Глава 26 Хранителі залу

Нарешті, тунель був пройдений і останній вервіл пав смертю хоробрих, а ми опинилися всередині печери з трьома кам’яними статуями на постаментах.

— Мірг, я так розумію, сила хранителів у їхній єдності? — подивилася на мовчуна Алія.

— Так, першим вбиваємо того, що праворуч, інакше він постійно повертатиме до життя інших.

Розташовані наприкінці печери або правильніше говорити залу, кам’яні фігури виявилися збірною солянкою. Монгр, якого за твердженнями Мірга необхідно було знищувати першим, дуже нагадував броненосця. Другий, що стояв по центру, був близьким родичем змії з атрофованими передніми лапками й потужним булавоподібним хвостом. Третій виявився цілком собі повсякденним гуманоїдом, тільки з-під його шолома, проступало три обличчя, які дивилися в різні боки. Можливо, якщо обійти постамент і поглянути на монгра зі зворотного боку, то я побачу ще й четверте.

— Ще раз повторюю, — промовила Алія, — насамперед атакуємо броньовану тварюку, що стоїть ліворуч, інакше вона постійно повертатиме до життя решту. Мірг, чотириликий на тобі, ні на удар серця не відпускай його. Ранг монгрів не вищий за одинадцятий, тож складності виникнути не повинні, приступаємо.

Смарагдове світіння здорованів не приносить жодного ефекту, і монгри рандомно накидаються на нас, але так здається на перший погляд, оскільки в кожного хранителя була своя роль. Броненосець виступав тараном, завдання якого, зламувати захист супротивника, паралельно деморалізуючи його, і ця сволота, за ціль, обрала мене та Алію.

Кілька вдалих ударів кігтем пробили панцир броненосця, але його одразу ж зцілила змія, яка трималася позаду й постійно виверталась, коли хтось із нас намагався її дістати.

А коли Варлаксу це, нарешті, вдалося і молот проломив череп змії, то менше ніж за хвилину, вона знову кружляла навколо нас, повернена до життя броненосцем.

Хранитель, що дістався Міргу, постійно намагався позбутися опіки мовчуна й застосувати одну з двох доступних йому навичок. Першою виявилася кам’яна шкіра. Зумівши підловити мовчуна і вивести його з рівноваги, чотириликий, саме стільки облич у нього було, встиг активувати навичку, і всі наші супротивники на кілька хвилин стали невразливими для колючих ударів.

На щастя, булава Ведмедя і молоти Варлакса, хоч і з меншою ефективністю, але все ж продовжували завдавати шкоди броньованій тварюці.

Тепер мені було зрозуміло, з якою проблемою зіткнулися перші шукачі в цьому залі. Убити броненосця, виявилося ще тим завданням із зірочкою.

Ми вже биту годину з ним возимося, а він усе не бажає вмирати. Здається, набагато простіше вбити змію або чотириликого, ось тільки броненосець їх миттєво воскрешає.

До того ж змія вертка й по ній дуже складно поцілити, та й чотириликий від змії не сильно відстає, вдруге саджаючи Мірга на п’яту точку. Тільки дивом мовчуну вдається уникнути смертельного удару, зате хранитель встигає застосувати свою другу навичку.

Його тіло та тіло змії, стають прозорими, наче вони якісь привиди. І тільки броненосець залишається матеріальним, але при цьому його рани миттєво зцілюються.

— Мірг! — із докором  кричить Алія, — ми його майже прикінчили, тепер доведеться все починати заново! Дангор, допоможи йому, робіть що хочете, тільки не дайте чотириликому знову скористатися навичкою.

Нашою увагою знову заволодів броненосець, а ось змія із чотириликим продовжували стояти осторонь, не чіпаючи нікого.

Удар Дангора, пройшов крізь чотириликого наскрізь, не заподіявши тому ні краплі шкоди, те ж саме сталося і зі змією. Бачачи безглуздість подальших атак, лікар вирішив більше не витрачати сили даремно і ставши збоку від мовчуна, зі спокоєм буддійського ченця, взявся чекати можливості продовжити бій.

Якщо в цей момент, чотириликий, ніяк не виявляв своєї активності, то змія, навпаки, перебуваючи в абсолютній безпеці, з подвоєною швидкістю продовжувала накладати на броненосця зцілення, ще більше ускладнюючи завдання по його упокоєнню.

На щастя, на відміну від чотириликого, змія не могла зцілити всі рани одночасно, а глибокі, так узагалі затягувалися, тільки після кількох накладень поспіль.

Піт струмком тік по моїй спині, не рятувала, навіть іменна броня. Бій вівся буквально на виснаження. Міцно зціпивши зуби, я продовжував крутитися, як дзиґа, ухиляючись від замахів величезної пазуристої лапи броненосця і при цьому ще і встигаючи контратакувати.

Нарешті, супротивник виснажився і, видавши знесилений рик, впав на підлогу печери, натужно хриплячи. Броненосець усе ще залишався живий, але цього разу Мірг із Дангором не дозволили чотириликому його зцілити.

Крапку в битві поставив Ведмідь, опустивши важку булаву на голову багатостраждального броненосця. Після цього, бою, як такого, уже не було, ні змія, ні чотириликий самостійно чинити гідний опір не змогли й одразу ж вирушили на переродження.

Нагородою нам стали, непоганої якості поножі, нагрудник, а також кілька малих кристалів посилення.

Прислухавшись до своїх внутрішніх відчуттів, я зрозумів, що призов  Рааля мені знову доступний, а тому не став зволікати. Не скажу, що вже звик до болю, але з кожним разом переносити його стає дедалі простіше.

— Таки живі, — радісно привітав усіх Рааль. — І оскільки ми в підземеллі, вирішили не ризикувати й піти в обхід. Мудрий вчинок, там нагорі я не встиг пройти й сотні кроків, як помітив, що повітря, збоку від мене, якесь не таке, наче каламутне. Придивившись уважніше, хоч і насилу, але зумів розгледіти силует монгра. Убити тварюку мені вдалося досить швидко, але, мабуть, він був там не один, і коли я увійшов у режим споглядання, аби зрозуміти, з ким маю справу, мене вмить оповила темрява.

— І ти став закускою, — весело пробасив Ведмідь. Утім, його жарта ніхто не оцінив, лише Дангор від безнадійності опустив голову донизу й ударив себе долонею по лобі, демонструючи всесвітню скорботу від розуміння, що гіршим за співака, який не має голосу, може бути тільки блазень, позбавлений почуття гумору.