Глава 6 Нам не по дорозі

Бій закінчено, але шарги продовжують за інерцією обходити мене стороною. Крадькома кидаю побіжний погляд. Начебто все гаразд, і конвойні, жадібні до подібних розваг, розходяться, знову розосереджуючись по периметру нашої банди. Усі, крім одного, що дивиться на мене з підозрілим прищуром.

Невже серед своргів знайшовся хтось кмітливий настільки, що зміг скласти двічі по два та поставити цілком справедливе запитання, — звідки в такого пузана стільки спритності, аби із легкістю ухилятися від стрімких ударів і сила, аби так невимушено орудувати важким тесаком, коли не всякому своргу, сокира вбитого мною шарга, буде по плечу?

— Ой дуу-рень, — облаяв себе. На радощах схопив велетенську залізяку супротивника, наче та нічого не важила й давай махати. Хоч би спробував зобразити, що відчуваю важкість у руках і докладаю всі сили, аби завдати вирішального удару.

Але виправляти щось пізно, тож для пристойності, потряс сокирою над головою, демонструючи свою войовничість і радість перемоги. Від спроби повторити верескливі звуки шаргів довелося відмовитися, хто знає, наскільки тонкий у них слух, так можна ще більше підставитися.

Засунувши зброю в чохол, продовжив рух, скоса спостерігаючи за своргом, що також не випускав мене із поля зору. Було трохи ніяково від такої уваги з його боку. Дуже хотілося загубитися в натовпі, але я не знав, як на це відреагує сворг. Можливо, він тільки цього й чекає? І справді, чого б це переможцю ховатися? Тим паче, коли від твоїх рук загинув такий супротивник, навпаки, потрібно йти й усім своїм виглядом демонструвати, хто тут головний.

Це своргам заборонили вбивати й калічити шаргів. Інакше дай їм волю, вони миттю всіх переріжуть. А ось здорову конкуренцію та внутрішньовидову боротьбу ніхто не скасовував.

На щастя, для надмірно підозрілого сворга, досить швидко знайшлося діло. Десяток шаргів, втомлених від неспішного плентання в загальній масі, захотіли розважитися і пошукати здобич. Видавши дикий вереск, вони кинулися в різні боки, запрошуючи конвойних зіграти в «салочки». На щастя, одним із них став і мій новий "допитливий друг". Дочекавшись, поки сворг зникне в темряві, я, користуючись нагодою, вирішив загубитися в натовпі й прискорившись, змістився до центру. 

Потрібно бути обережним і постаратися більше не нариватися. У бою, може трапитися будь-що, досить втратити пов’язку на обличчі й весь цей натовп із радістю накинеться на недолугого Штірліца.

А взагалі, мені з ними не по дорозі. Я і так уже занадто затримався. Боюся, що банда, яка вирушила перед нами була далеко не першою. Скількох свинорилих встигла спустити платформа, за той час, поки я вмирав, перероджувався, вбивав Леворда і крокував у низ?

А ті полчища шаргів та своргів, які прийшли до Туманного світу крізь портал, що відкрився на моїх очах? Яка їхня кількість? Тисячі три, щонайменше. А скільки було цих порталів? Правду мудрі люди говорили, «не буди лихо, поки тихо», та тільки ми їх не послухали.

Один, я зможу пересуватися, куди швидше. Потрібно будь-що дістатися до долини першим. Без підкріплення, Фелморовим бійцям нізащо не зупинити всі ці орди, а це час. На жаль, але існування Північної долини більше не є таємницею. Усіх шаргів, які дізналися про неї, ми просто не в змозі були перебити.

Віддаючись таким ось похмурим думкам, я перемістився на протилежний край банди, намагаючись опинитися подалі від очей підозрілого сворга, який міг повернутися в будь-який момент.

Якщо за перші кілька хвилин сворги не наздоганяли втікачів, то припиняли погоню. Шарги, рано чи пізно, усе одно повернуться назад, а якщо намагатися наздогнати кожного, то на це ніяких сил не вистачить. До того ж за час, поки шарги будуть без нагляду, їх розбіжиться ще більше.

Скосив погляд, збоку нишпорить десяток своргів, доволі матері на вигляд, постійно крутять головами й пильно стежать за тим, аби ніхто з нас не посмів самовільно залишити стрій, і якщо вони десь бачили підозрілу вовтузню, одразу кидалися туди й відвішували стусанів усім підряд у цілях профілактики. З чого б це таке завзяття?

Повернувши голову назад, я одразу ж отримав відповідь на своє запитання — його величність гнорл разом зі своєю свитою, одягненою в матові червоно-чорні обладунки. Цікаво, сворги, що йдуть поруч, так стараються, бо бояться отримати «люлей» чи хочуть вислужитися в надії одного разу бути прийнятими в його свиту. Хоча, цілком можливо, і те й інше, але мені тут ловити точно нічого, тому сповільнюю крок, пропускаючи потік свинорилих уперед.

А ось тут, мабуть, варто спробувати свою вдачу. Серед п’ятірки шаргів, що йшли збоку, лише один удавав, що його, хоч трохи турбує цілісність строю, а решта, навіть не поглядали в наш бік, весело про щось, перехрюкуючись. Уже одне те, що вони не йшли окремо, а збилися в натовп, оголивши досить велику ділянку, вказувало на високі перспективи втечі.

Я спробував активувати «масовий прокол буття», але нічого. Виходить, сила, що змінила мене й наділила статусом шукача, на жаль, не відкотила навички, як це завжди робив «берсерк». Тому потрібно було чекати ранку, от тільки по світлу, таке робити ризиковано — 900 кроків це дуже мало, сворги одразу помітять силует на горизонті, й обов’язково захочуть перевірити, кого це до них занесло. І не сховаєшся ніде, суцільна рівнина, вкраплення гаїв починається значно далі.

Але ось серед конвоїрів зав’язалася запекла суперечка і трійця шаргів, скориставшись моментом, спробувала втекти. Двоє кинулися в один бік, а останній у протилежний.

І тут я побачив справжню причину такої безпечності наглядачів. Давши шаргам пробігти сотню кроків, четверо своргів миттєво зникли й одразу ж з’явилися на шляху бігунів, завершуючи їхню втечу, яка, навіть не почалася.

Ну, а коли сворги вели шаргів назад у табір, ще й зрозумів, навіщо було давати молодняку можливість так далеко втекти. Кожен крок свинорилі підкріплювали копняком по сідницях або стусаном у спину, підбадьорюючи себе веселим вереском. Найбільше не пощастило тому шаргу, що намагався втекти сам. На його багатостраждальні «булочки» зазіхнули чоботи одразу двох конвоїрів, і він, верещачи від болю, щодуху біг у наш бік.