Глава 20 Вибір

Одразу після сніданку, Рааль знову зник у лісі, оскільки призваний мною Ведмідь одразу зажадав добавки, бурчачи, що за місяць голоду, його мізерних сил ледве вистачить, аби підняти щит.

Звісно — це все була нахабна брехня і провокація, оскільки призов настільки продумана навичка що людина, яка повернулася до життя, була абсолютно здорова й сита, її запас ефіру повний, а умовний лічильник використаних навичок, обнулений.

Чекати на повернення Рааля не стали, Алія та Мірг досить добре знали ліс, аби не заблукати, а малий незабаром нас наздожене. Заодно й розвідає, хто  тут шастає в окрузі. Раніше в цій частині лісу шарги не зустрічалися, але зараз їхньої появи можна було очікувати, де завгодно.

Розповідати про смерть Леворда мені здорованю не довелось, Алія сама з ним поговорила, пославшись на те, що такому тактовному дипломатові, як я, Ведмідь одразу голову розіб’є. Тож здоровань тільки й обмежився безглуздим підколом, назвавши мене татком і пообіцявши в точності виконувати всі мої накази. Щоправда, одразу заткнувся, відчувши на собі пильний погляд магеси.

— Ну що, Тан, ми готові слухати, тільки не поспішай, розкажи про все в найдрібніших деталях.

Уклався я рівно у дві години, закінчивши переказ, якраз коли став доступний черговий призов.

— Дангор, — ні удару серця не вагаючись, промовила Алія, і в цьому рішенні я був абсолютно згоден із магесою. Добряк Дангор виглядав куди вигіднішою кандидатурою, ніж вічно незадоволений Варлакс, хоча якщо бути щирим, то найчастіше його невдоволення безпосередньо було пов’язане зі мною.

— І знову Алія позбавила мене від пояснень, поклавши на себе цей вельми неприємний обов’язок. Щоправда, потім, змусила знову в подробицях переказати всі події, що відбулися з моменту їхньої смерті. Як я зрозумів, розрахунок робився на те, що під час повторної розповіді, можуть спливти раніше упущені факти, а оскільки часу було витрачено й так багато, вирішили все робити на ходу, доручивши Міргу та Раалю, який встиг повернутися, контролювати округу.

— Ні, тварюка, яка вбила Леворда, точно не жнець, та й усе, що відбувається, не надто схоже на їхнє пришестя, — упевнено промовила дівчина, щойно я закінчив свою розповідь.

— Хоча деякі схожості все ж є, наприклад, змінений колір неба й портали. Тільки в сувоях йдеться про «криваво-червоний небосхил і браму, що розверзається просто серед хмар».

— Тоді хто та істота, що вбила Леворда й кого ми знищили на вершині гори? — не втримався я.

— Не знаю, — винувато знизала плечима дівчина, — але я потроху починаю заздрити Леворду, він мертвий і не побачить того лиха, що спіткає цей світ.

— А ти не перебільшуєш, Тан, шаргів і справді, так багато? — з надією в голосі промовив Дангор.

— Навіть більше і з високою долею ймовірності, портали відкрилися і тут.

Алія різко зупинилася, підняла голову догори, кілька хвилин мовчала й пильно дивилася в небо, а потім із гіркотою прошепотіла.

— Леворд — ти ошуканець, мирно спочиваєш серед снігів та льоду, тоді як нам випало стати свідками початку кінця. Ми поспішаємо повернутися в долину, але я не знаю, як сказати Фелмору та її жителям, що наша недалекоглядність обернулася смертельною небезпекою для них. Усі ці роки, що ми намагалися їх захищати, перекреслені одним самовпевненим рішенням. Банди під проводом не одного, а відразу трьох гнорлів — я навіть боюся подумати, на що вони здатні.

— Можливо, прибуття в цей світ такої кількості шаргів змусить жителів Дев’яти світів згуртуватися і аймаларці, нарешті, отримають обіцяну допомогу, — вирішив, хоч якось підбадьорити дівчину Дангор.

Але Алія не купилася на його показний оптимізм.

— Дангор, ти ж і сам прекрасно все розумієш. Коли по-справжньому запахне смаженим, народи Загрії не стануть ризикувати та просто запечатають портал із того боку.

— А як вчинимо ми? — поставив відверто провокаційне запитання Мірг. При цих його словах я аж сіпнувся, настільки несподіваною була поява нашого мовчазного воїна. Виявляється, у Рааля в загоні є цілком гідний конкурент.

Але Алію анітрохи не збентежило це питання. Хоча чого їй бентежитися, коли замість того, аби відповісти, вона пронизливо подивилася на мене й холодно запитала.

— І справді, Тан, як ми вчинимо?

Розумні люди кажуть — бійтеся своїх бажань, іноді вони збуваються. Хотів стати сірим кардиналом — отримуй. Хоча який я сірий кардинал, якщо всі знатимуть, хто ухвалив рішення і несе за нього відповідальність?

Тільки для мене це питання вже давно вирішене — Луара. Як так вийшло, що дівчина, знайомство з якою, тривало менш як тиждень, стала найдорожчою і найближчою мені людиною?

Двох місяців розлуки виявилося цілком достатньо, аби зрозуміти, наскільки вона важлива. Але я не Леворд і вирішувати за інших не збираюся. Та й по правді, не маю на це права, а тому:

— Особисто я збираюся повернутися в долину й битися разом з її жителями до кінця, а що стосується інших світів, то до них мені немає жодного діла, я там нікого не знаю. При цьому насильно утримувати нікого не збираюся, захочете піти — скатертиною стежина, перешкоджати не буду.

Ну так, ще б я знав, як це зробити, інструкції з управління фамільярами Леворд мені чомусь не залишив. Замовкнувши, я демонстративно зробив крок убік, ніби натякаючи на те, що вони мають самостійно прийняти рішення.

Першою заговорила Алія.

— Після смерті командира, дорога у вищий світ для мене закрита, а турботи простолюдинки занадто нудні. Ведмідь, як щодо тебе? — промовила магеса, лукаво стріляючи очима в бік здорованя.

Очима, які до шаргу очі. У Ведмедя в цьому протистоянні не було й шансу, та будь у нього з аймаларцями, хоч кровна ворожнеча, усе одно відповідь здорованя зараз була очевидною.

Поза слабкої та беззахисної дівчини, яка благає про допомогу великодушного героя. Настільки юної, наївної та довірливої, що викликає, лише мимовільне бажання обійняти й захистити, стояти на смерть, навіть проти завідомо нездоланного ворога. Дівчини, чия природна краса палає жаром та спокусою, а апетитні округлі форми, прикриті обгорткою цнотливості й невинності, несамовито розбурхують уяву, недвозначно натякаючи, якої нагороди буде вшанований новоспечений рятівник.