. Навіть не знаю, як це все науково пояснити, але факт залишається фактом.

Подолавши тунель, продовжив своє падіння всередині печери. Від набраної швидкості у вухах стояв неприємний свист. Але я не надавав йому значення, уся моя увага була зосереджена на стінах, які від низу до самого верху, були вкриті палаючими смолоскипами.

Ось тільки те, що я бачив, не було банальним розміщенням вогняних світильників по всій площині величезних склепінь. Смолоскипи були встромлені в певному порядку і зараз вимальовували силуети моторошних істот. Одного з них я безпомилково впізнав — нещодавно переможений нами монгр, Великий Древній або Мурграндал, сила якого, на перевірку, виявилася незрівнянно малою, порівняно з описаними можливостями міфічного земного Ктулху.

Ще одна тварюка, була впізнана за характерною зброєю, яка переламала посох Леворда. Вигнуті леза-коси, розташовані з обох боків короткого держака.

Створений палаючими смолоскипами силует, виявився таким же розмитим і невиразним, як і реальні обриси чужинця. 

Третій монгр, чи все-таки, ці тварюки не мають нічого спільного з породженнями Великої Зміни? Являв собою класичний образ демона — масивний торс, ноги з копитами замість ступнів, широкі крила за спиною, хвіст і закруглені рога на голові. Його супроводжувало десятка два зменшенних копій, тільки без крил.

Останній виродок, якого я встиг розгледіти, нагадував циклопа з вдягненим на голову відро подібним шоломом із прорізом для ока, плащем і здоровенним дворучним мечем, закинутим на плече.

Мені пощастило, адже палаючі на стінах смолоскипи здорово полегшили завдання з визначення безпечної висоти. Як орієнтир, вибрав десятий смолоскип знизу, розташований трохи вище щиколотки циклопа-мечника. Думаю, якщо застосувати навичку на цій висоті, прокол встигне спрацювати до того, як я розіб’юсь о тверду підлогу печери.

Тільки от куди стрибати? Внизу, прямо піді мною, я побачив кілька груп шаргів. Вони були оточені своргами, які злісно гарчали й пестили найупертіших важкими кулаками. На протилежному, від входу, краї, стояв гнорл, разом зі свитою із десяти своргів, одягнених у різнокольорові матові обладунки.

Ще одна частина своргів, розосередившись по залу, стусанами зганяла до центру шаргів, що норовили розбрестися, наче паршиві вівці.

А може, вони  зовсім і не вівці, а звичайні туристи, які намагаються втекти від занудних екскурсоводів, сподіваючись самостійно розглянути місцеві пам’ятки. Оскільки ті шарги, до яких, поки що не дійшла черга, немов зачаровані, стояли та споглядали велетенські силуети, створені за допомогою смолоскипів.

«Масовий прокол буття» і я з’являюся в найвіддаленішому краю печери, туди, де безкарно стояли й дивилися на стіни п’ятеро шаргів. Вони, навіть не звернули на мою появу уваги. Хоч я і плюхнувся на землю з такою силою, що якби не було в зубах смердючого шматка шкіряного ременя, похід до стоматолога мені був би гарантований.

Ще під час нашого божевільного забігу через шаргський табір я помітив, як перенесення негативно позначалося на темпі руху. Якщо в момент стрибка нашу швидкість можна було порівняти зі швидкістю спринтера, то після перенесення, вона ледве дотягувала до швидкості марафонця на фінішній дистанції.

І саме на цьому будувався мій розрахунок, але, мабуть, швидкість я набрав занадто високу. Боюся, Ведмедю, подібний подвиг точно було б не подужати, усе ж його маса вдвічі перевершує мою, а з навішеними залізяками й того більше.

Недовго думаючи, приєднався до шаргів і зачаровано почав роздивлятися силует на стіні. Розташований переді мною образ тварюки не мав голови, одна з її рук закінчувалася шістьма щупальцями, а в другій містився спис.

Я скосив погляд, але зміг розгледіти, лише руку наступної тварюки, що закінчувалася трьома здоровенними кігтями. Дуже хотілося повернути голову й роздивитись її в деталях, але вирішив не ризикувати й не виділятися на тлі моїх нових знайомих, які задерши голову тупо витріщалися перед собою й  не ворушились.

Сворги досить довго залишали нашу компанію без своєї уваги, але ось за моєю спиною почулося гнівне похрипування і виразний стукіт металевих чобіт. Ну що ж перевіримо, чого варте моє маскування? Шкіряний відворот на шоломі вже давно закрив обличчя і тепер було видно, тільки мої очі.

Позаду пролунав лютий рик, за яким послідував чутливий поштовх у спину. У принципі, я з легкістю міг встояти на місці, але вирішив в усьому наслідувати сорильників, що знаходились поруч.

Для них, дружні поплескування старших побратимів, виявилися настільки сильними, що змусили зробити кілька кроків уперед, аби не втратити рівновагу. Одному бідоласі все ж не вдалося встояти на ногах, і він, зробивши два незграбних кроки, впав розчепірившись на підлозі, а сворги, розохочені проявленою слабкістю, одразу ж взялися його шпиняти.

Утім, такому явному пориву жорстокості піддалися не всі, найбільший із них, схопивши мене за комір, розвернув і, надавши прискорення потужним стусаном, спрямував до центру печери. Потім я почув коротку метушню позаду себе й дикий вереск побитого шарга припинився, змінившись жалібним скигленням.

Нас буквально відпинали до найближчої з трьох груп. Увесь час, що ми йшли до скупчення шаргів я ледве стримував себе, аби не розвернутися і добряче не наваляти самому малому, але діставучому кабанчику.

Втім, як не дивно, я частково розумів таку явну нетерпимість своргів. Шарги, що перебували в імпровізованих загонах, не бажали стояти спокійно. Вони постійно штовхали один одного, копошилися іноді, навіть починали битися. І щоразу, коли наглядачі втрачали пильність, намагалися якомога ближче підібратися до силуетів тварюк, створених палаючими смолоскипами.