Глава 36 Заклик Рівноваги

Тим часом поки я занурений у свої думки, мріяв про топірець Довбуша, або на крайній випадок Екскалібур. Над вежею завис сірий напівпрозорий диск, котрий став повільно розкручуватися, плавно набираючи обертів.

Спочатку він був ледве помітний, а потім, одна його сторона, набираючись темряви ночі, з кожним ударом серця ставала все чорнішою і чорнішою, а друга, навпаки, купаючись у сяйві двох місяців, почала випромінювати біле світло.

— Заклик Рівноваги! — на мить, втративши самовладання, із захопленням прокричала Алія. Але швидко взявши себе в руки, продовжила серйозним тоном. — Не знала, що тутешній маг на таке здатний. Це заклинання вимагає титанічної концентрації та просто величезної кількості ефіру. Його без рун посилення не створити. Але там руни дуже складні, з безліччю хитромудрих візерунків і переходів. До того ж ще й зберігається верхівками гільдійських у таємниці.

Видно, фортецю прикриває непростий маг, тільки надто вже безтурботний, інакше мені незрозуміло, чому він не наклав ментального захисту на вартових.

Але подальші слова Алії потонули в шумі потужного вибуху, спровокованого потраплянням у стіну згустку фіолетової енергії. Від удару, нас, навіть трусонуло, але за першим вибухом, одразу наступив другий, третій, так що величезну ділянку захисного парапету, наче язиком злизнуло, а вже наступної миті на стіну хлинули сворги.

— Ведмідь! — Прокричала Алія, — потрібно заблокувати шаргам прохід до вежі. Якщо маг завершить заклинання, бій на сьогодні, можна вважати завершеним.

Радісний рев здорованя, на коротку мить, навіть заглушив вереск і рик свинорилих.

— Тан, хапайся за шипи! — кричить Алія, — Ведмідь, «ривок гладіатора».

— Зараз, — гогоче здоровань, — готові? Тоді тримайтесь.

 Мить і свинорилі, наче кеглі розлітаються в сторони, зриваючись зі стіни, а здоровань, скелею стає перед входом у вежу, виставляючи вперед свій щит. А з-за його спини у своргів летять вогняні диски та згустки туману, створені магесою, а також стріли, вцілілих аймаларців.

Щоправда, останні, швидко розстрілявши сагайдаки, відкидають луки й беруть у руки списи. Мені ж, зі своїми зубочистками, за спиною здорованя робити нічого. Проте, мої шампури, хоч і короткі, але гострі.

«Хаос вивірених ударів» і я зависаю над головою сворга, який націлився розрядити у Ведмедя якусь далекобійну навичку. Блискавичний удар у шию й ось я вже біля наступного супротивника.

Сворг бачив, яка доля спіткала його сорильника, а тому заздалегідь підняв щит над головою. Помилка, мене там немає, я повис у повітрі біля краю стіни на рівні його грудей. Удар кігтя в серце, позбавляє свинорилого життя і  я вже над головами своргів, що б'ються в першому ряду. Вони також рефлекторно підіймають щити, але я вибираю за ціль, звичайного шарга, який невідомо як затесався в їхню компанію і проламую йому кігтем голову, пробивши щит.

Тільки не смерть шарга була моєю метою, а те, що я змусив противників розкритися і копійники роблять свою справу, дірявлячи груди беззахисних кабанчиків.

Ще двох своргів встигаю дістати, перш ніж час дії навички закінчується. Приземлившись позаду Ведмедя, я дістаю кинджал і влучним кидком поцілюю в найближчого сворга. З неприємним скреготом, вістря клинка входить у проріз для очей відроподібного шолома. Сворг робить кілька невпевнених кроків і падає зі стіни у внутрішній двір.

У цей момент, заклинання мага, вийшло на фінальну стадію. Диск, що зараз обертався над вежею, здавався втіленням контрастів, де одна половина чорна, як смола, а друга, біла подібно до снігу. Причому їх межі були не постійні: темрява відступала і її місце заповнювало світло, а потім усе змінювалося і місце світла, займала темрява.

Прийнявши свою остаточну форму, схожу, як дві краплі води на Інь та Ян, диск відірвався від краю вежі й попрямував у бік центрального донжона, де зависнувши над ним, почав рости в шир. А коли його розміри в півтора раза перевищили розміри фортеці, він, нарешті, перестав збільшуватися та виплеснув на свинорилих всю свою смертоносну силу. Його світла частина розлилася десятками променів, які, ніби прожектори, ковзали по землі, у пошуках жертв.

Для людей вони були абсолютно безпечними, але якщо в їхнє коло потрапляв свинорилий, то його тіло майже миттєво спалахнуло. Шарги з їхньою огидною бронею витримували під променями до чотирьох ударів серця, сворги шести-восьми. Ще кілька додаткових ударів серця можна було виграти прикриваючись щитом віддзеркалення. Але більша частина щитів була майже розряджена й тому, лише свинорилі, що знаходилися на межі дії заклинання, мали шанси врятуватися. А з тих, хто вже знаходився під стінами, нікому.

Друга половина диска виявилася не менш смертоносною. Від її темної частини, вниз, полетіло безліч чорних, наче смола, батогів. Вони обплітали тіла свинорилих і висмоктували з них життя, залишаючи на місці, лише попіл.

От тільки, перші хвилини, поки діяло заклинання, для нас виявилися найважчими. Свинорилі, що встигли окупувати стіну, напрочуд швидко збагнули, що єдиний шлях до порятунку лежить за нашими спинами й, не зважаючи на втрати, спробували пробитися в середину  вежі.

Шарги та сворги буквально завалили здоров’яка своїми тілами, нанизуючись на гострі шипи й не маючи змоги протистояти тиску сорильників, що напирали ззаду. Однак, Ведмідь продовжував триматися, відступивши, лише на три кроки. Думається мені, що якби не здоровань, сворги нас розмазали  та нашими ж тілами, проломили двері.