Глава 13 «Чужими лапами»

— Гадаю, сворги купилися, — промовив, призваний під вечір Рааль.

— Принаймні, вони не розділилися, як минулого разу, тож на нас із Міргом навалилася вся банда.

Це була перша, за останні дні, хороша новина, яку ми відсвяткували сирим кролячим м’ясом і повноцінним нічним сном. Рааль буквально наполіг на моєму відпочинку, зголосившись чергувати всю ніч і маючи намір урвати, лише кілька ранкових годин. Але, на жаль, ми занадто рано розслабилися.

— Вставай Тан, — підняв мене серед ночі Рааль.

— Пора йти, тільки не шуми, сворги зовсім близько. Вони намагаються йти безшумно, тому я їх так пізно почув, але це не страшно. Зараз трохи відірвемося і ти призовеш Мірга, а далі завдяки його аурі, що збільшує швидкість на двадцять відсотків, ми легко зможемо від них відірватися. Нам би ще бонус від витривалості Ведмедя, але цього ненажеру я точно не зможу прогодувати.

І знову почалася безперервна погоня. Мені, здається, я вже й забув, що можна пересуватися якось по-іншому, крім як «бігти стрімголов».

— Ні, ці гади, від нас, точно не відстануть, — подумалося мені на третій день погоні.

А що як почати призивати інших і нацьковувати на своргів, немов камікадзе? Думаю, кілька таких сутичок істотно зменшать загін переслідувачів. Пропозиція, звісно, приваблива і, на перший погляд, цілком логічна, тільки ось від неї за кілометр тхне гнильцем. Надто вже часто за мене вмирають інші. Тим більше, що в моїй голові визрів набагато кращий план.

Якщо вже шарги зі своїми старшими побратимами настільки нетерпимі до людей і породжень Великої Зміни, тоді чому б їх не познайомити з одним дуже милим звірятком, яке ми зустріли на шляху до гори. Священний ящір безкрайніх полів — начебто так він зветься, а якщо врахувати ще й послушника, з яким ми добряче намучилися, то своргам точно не позаздриш.

Згідно із законами Великої Зміни, монгри легендарного й міфічного класу є унікальними створіннями, які після вбивства вже не відроджуються. За одним винятком, якщо вони не об’єднуються у васальні пари, у цьому разі для остаточного їхнього знищення потрібно, аби загинули обидві тварюки. Тож залишилася справа за малим — знайти цього ящера.

Для мене таке завдання непосильне, але тільки не для малого. Як виявилося, Рааль, запам’ятовував маршрут і всі ці гаї, пагорби, рідкі яри намертво закарбувалися в голові хлопця. Так що нам зараз, залишалося тільки відшукати один із них. А далі, слідувати второваним маршрутом.

Доба пішла на пошуки орієнтира, яким виявився той самий гай, де ми ночували після перемоги над послушником. З усього виходило, що до монгрів залишилося не більше ніж день шляху.

І це не могло не тішити, адже нам більше не потрібно було гнати, немов божевільним оленям, заганяємим зграєю хортів. Навпаки, ми знизили швидкість і дали своргам підійти якомога ближче, аби вони відчули смак здобичі, що вже була майже у їх руках.

ххх

— В сторону, — лунає окрик Рааля і я рибкою йду в затяжний стрибок. Приземлившись на сиру землю, роблю перекид через плече, швидко підхоплюся на ноги та продовжую забіг. До монгрів залишилося якихось жалюгідних двісті кроків, а сворги, піддавшись азарту, здавалося, не помічають нічого перед собою і тільки радісно верещать, по черзі запускаючи в нас вогняні кулі.

Ось я бачу, як насторожено завмирає священний ящір, неспішно повертаючи свою масивну морду в наш бік. Удар серця нічого не відбувається, а потім, у його білястих зіницях, розгорається золотисте полум’я. Причому це була ніяка не метафора. Півтораметрові вогняні язики виривалися з очниць, немов протуберанці на поверхні сонця.

Розуміючи, що зараз має статися щось дуже нехороше, я вирішив не підводити своргів на максимально близьку відстань і моментально активував «масовий прокол буття», переносячи нас за спини монгрів, увагою яких, тепер повністю заволоділи сворги.

Ящір вивергнув із пащі потік золотистого полум’я, за раз спопеляючи третину кабанчиків. Занадто пізно свинорилі звернули увагу на те, що замість загнаної здобичі на їхньому шляху став повноцінний хижак.

У відповідь у монгра полетіли десятки вогняних куль, блискавок і згустки слизу, але вони не змогли заподіяти жодної шкоди ящеру, шкіра якого, набула золотистого забарвлення.

— Броня віддзеркалення, здивовано промовив Рааль, — мабуть, минулого разу тварюка не сприйняла мене серйозно і тому не стала приймати бойову форму.

Кілька вогняних куль, розминулись із масивною тушею ящера і влучили в послушника. Той склався, наче картковий будиночок, а потім ми знову стали свідками його трансформації.

А в цей час своргський командир, нарешті, зумів оговтатися після такого стрімкого розгрому і став досить грамотно керувати боєм. Свинорилі одразу припинили даремний обстріл далекобійними навичками й розосередилися, беручи монгрів у кільце.

Не чекаючи, поки бійці закінчать оточення, ватажок видає войовничий рик і півтора десятка своргів, одразу ж з’являються на спині ящера, встромляючи в його плоть гострі мечі та сокири. Та тільки монгра легендарного класу таким безхитрісним прийомом точно не візьмеш.

Хвіст ящера миттєво злизує двох своргів, які не встигли відскочити, а на решту накидається послушник, який знову набув форми черепа з п’ятьма тулубами скелетів нагорі.

Тож зараз своргському десанту випав унікальний шанс, особисто випробувати на собі всі принади середньовічної інквізиції.

Командир свинорилих, видав черговий рик і сворги відступили, а в кістяного монгра полетіли десятки кислотних куль, що злизнули із його черепа, кілька скелетів та перебили одну з лап. Тварюка вмить зметикувала, що перебуваючи на спині, є чудовою мішенню. Спритним стрибком зіскочила вниз і почала петляти між товстелезних лап варана, використовуючи їх замість щитів.

Зрозумівши, що тактичні прийоми нівелюються грубою силою монгрів, командир своргів більше не став мудрувати й вирішив просто задавити супротивників числом. Пролунав протяжний рик і сворги, які встигли взяти монгрів у кільце, одночасно кинулися на тварюк.