Глава 43 В очікуванні вироку

Нарешті, ми підійшли до будинку. Вартові запустили мене в середину й зачинили двері на зовнішній засув, а я, намагаючись у темряві не зачепити ногою табуретку, пройшов через вітальню й опинився в залитій Ведмежим хропінням спальні. Ліг на тапчан і вмить заснув, впевнений у тому, що незабаром мене розбудять і знову відведуть на допит.

Гомін Дангора, що травив чергову історію, порушив мій сон і показав, що тривоги виявилися марними. Увесь наступний день та ніч, нас ніхто не чіпав. Такому перепочинку варто було б порадіти, якби не зауваження Фелмора.

— Мабуть, Лотр закінчив із вами й відбув зі звітом до столиці. Думаю, вже сьогодні, він постане перед Радою і ті вирішать, що з вами робити.

Пройшов ще один день, а наша доля, як і раніше, залишалася невідомою. Втім, подібне зволікання з боку Ради, навпаки, викликало у Фелмора неабиякий оптимізм

— Схоже, їх дуже зацікавило те, що сталося, і тепер вони скрупульозно розбирають доповідь Лотра, інакше ви б ще вранці дізналися про вирок, у якому нічого хорошого для вас бути не могло.

Я дуже сподіваюся на радника Фаргіла. Зараз він має велику вагу в Раді й наші погляди на життя, багато в чому збігаються. Впевнений, у якості покарання, він наполягатиме на відправленні вас до Сутінкової ущелини.

Знищення Північної долини, Стежки Вигнанця, Скелястого Передгір’я, перевалу Самітника й навіть повне знищення Південного Імперського гарнізону, усе це ніщо, у порівнянні з втратою Сутінкової ущелини.

Їхня втрата виявилася  для нас болісною, ​​але не смертельною. Гори — наш дім, тут ми знаємо кожну стежку. Шарги швидше вмиються кров’ю, ніж прорвуться вглиб. Але від Сутінкової ущелини до Великої Долини, столиці нашого народу, веде практично прямий шлях. Це наше слабке місце й тому, мури Сутінкової ущелини, раніше вважалися неприступними. Над ними працювали найкращі артілі каменярів Аймалара під керівництвом найталановитіших зодчих народу Семи Башт. От тільки, коли наш народ будував цю фортецю, він і припустити не міг, що біля її стін, відбуватиметься таке.

За цих слів на Фелмора знову навалилась апатія. За ті дні, що ми провели в ув’язненні, колишній старійшина неодноразово з натхненням починав говорити про майбутнє Аймалара, але щоразу закінчував свою тираду на не найоптимістичніших нотах.

— Фелморе, я впевнений, Алія стане цінним придбанням для фортеці, а масовий прокол Тана дозволить швидко перекидати резерви на найбільш небезпечні ділянки, — Дангор, як завжди, був налаштований оптимістично.

— Не варто поспішати із висновками, Рада може вирішити інакше, — похмуро промовив Фелмор. — Друже Барлок, якби я тільки розумів, наскільки велике твоє горе. Адже ти був ще тим волоцюгою, — старійшина ненадовго замовк, ніби щось пригадуючи, — випадок, заніс його в нашу долину, років вісім тому й так він і залишився тут назавжди, перетворивши старий занедбаний будинок на найвідомішу корчму півночі. Злі язики подейкували, що душа загиблої Астелії жила там й це вона його так приворожила. Я звичайно в подібну маячню не вірю, але корчма і справді, стала для Барлока всім.

У селищах подібних до нашого, корчма вважалася справою збитковою, народу надто мало, аби забезпечити гідний дохід його власнику. Зазвичай, крім воїнів гарнізону, у них ніхто не заходив, але ви все бачили самі. Надвечір від місцевих там не проштовхнутися. Були в корчмі Барлока якісь свої, особливі чари.

— Мені дуже шкода, — лютуючи на саму себе, промовила Алія. — Якби магія часу була мені підвладна  я все б змінила, але, на жаль, її не існує. Ти давно відвідував Барлока?

— Три дні тому, одразу після твого допиту. Не забувай, я майже такий самий в’язень, як і ви?

— Пам’ятаю, це була головна умова, завдяки якій, мені вдалося уникнути кайданів. Дякую тобі, Фелморе.

— Нема за що. Тепер мені поспішати більше нікуди. Єдине, дуже сверблять руки від неробства.

— І в мене! — проривів здоровань. — Хочу трощити шарг…

— Барлоку точно не загрожує обряд примирення? — не дала домовити Ведмедеві Алія.

— Ні. Зараз більшість вироків закінчуються призначенням до гарнізону Сутінкової ущелини. Але саме там Барлок і прийняв обітницю безмовності. Швидше за все, обмежаться публічним засудженням, за те, що самовільно залишив гарнізон.

— Але ж Барлок напав на охорону порталу Сутінкової ущелини й силою змусив його активувати, причому в цей момент фортеця була в стані облоги.

— Барлок нікого не вбив, а всього, лише покалічив, та й та письмова доповідь, що він передав слухачам…, — Фелмор, зі злості, вдарив кулаком стіну. — Італ, начальник Лотра, тепер включений до Ради. Барлок сильно підставив Луару, а через неї і магістра Тондаріуса. Вони з Італом давні вороги, а все через те, що голова слухачів, часто бачить ворогів, там, де їх немає. Можливе його місце в імперії чи республіці, а тут єдиний ворог — це шарги.

— Тоді чому Барлока залишили в долині Трьох Озер?

— Не знаю, можливо, Лотр побоюється за життя такого важливого свідка. В ущелині, смерть доступніша, ніж дівчата в імперських будинках задоволення.

На цих словах, Алію перекосило, а здоровань, став червоним, немов помідор і одразу зник в одній із кімнат. За ним, слідом щез і Дангор, а Фелмор, переглянувшись із Міргом, негайно підібралися, готові, будь-якої хвилини, підскочити до магеси й перешкодити їй вчинити якусь дурість.