Глава 24 Небачений монгр

Рааль мертвий. Усвідомлення цього факту прийшло настільки несподівано, що я зупинився, як вкопаний, змушуючи Дангора проявити чудеса спритності, аби не збити мене з ніг. Наслідки такого падіння могли виявитися вкрай плачевними.

Ми якраз піднялися на середину вершини та проходили вкрай небезпечну ділянку, де дорога сильно звужувалася, а по краях було безліч обривів. Падіння з такої висоти могло стати смертельним, про що говорили тіла кількох шаргів, які ламаними ляльками прикрашали схили.

Попри поплескування Дангора по плечу я продовжував стояти з піднятою догори головою, уважно розглядаючи вершину схилу. Жодної небезпеки попереду не видно. Тоді хто вбив хлопця? Хоча, можливо, Раальвже давно встиг піднятися і сховався за гребенем, адже він йшов під пеленою світла? 

— Що трапилося, Тан? —  Алія обернулась, почувши вовтуження позаду.

— Рааль убитий.

— Ти в цьому впевнений? — у голосі магеси почувся сумнів.

— Так, це одна з властивостей призову. Я завжди знаю, хто з вас живий, а хто мертвий.

— Знаю, Леворд нам розповідав про цю властивість навички, просто насилу віриться, що хтось зміг виявити Рааля, ще й прихованого «пеленою світла».

— Що ж, спускаймося назад, підемо іншою дорогою, — Алія все ж вирішила прислухатися до моїх слів. — Як опинимось в ущелині, Мірг, далі ведеш ти.

— Удвічі довше, — як завжди, небагатослівний Мірг, вирішив озвучити мінуси нового маршруту.

— Доведеться із цим змиритися, я не хочу зайвий раз ризикувати життям Тана.

На цих її словах Варлакс зло сплюнув і ми почали спритно спускатися по стежці, але  булькотіння та надривний хрип позаду змусили нас усіх обернутися та здивовано потупитися перед собою.

Тіло Мірга, судомно звиваючись, висіло в повітрі. У руках мовчуна були затиснуті клинки й він ними гарячково розмахував на всі боки, немов намагався відганяти мух. З куточків рота Мірга тонкими цівками текла кров, а на кірасі з’явилися три охайні ромбоподібні отвори. Їх могли залишити наконечники списів, от тільки самих списів чи інших знарядь, здатних продірявити броню, видно не було. Як і крові, яка повинна була просто фонтанувати з отриманих Міргом ран.

— Варлакс, Дангор, за мною, треба допомогти Міргу, — одразу ж звучить команда Алії. — Ведмідь залишаєшся тут і прикриваєш Тана.

Величезна тінь миттєво нависає наді мною, і перед носом опускається масивний металевий щит, а над потилицею розноситься напружене сопіння здорованя.

— Ведмідь, будь другом, опусти трохи щит, нічого ж не видно, — протестую я проти такої, надто вже нав’язливої опіки.

Неохоче, награно бурчачи, Ведмідь усе ж таки нахилив його, даючи мені змогу бачити картину бою, що розгорталася попереду.

Алія, Дангор і Варлакс встигли зробити, лише кілька кроків, як Мірг, що бився в конвульсіях і хаотично розмахував руками, несподівано завмер. На мить, мені, навіть здалося, що він поглядом та мімікою намагається щось сказати друзям, які поспішають на допомогу. Але ніхто з них не звернув на це уваги. Та й мені, по суті, сказати було нічого, мало що могло з переляку привидітися.

Усього тільки й крикнув чергове.

— Обережніше!

Ще кілька ударів серця Мірг продовжував висіти безвольною лялькою. Потім, підняв руки догори та змінивши хват, повернув вістря клинків у напрямку до себе. Застиг на мить, чекаючи, доки броня перетвориться на ланцюжок із масивним амулетом у вигляді вискаленої котячої пащі з довгими іклами. Тільки-но амулет закінчив трансформацію, як Мірг увігнав клинки по руків’я у своє тіло, а потім на останньому подиху ще й розвів їх у сторони, розриваючи свою плоть.

Кров, яка бризнула на всі боки, пофарбувала в червоний силует монгра, що зрадницьки атакував мовчуна з-за спини й зараз утримував рештки його пораненого тіла на трьох довгих шипастих відростках, які стирчали із плоскої, немов капелюх цвяха, голови.

З кожною пролитою краплею крові, силует тварюки набував дедалі більших деталей. Тулуб за формою нагадував гусінь і мав безліч тонких довгих лапок.

Удар молота об ковадло супроводжується яскравим смарагдовим спалахом. Навичка Варлакса дала необхідний ефект, тварюка розвернулась до нього та  витягнулася на весь зріст, утримуючи своє довге тіло, лише двома парами кінцівок. У висоту, вона тепер сягала не менше чотирьох кроків і її лапи були хижо вигнуті, а по центру черева, з'явився невеликий розріз.

А потім, монгр зробив ривок та спритно перебираючи четвіркою лап, побіг на Варлакса і всього за пару ударів серця навис над ним. Крихітний, на початку забігу розріз, встиг розтягнутися вздовж усього тулуба, тож його черево, зараз являло собою одну суцільну пащу з м’ясистими губами, на краях яких, виднілися краплі якоїсь незрозумілої субстанції. При цьому тіло Мірга блідим знекровленим шматком продовжувало ширяти в повітрі, а от шипів, що проткнули його, більше видно не було, зате з інших ділянок тулуба червона рідина так нікуди й не зникла.

З м’ясистих губ монгра зірвалася каламутно-фіолетова крапля і впала на твердий кам’янистий ґрунт, пропалюючи в ньому дірку розміром із тенісний м’яч. Практично в цей же самий момент монгр обрушився зверху на здорованя, намагаючись проковтнути воїна.

Схрещений удар двох величезних сокир, розчленовує тварюку навпіл. Воїн одразу відскакує назад, але кілька крапель падають на броню Варлакса і з неприємним шипінням пропалюють у ній дірки. Різкий біль, змушує здорованя опустити сокири-молоти на землю і спертися на них, припавши на одне коліно. Але, здоровань стоїчно продовжує зносити біль, чекаючи, доки Дангор не зцілить його рани за допомогою «бутона життя».

А от Міргу лікар уже був не потрібен. Тіло мовчуна, практично повністю позбавлене крові, нагадувало висушену мумію.

Після загибелі, тварюка знову стала видимою і ми без зусиль стягнули останки мертвого друга з її довгих шипів. Можливо, це було зайвим, адже всього за десять хвилин тіло нашого побратима все одно б зникло, але залишати мовчуна так, теж було неправильно.