Глава 12 Погоня

Привал знову вирішили робити вдень, так можна було вчасно виявити погоню. Поки Рааль відпочивав, я періодично вставав, видивляючись, чи не проявляться десь сліди на снігу. Потім підійшла моя черга на короткий сон і ми помінялися з хлопцем ролями.

Якщо чесно я вже почав морально втомлюватися, відпочинок тривалістю не більше трьох годин на добу, ніяк не міг повноцінно відновити витрачені за довгий перехід сили.

— Тан, вставай… сворги… — Почув я уривки фрази, що лунали звідкись здалеку. У мене, навіть з’явилися підозри, що це сон. Сон уві сні, чому б і ні, таке пояснення мене цілком влаштує. А потім, виникли проблеми з диханням і я, нарешті, прокинувся. Що не кажи, а це дієвий метод побудки.

— Що трапилося? — спробував пробубніти крізь долоню, що закривала рота.

— Таки нам час бігти. Сворги вже близько.

Підвівшись стрибком, я зміг чітко розгледіти своргську зграю, яка йшла по наших слідах. Назвати її бандою, язик не повертався. Це коли лави свинорилих складаються переважно із шаргів, тоді місиво, що пре на тебе, складно іменувати якось інакше, окрім як бандою. А тут, усе в найкращих традиціях загоничів. Сворги розбилися на невеликі загони і йдуть широкою гребінкою, до того ж у шаховому порядку.

Знають гади, що один із нас, може ставати невидимим. Ще й миттєво переміщатися на відстані. Щоправда, наскільки довгі, їм невідомо, тому й інтервал між лініями переслідувачів доволі великий.

При таких загоничах, використовувати трюк із проколом, явно не найкращий варіант, тим паче, що своргам відомо про нашу кількість. Не думаю, що втікач дивився назад, перевіряючи, як спрацювала залишена ним пастка, інакше б обов’язково повернувся, аби добити понівечені тіла.

Та й останки Рааля безслідно зникли, не пролежавши й десяти хвилин. Тож шукати будуть нас двох і годі розраховувати на те, що як ми розділимося, то за хлопцем ломанеться весь натовп. Виходить, без шансів і єдиний порятунок щосили бігти вперед.

Тільки-но ми з Раалем стали в повний зріст, як над білою пустелею пронісся радісний рик півтори сотні горлянок і сворги, відкривши друге дихання, кинулися в погоню.

Свинорилим, спочатку, навіть вдалося істотно скоротити розрив, але потім, вони остаточно видихнулися і незабаром, залишилися далеко за горизонтом. Та тільки це була, лише тимчасова перемога. Свинорилі, що йдуть по сліду, дуже наполегливі й на великих дистанціях, завжди виграють внаслідок куди більшої природної витривалості.

Ми бігли весь день і всю ніч, а на ранок, звалилися без сил. Першим чергував Рааль, подарувавши мені тригодинний сон, потім я, але рівно до того моменту, поки не побачив силуети своргів на горизонті. Наступного ранку наш сон скоротився до двох із половиною годин, а ще через день до двох.

Ближче до обіду, небо, нарешті, розверзлося, щоправда, замість рятівного снігу, подарувало дрібний дощ, який не в змозі був приховати сліди, що ми залишали на талому снігу

Їли похапцем, мало не на ходу запихаючи до рота, спійманих Раалем невеликих звірків. Звідки тільки в хлопця бралися сили на пошук здобичі? Хоча без неї, ми б уже давно здалися.

Як добре, що я не став призивати інших. Таку ораву, Раалю точно було не прогодувати, а вистояти проти цього натовпу, у нас елементарно не вистачило б сил. Хіба що Алія застосувала якесь нищівне заклинання, але в чистому полі сворги навряд чи бездумно підставилися. Думаю, серед них знайдеться кілька кабанчиків із навичками перенесення, які зможуть завадити магесі виконати задумане.

Наступного дня сон уже тривав по годині на брата. Ми продовжували бігти за інерцією в німій нестямі, відчуваючи байдужість до всього, що відбувається. Я навіть три рази застосував «масовий прокол буття», переносячи нас із Раалем на 900 кроків уперед і тим самим, хоч трохи, але збільшуючи розрив.

На щастя, такий нехитрий прийом дозволив нам виграти значно більше часу. Сворги недооцінили можливості мого перенесення і досить довго шукали продовження слідів. Тож під ранок у нас був практично повноцінний тригодинний сон.

На жаль, але повторений наступного дня трюк не приніс бажаного результату і сворги досить швидко скоротили відрив. Якщо нічого не придумаємо, то через кілька днів, свинорилі візьмуть нас голими руками. А до рятівних стін долини ще дуже далеко.

Порадившись, вирішили ускладнити своргам завдання. Рааль повів свинорилих у сторону, а я, використавши прокол, продовжив рух по прямій. Призваний після загибелі малий, приніс невтішні звістки. Сворги не купилися на наш виверт, Рааля наздогнала, лише половина банди, а решта продовжили шукати мої сліди.

Три дні й наш сон знову не перевищує години.

— Рааль, саме час придумати що-небудь нове, — вимучено видавив я, бажаючи тільки одного — розтягнутися на землі й заснути, не краплі не турбуючись про грязьову рідину під ногами.

— А я чим, по-твоєму, весь цей час займаюся?! — огризнувся малий, на долю якого, останніми днями припадало значно більше випробувань.

Спить він завжди другий, через що частенько встає раніше наміченого терміну, а потім, ще й нарізає кола в пошуках здобичі. До того ж відчуває відповідальність за моє життя і життя інших, адже серед нас двох саме він «ветеран». Багато чого бачив у цьому світі й добре знайомий із його небезпеками, а я так, новачок, чого з мене взяти?

Тільки тепер я не просто новачок, з моєю смертю загинуть усі, хто йому дорог. А значить, від здібностей та кмітливості Рааля, зараз залежать життя всіх нас. І нервує хлопець, бо не знає, що робити далі.

— Тан, вибач, але я нічого більше не можу придумати. Схоже, настав час призивати Алію та інших. Ми так легко не здамося. Та і про долю командира вони мають право дізнатися перед смертю. А ти Тан, тим часом спробуєш відійти якомога далі, може, після такої бійки, сворги відмовляться від подальшого переслідування.

Звісно, малий лукавить, сворги, які взяли слід, нізащо не відстануть від своєї здобичі. Але частка правди в його міркуваннях, звичайно ж, є.