Глава 59 Злочин

— Ця, — вказав я рукою на невеликий сталевий ящик, що стояв у закутку і був прибитий до кам’яної підлоги.

— Відчиняй, —   промовила Луара, і зиркнула так, що хлопець  почав перелякано озиратись. Помітивши на протилежному боці кабінету шафу, де зберігалась усіляка зброя, хлопець підбіг, розбив скло і дістав звідти важкий молот. Після десяти незграбних спроб, йому все ж вдалося збити навісний замок. 

Відсторонивши хлопця, Луара кинулася нишпорити всередині. Тим часом я обережно притулив Фелмора до стіни — старий марив і щось беззвучно шепотів, а я вже майже був готовий активувати прокол, щоб повернутися за Дангором. Та раптом мене зупинив схвильований зойк Луари:

— Немає!.. Де вони?..

Зі сльозами на очах дівчина дістала зі скрині чорну кулю базиліксу й насилу долаючи хвилювання, прокричала, — де решта?! Тут повинно зберігатися не менше трьох куль! 

— Звідки мені знати, питай у командира, — побачивши понуру  Луару зі сльозами на очах,  хлопець повернув собі дещицю впевненості й міцно перехопивши молот, знову почав вдавати із себе крутого вояку.

У відповідь, Луара різко підскочила до нього, запускаючи руку в складки плаща. У якусь мить я навіть почав думати, що вона зараз дістане клинок і встромить його в живіт хлопцеві, але натомість, Луара дістала флейту й піднісши її до губ, хижо промовила:

— По обличчю бачу, що здогадався, хто я така. Хочеш, змушу тебе прямо зараз розпороти собі живіт, а потім дуже повільно накручувати свої кишки на палець і при цьому ти щиро дякуватимеш мені за біль і благатимеш продовження.

Хлопець від сказаного, ще більше зблі д, весь зіщулився, випустив із рук молот, а його коліна почали тремтіти.

— Я-я-я точно не знаю, пе-ре-ді-мною ніхто не звітував, але п’ять днів назад фортецю атакувала велика банда шаргів, багато тоді наших воїнів полягло, навіть командира смертельно поранили, а на тілі Лонгріда, нашого мага, взагалі живого місця не залишилось.

Кажуть, кулі використали для їхнього зцілення, але магу це все одно не допомогло.

Відпустивши хлопця, Луара, хитаючись зі сторони в сторону на тремтячих ногах підійшла до скрині. Знову взяла в руки чорну кулю базилікса, подивилась на мене і завмерла, наче наважуючись на щось, а потім різко розвернулась підійшла до дядька й опустилась біля нього на коліна.

— Ну чому не я? — промайнула в голові зрадлива думка. Але я її одразу ж спробував заглушити, аби ненароком не видати себе й залишити в пам’яті дівчини, лише добрі спогади. Повернув голову в бік вікна спробував сконцентруватися на Дангорі. Лікар усе ще був живий, сподіваюся я встигну.

Різкий тичок у груди й дівчина  стискає мене у свої обійми, а на щоці, крім теплоти рук, відчувається щось холодне, на дотик, наче желе.

Опускаю голову й перед очима постає зарюмсане обличчя Луари

— Тан, дядько ж мені пробачить? Він би на моєму місці вчинив так само? Шість досвідчених шукачів плюс один сильний маг для Аймалара, будуть набагато важливішими за одного воїна. Я ж вірно усе зробила?

— Так, кохана, — цілую дівчину в губи й провожу рукою по голові, — ти все зробила правильно. — При цьому всередині мене, вирує хаос емоцій. Адже це не правильно щиро радіти тому, що з нас двох, дівчина обрала саме мене. Що любов до незнайомця покликаного з іншого світу, хлопця, якого вона до пуття, навіть не встигла пізнати, виявилася сильнішою за родинні зв’язки. Адже Фелмор був для неї, наче батько.

На душі стало бридко, а перед очима постала картина — демон повалив ангела на землю і встромивши клинок у груди, зловтішається над ним.

Уявляю, як їй зараз боляче, нещодавно Луара вже подумки ховала дядька й ось знову.

А ще цей холод на щоці, який усе не хоче відступати. І чому я досі відчуваю кулю базилікса, адже вона повинна була давно розчинитися в моєму тілі?

Обережно беру Луару за руку та відводжу від своєї щоки. У її  тендітній долоні все ще затиснута чорна желеподібна грудочка.

Луара теж це бачить і зі страхом дивиться на мене. Щось тут не так? Чому куля базиліксу  не спрацювала цього разу? Тоді, на даху данжона, коли прозорники практично дісталися Луари, я пішов на ризик, вбив себе й активував «берсерк», але після його закінчення, Алія змогла мене оживити за допомогою чорної кулі.

Можливо, у цьому вся справа,  спочатку я повинен померти й тільки потім мене можна повернути до життя за допомогою кулі? У голос озвучую своє припущення і Луара погоджуючись киває.

Поклавши кулю в кишеню плаща, дівчина знову повернулася до дядька.

Фелмор був при смерті, чорна пляма ще більше розповзлася по тілу: зачепила плечі, шию, руки до ліктів, а на обличчі проступили чорні плями. До того ж колишній старійшина ледве дихав. Луара обійняла дядька, ніжно поцілувала його в лоба й почала розчісувати волосся, пропускаючи його поміж пальців.

По щоках мого сонця знову текли сльози і я нічого із цим не міг вдіяти. Навіть якщо Дангор живий і прийшов до тями, благодать рук проти такого явно не допоможе. Його навичка, за цілющою силою, десь на рівні синьої кулі базиліксу, а Леворд, говорив, що від подібного може зцілити, тільки чорна куля, яку Луара вирішила залишити для мене.

— Що з ним, він не заразний? — зненацька, вирішив  подати голос хлопець. Напевно знову набрався сміливості. Не чекаючи реакції Луари я підскочив до цього горе-воїна і стусанами випроводив до сходів, а під кінець, ще й так вклався в удар, що той буквально стрімголов полетів униз.

Може, я і неправильно вчинив, але мої нерви теж не залізні, а хлопець думатиме наступного разу, кому й що казати. Повернувся назад і застиг поряд із Луарою не знаходячи собі місця.

Дивитися на сльози коханої й не мати можливості, нічим допомогти, було важко. Хотілося обійняти цю грудочку нервів, притиснути до себе, поцілувати, пообіцяти, що все буде добре, але я кріпився, розуміючи, що найкраще, що зараз можу зробити — це не заважати, просто дати їм побути наостанок у двох.