Можу більше
— Київські жінки полюбляють моржування? — чую голос з-за спини. Хто б сумнівався, що він піде за мною.
А може я хотіла цього? Ой, вже й не знаю.
— А київські чоловіки полюбляють лізти у чужі справи? — випалюю і додаю, — здається, за це можна залишитися без вуха, — роблю відсилку до його шраму.
— А я спершу подумав, що ти змінилася. Та ти все така ж така.
— Яка така?
— Колюча, — стоїть, схрестивши руки на грудях і впершись об дверний косяк.
— А ти все ж такий самовпевнений, — хмикаю.
Кілька секунд ми дивимося одне одному у вічі. Навколо холод, багато дерев і запах хвої, який огорнув усю терасу.
Влад робить кілька кроків на зустріч мені. Але впритул не стає. Він впирається обома руками у великий деревʼяний балкончик.
— От-от піде сніг.
— Мабуть… — дивимося перед собою в одному напрямку.