Глава 67 На новому місці

Атланг на прохання Фелмора, лише на четвертий день доповів Атісу про наш нічний бій із демонами та їх крилатим ватажком, якого з моєї подачі прозвали Архонт. Вислухавши невдоволену одповідь, Атланг отримав наказ дізнатися якнайбільше про цю істоту, а за можливості вбити.

Свій перший вихід за стіни Нижньої Брами ми здійснили вночі, але змогли просунутися, лише на п’ятсот кроків углиб лісу, коли демони  матеріалізувалися з хвиль туману, в точності як до цього робив їхній ватажок й накинулися на нас з усіх боків. Лише ціною жертви Ведмедя, Варлакса та Мірга, а також завдяки проколу буття ми змогли від них втекти.

Через свою недосвідченість, я захопив пару демонів із собою. Щоправда, вони миттєво розвіялися попелом, щойно ми опинилися у внутрішньому дворі фортеці.

На другу ніч повторили вилазку і знову з тим самим результатом, безтурботний перехід на п’ять сотень кроків углиб, а потім хвилі туману, демони, і ми, ціною загибелі здорованя та Варлакса, знову повертаємося назад.

Цього разу я вже спеціально прихопив демонів із собою, одразу п'ятьох, але вони все одно обсипалися попелом.

Закріпивши отримані результати ще кількома нічними вилазками, зробленими в різних напрямках, ми зрозуміли, що навколо виходу з ущелини було розставлено, щось на зразок невидимих ​​сигнальних ниток й щойно ми їх перетинали, як демони починали атаку.

Спробували робити вилазки вдень, але заглибившись у ліс на три тисячі кроків, нікого, окрім розрізнених груп шаргів  не зустріли. Після кількох тижнів безрезультатних пошуків вирішили знову повернутися до нічних вилазок.

Та цього разу ми діяли інакше. Підібралися якнайближче до відмічених Раалем дерев. Ті слугували умовною межею, перетнувши яку, ми провокували атаку демонів. І я активував «масовий прокол буття».

Перемістившись на дев’ять сотень кроків углиб лісу, одразу стали спина до спини, чекаючи поки пройде час, необхідний для повторного застосування проколу. До речі зі збільшенням ліміту доступних переносів, збільшився інтервал між ними, ударів серця на двадцять-тридцять, не більше, на жаль, але й ці крихти можуть в майбутньому коштувати комусь життя.

Минула хвилина, дві, а на нас ніхто так і не напав. Переконавшись, що «сигнальних ниток» тут не має, вирішили обстежити цю частину лісу й невдовзі натрапили на групу демонів.

Вони теж помітили нас  і почалася гонитва.
Не знаю, скільки цих істот нишпорить ночами в Туманному лісі, але демони діяли злагоджено: десять хвилин і рогаті  зімкнули коло, відрізаючи шляхи відступу.
Довелося вдатися до «проколу буття» — іншого виходу не було. Та дальності стрибка забракло, аби дістатися аж за ворота фортеці, і ми опинилися приблизно за сотню кроків від неї, а з нами й пара  найспритніших демонів, які встигли підкрастися достатньо близько аби потрапити під дію навички.

Цього разу демони не обсипалися попелом і відразу атакували нас. Втім, бій був швидкоплинний. Ми з Раалем одночасно продірявили шию одному й тому самому демону, а снаряд із туману, запущений Алією, на мить випередив булаву здорованя.

Другого дня ми спробували дізнатися, наскільки далеко в глиб лісу простягаються «сигнальні нитки».

Я здійснив перенесення оминаючи нитки й ми пішли назад до фортеці. Отриманий результат, виявився досить цікавим, протягом усього шляху нас ніхто так і не атакував.

Вийшовши з лісу ми знову повернули назад і ледве перетнули дерева з нанесеними на стовбурах мітками, як демони знову ринули з усіх боків.

Того ж вечора Алія озвучила своє припущення Фелмору, — виходить, сигнальні нитки, потрібні тільки для того, аби не пустити аймаларців вглиб лісу.

— А це означає, що демони там когось або щось приховують,  — погодився з магесою колишній старійшина, чи як тепер його тут називали — хранитель воріт. — Вам потрібно продовжувати пошуки.

Ми встигли зробити ще три безрезультатні вилазки, коли під стіни фортеці прийшли шарги, причому ціла зграя, що налічувала п'ять банд.

По підземним тунелям до нас одразу було перекинуто підкріплення. Кілька тижнів облоги і зграя, що за цей час зменшилась до неповноцінної банди, забралася геть. При цьому основні втрати захисникам завдали прозорники, які атакували нас на світанку. Використовувати руни всередині такої компактної фортеці було занадто ризиковано, а тому, Алія не змогла накрити сферою туману інші фортеці. Довелося використовувати прокол аби швидко дістатися до інших. Втраченого часу виявилося достатньо, аби прозорники встигли наробити лиха. Пощастило, що потвори, хоча б обмежилися фортецями першої лінії.

Як тільки шарги пішли, ми продовжили наші нічні рейди, але знову безрезультатно, демони швидко знаходили нас і ми змушені були рятуватися за допомогою проколу. Змінили тактику і спробували залишати в лісі тільки одного Рааля, котрий рухаючись під "пеленою світла" повинен був залишатися  невидимим для істот. Але цього разу його навичка дала збій і Рааль нехай і зміг протриматися значно довше, але банда демонів усе одно його знайшла.

І тут малий згадав свій перший досвід зустрічі з демонами, коли Ведмідь, Дангор та Варлакс намагалися їх відвести від нас, а він залишився, аби підстрахувати й для того, щоб краще контролювати все сховався на дереві.

На цей раз успіх був, але тимчасовим. Перші дві ночі, малому, використовуючи «подвійний стрибок», вдавалося безперешкодно вести розвідку, перестрибуючи з дерева на дерево в той час, як загони демонів, що нишпорили внизу, не звертали на нього уваги.

Але на третю, Рааль натрапив на велику банду, яка розтягнувшись ланцюгом йшла в його бік. Частина демонів періодично зупинялася і пронизувала своїми вогненними кореневищами туман, а потім наздоганяла інших.

Малий не став тікати, а причаївся на дереві й намагаючись не дихати, вирішив почекати, поки вони пройдуть.

Знову не вийшло. Один із демонів, чомусь зупинився саме під тим деревом, на якому причаївся хлопець і підняв рогату голову вгору. Довго й уважно розглядав навислі над ним крони, а потім із його очниць, що горіли багрянцем, вирвалися десятки крихітних язичків полум’я і розпадаючись на безліч іскор, укутали саваном дерево.