Глава 18 Ворог небезпечніший за гнорла

Намагаюся закріпити успіх. Подумки бажаю опинитися над головою гнорла, але нічого не відбувається і моє тіло обплітають та знерухомлюють щупальця тварюки, здавлюючи його, немов лещата. Причому сила натиску з кожним ударом серця продовжує зростати. Чую неприємний скрегіт металу — це вичерпався запас міцності нагрудника і він почав потихеньку продавлюватися всередину. Стало важко дихати. Судячи з усього, я дуже розлютив гнорла, тож мені, не варто сподіватися на легку смерть.

«Масовий прокол буття» — навичка не спрацювала. Я все ще обплетений по руках і ногах мерзенними щупальцями.

Тоді, можливо, треба знову провернути трюк зі щитами? Нехай нагрудник не здатний протистояти щупальцям гнорла, але вони одного разу вже продемонстрували свою силу і врятували мене в подібній ситуації.

Активую щити, намагаючись максимально збільшити їхній розмір. Кігті одразу зникають усередині рукавичок, а я із завмиранням серця та надією стежу за тим, чи вдасться мій задум.

Гнорл, відчувши мій спротив, вмить збільшив тиск, бажаючи в зародку задавити будь-які спроби опору з мого боку. От тільки іншого шляху на порятунок у мене не було, а тому я змушений був наполегливо гнути свою лінію, навіть втративши будь-яку надію на успіх.

На моє щастя, запас витривалості гнорла також виявився не нескінченним, і за п’ять хвилин запеклої боротьби щити почали збільшуватись та відсувати щупальця тварюки від мого тіла. Ледве завершивши перетворення щитів, даю подумки команду, і щит на правій руці зникає, а я встигаю зігнути руку і випустити кіготь на всю довжину.

Тварюка, зрадівши відсутності щита, знову пробує стиснути щупальце й добровільно нанизується на кіготь, немов м’ясо на шампур. Від несподіванки, болю та здивування, гнорл різко намагається відсмикнути кінцівку назад, але я встигаю розпороти щупальце і воно повисає млявим батогом.

Проте, це лише початок, інші три щупальця так і продовжують обплітати мої ноги, тулуб та голову. Користуючись вікном можливостей, починаю завдавати удари по ним. Тварюку, нарешті, пройняло і вона, видавши неприємний свист, випустила мене зі своїх обіймів, боязно відскочивши в сторону.

Ми завмерли один навпроти одного, але гнорл більше не виглядав непереможним, його овальна голова кровоточила двома серйозними ранами, якщо, звісно, можна називати кров’ю жовту бульбашкову рідину, яка витікала з нього. До того ж три з восьми кінцівок були виведені з ладу.

Зараз, голову гнорла утримувало, лише три щупальця, а ще два із вцілілих, були підняті вгору, будучи напоготові в будь-який момент завдати удару. Проте спрямовані вони були в різні боки. Одне дивилося на мене, інше — у протилежному напрямку, туди, звідки кілька ударів серця тому, почав доноситися тріскіт від зламаних кущів та гілок. Судячи з  шуму, у наш бік рухається невеликий загін, людей п'ять-шість не більше.

Людей? Та звідки їм тут узятися? Б’юся об заклад, що на тисячі кроків в окрузі, немає нікого, крім мерзенних шаргів та своргів. Якщо це шарги — неприємно, але не смертельно, а от якщо сворги, боюся, прийшов час мені помирати.

Проти нехай і пораненого, але все ще живого гнорла та за сприяння мінімум п'ятірки своргів, один, без хаосу, я точно не вивезу. 

Час перетворився в тягучу патоку, а тварюка так і продовжувала напружено стояти, ніби очікувала удару в спину. Чого вона боїться, невже атаки з боку своїх же родичів? Хоча яких родичів?

Свинорилі та гнорли не схожі ні в чому, окрім маніакальної жаги до вбивства всього живого на своєму шляху. Причому, як пам’ятається мені з розповідей моїх друзів, між своргами та гнорлами не раз виникали конфлікти. І нехай рахунок не на користь кабанчиків, але зараз, тварюка сильно поранена і хто знає, чи не захочуть скористатися цією слабкістю її «союзнички»?

Мабуть, так само думав і гнорл, а тому він не став чекати, доки свинорилі з’являться в полі зору й накивав щупальцями в бік найгустіших заростей. Я зібрався було наслідувати його приклад і вже почав повертатися в протилежний від наростаючого шуму бік, коли той несподівано зник.

Мить тому, нестримно шелестіли листям і жалібно тріщали гілки на шляху свинорилих, а тепер, усе стихло. Мене оточував, лише мертвенно-мовчазний ліс. Чомусь стало дуже страшно. Навіть перебуваючи в сталевих обіймах гнорла і прощаючись із життям, я не відчував нічого подібного, а тут прям пройняло.

Що могло злякати настільки смертоносну тварюку і змусити її відступити? Це явно не сворги, адже шум зник, абсолютна тиша. Свинорилі так пересуватися не можуть. Та й навіщо? Якось дивно це все виглядає? Спочатку навели шуму, а потім стали йти навшпиньки, намагаючись приховати свою присутність? Ну не можуть же вони бути настільки тупі?

І чому досі не напали? Адже вони були в парі десятків кроків від нас. Вичікують? Не впевнені у своїх силах і послали по допомогу? Але ж я всього один? Сворги повинні вважати мене легкою здобиччю, а шарги, їм байдуже, вони зовсім позбавлені інстинкту самозбереження. А може, мене зараз оточують, аби не дати втекти?

Я почав пильно озиратися по сторонах, намагаючись виявити супротивників і прорахувати, звідки буде завдано першого удару. А потім здригнувся і перекатом змістився в сторону, відчувши на своєму плечі дотик чиєїсь руки.

Підхопившись, прийняв бойову стійку й почав злим поглядом буравити здивованого Рааля.

— Ти таки чого, Тан? Гнорл  пішов, я трохи простежив його маршрут і, судячи з кількості обламаних гілок, у нього й у думках немає, повертатися назад.

— Шарг тебе забери, Рааль, — зло, вилаявся я. — Якого ти підкрадаєшся зі спини? Я мало не обісрався.

— Ну, судячи зі смороду від тебе, ти таки домігся успіху, — єхидно посміхнувся малий.

— Та пішов ти, — зло сплюнув я, зовсім не поділяючи веселощів хлопця. Мене досі трясло й лихоманило від пережитих сьогодні пригод. Хоча пора б уже звикнути.

— Мірг мертвий? — дивлячись на мій вкрай збуджений стан, Рааль проігнорував  грубість.