Глава 65 Я знаю, що ви зробили минулої осені

Не змовляючись ми кинулися вниз, навіть Луара, попри  слабкість, зараз бігла зі мною нарівні. Лише Варлакс не ринувся слідом. Наш "аля-Чінгісхан" зупинився на краю, щось невдоволено пробурчав про ідеальне місце для шаргської засідки, а потім почав обходити  яр по периметру, підозріло озираючись по сторонах.

Набравши швидкість на схилі, я ступив на траву й одразу відчув, як нога несподівано грузне в ній. І все ж інерція дозволила нам з Луарою пробігти ще кроків десять, аж поки земля під ногами не стала настільки в'язкою що ми більше не могли зробити й кроку.

Я розгублено озирнувся й помітив, що ми такі не одні. За кілька кроків попереду Алія марно намагалася вирвати ноги з трави, яка вже сягала їй колін. Ще далі, у чудернацькій  позі, застиг Рааль. А позаду, борсаючись у зеленій пастці мало не по пояс, намагалися вибратися Ведмідь, Мірг, Дангор і Фелмор.

Збоку почувся буркотливий лемент і важкий гуркіт, ніби схилом котили металевий сейф. Повернувши голову, я побачив Варлакса, що перекидаючись летів униз, а на його місці стояв цілком неушкоджений Гарл — із самовдоволеною усмішкою, застиглою на обличчі.

— Гарле, що це означає?! — прокричала Луара. — Невже все навкруги ілюзія, але навіщо?

— Шкода, що наш народ втратить таку обдаровану чарівницю, як ти, — зі щирим жалем промовив Гарл,  продовжуючи при цьому посміхатися.

— З десяти чарівників, котрих я зустрічав, лише один зміг розпізнати створену мною ілюзію і то, коли наблизився до неї майже впритул. Але ти молодець, там, біля підземелля, навіть відстань у кілька десятків кроків не стала тобі на заваді, тому я не міг ризикувати й змушений був підстрахуватися.

Той відвар, яким я тебе пригостив, насправді є отрутою, але діє вона вкрай повільно, через що мені довелося кружляти, зате отрута здатна затуманити погляд і викликати слабкість, так що навіть обдарований чарівник не зможе розпізнати ілюзію в кроці від себе.

— Ах ти гнорлова відрижка! — зло прокричав я. — Ти що з нею зробив?

— Безглузді образи мене зовсім не чіпають, — поблажливо посміхнувся Гарл, — але якщо тобі стане легше отрута ця не смертельна і скоро Луара поверне свій дар, правда, ось невдача, ви помрете раніше.

— Навіщо ти це робиш, Гарл? — з гіркотою в голосі промовив Фелмор. — Невже хтось із нас тебе образив настільки, що ти зараз хочеш усіх нас вбити? Але щоб ми не зробили тобі в минулому, впевнений, це не варто нашої смерті. Зараз, кожен воїн на рахунку, ми й так втратили багато.

— О-о-о ти навіть не уявляєш, наскільки правий, — не прибираючи усмішки з обличчя промовив Гарл. — З вини твоїх друзів я втратив усіх, хто мені був дорогий. Батьки, вічно усміхнена сестра, що  любила обзивати мене дурником, кожного разу, коли я покидав нашу прекрасну долину, а ще добродушного сусіда Філміра з його родиною, друзів, із якими ріс. Усі вони загинули у той день, коли лавина шаргів виринула із лісу й навалилася на мій дім. Свинорилі, раніше, ніколи не приходили в такій кількості, а ще їх вели  гнорли.

Захисники фортеці були зметені зі стін за лічені хвилини, так що ніхто з мешканців не зміг врятуватися і мене не було поряд, щоб допомогти.

Напускна веселість миттєво зникла з його обличчя, і тепер у голосі звучав лише біль, переплетений із гнівом.
— Я — сотник вільного загону «Тих, що крадуться»! Підкоряюся тільки раднику Фаргілу і сам вирішую, де саме в Туманному лісі мої хлопці вбиватимуть шаргів. Але якби я знав, що ви накоїли та кого привели в наш світ, то кинувся б стрімголов додому, аби встигнути захистити своїх!

— Вина лежить не на них, — спробував заперечити Фелмор. — І мені дуже шкода.

— Себе пошкодуй. Жалість, вона для слабаків, — знову посміхаючись на всі тридцять два зуби, Гарл натягнув маску життєрадісної людини.

Я і раніше чув історії про  Леворда та його загін, що наче божевільні, носяться Туманним лісом у пошуках якогось пророцтва про кінець світу. Але я в нього тоді не вірив і вважав їх звичайними Загрійськими божевільними.

Але коли десятки тисяч шаргів одночасно вийшли з лісу і стали знищувати наші долини, я відразу згадав про вас і вирішив за всяку ціну докопатися до причин того, що відбувається. І це, я скажу вам,  було непросто, але я впорався.

У вільних загонів "тих що крадуться"  багато друзів серед вдячних старійшин. З їхньою допомогою я більш докладно дізнався про загін Леворда, а також про те, що схожих за описом людей полонили слухаючі та тримають під вартою у фортеці долини Трьох Озер. При цьому їх особисто допитує права рука  Італа, Лотр.

Мені стало цікаво, чому він виявив до вас таку увагу. Я почав шукати підходи й о диво, виявилося, що один із наближених людей Лотра, завдячує життям моїм хлопцям, а ще, після всього почутого, він також, як і я, щиро зненавидів вас і був впевнений, що все закінчиться обрядом примирення, але, як виявилося, в жертву вирішили принести, лише одного, — усмішка Гарла стала занадто награною, спотворюючи обличчя і видаючи в ньому одержимого.

— Він, як і я, вважав це великою несправедливістю, а тому, почав шукати тих, хто допоможе її відновити.

Я з радістю погодився, а потім прийшла звістка, що фортеця долини Трьох Озер впала і врятуватися вдалося, лише тим воїнам, які скористалися порталом. До того ж ви знаходилися в ув’язненні, тому я і не звернув увагу, що ті, чиєї смерті я радів більше, ніж повному комплекту іменної броні, їли, пили та веселились, ледве не за моїм столом.

Воістину, незбагненні мінливості долі. Адже я вчора особисто міг напоїти маскатом убивць своєї сім’ї.

— І чого ж не напоїв, жаба задавила? — Пробурчав Ведмідь, якому трава, вже сягала грудей.

— Жартуєш — це добре. Сміх, то найкращі ліки, знаю з власного досвіду.

Так ось, уявляєте, наскільки великим було моє здивування, коли учора вночі, до мене заявився  наближений  Лотра  й розповів, що ви ховаєтеся в нащій корчмі, а  вранці вас планують схопити та доставити до столиці. Причому обряд примирення, як і раніше, загрожує, лише одному, а інші житимуть і як покарання, лише вирушать до Сутінкової ущелини. Але цього замало для вас і тому, нами був розроблений план, завдяки якому, я зі своїми людьми спочатку вас врятую, а потім, заманю в це місце й нарешті, помщусь за своїх рідних.