Глава 46 Пастка

Наш стрій розпався на чотири групи. Ми, так і продовжували бігти попереду, відомі Фелмором, а позаду, три загони аймаларців під проводом своїх командирів. Хаос сумбурного відступу закінчився і воїни зайняли звичні для себе порядки. Ніхто із них не намагався нас обігнати, негласно даючи зрозуміти, що вони визнають верховенство Фелмора.

Коли до заповітного підйому залишалося трохи більше ніж три сотні кроків, нас наздогнав один із врятованих аймаларців.

— Фолгранд, — на бігу відрекомендувався воїн, котрий на вигляд мав років двадцять, — я десятник варти північної стіни, тобто тепер уже командир, — виправився він. — Дорога наверх, звідси, виглядає досить широкою, аби ми могли продовжити підйом, не зменшуючи темпу, але це далеко не так. Там є дві вузькі ділянки, котрі знизу важко розгледіти.

— Ти хочеш сказати, що шарги нас там наздоженуть?

— Так, точніше ні. Але ви повинні затримати шаргів аби дати нам час на підготовку. 

— Скільки?

— П’ять хвилин, а краще десять, щоб із запасом.

Фелмор повернув голову в бік Алії, а та у відповідь кивнула.

Добре,— промовив колишній старійшина, воно у вас буде,— тільки поспішайте.

Щойно ми дісталися до початку висіченої в скелі дороги, котра серпантином підіймалась вгору, як Фелмор почав віддавати накази:

— Воїни з масовими навичками залишаються тут, решта, продовжуйте підйом.

— Ох і славно повеселимося, — задерикувато прогарчав здоровань і не втримавшись, повернувся до воїнів, що вже почали підйом, — обіцяю залишити вам трішки!

— Ведмідь, вгамуй свою радість, — відразу осадила хлопця Алія, — багато хто з них сьогодні втратив дім.

— А що я, — збентежено почав виправдовуватися здоровань, — навпаки, хотів їх підбадьорити.

— Єдині кого ти можеш підбадьорити, — поплескав Ведмедя по плечу Дангор, — так це місцеві «кумушки», які дивлячись, з якою швидкістю у твоїй пащі зникають їхні пироги, починають уявляти себе геніями кулінарії.

— Та ну вас, — ображено засопів здоровань, призиваючи баштовий щит.

В очікуванні свинорилих ми вишикувалися трьома лініями. Перша, складалася з Фелмора, Ведмедя, Варлакса та Мірга, трохи  за ними, стояли Алія на пару з Вулом і вісімкою аймаларців, а в третій, знаходилися Луара, я та Рааль.

В охоронці до Луари я себе  записав сам. Ні магеса, ні Фелмор із цього приводу сперечатися не стали. На додаток, старійшина, мабуть, пригадавши свою помилку в Туманному лісі, що ледве не стала фатальною, прислав мені на допомогу малого.

Лавина шаргів невблаганно наближалася. Свинорилі бігли безладним натовпом. Попереду основної маси, не дозволяючи себе обігнати, мчало кілька десятків шаргів. За одним їх зовнішнім виглядом і жорстоким ставленням до своїх сорильників, можна було зрозуміти, що від перетворення на сворга їх відокремлює всього парочка наших життів, а точніше, смертей.

Сворги, які до цього бігли попереду, навпаки, зменшили темп і розосередилися по краях банди, не поспішаючи, поки що лізти поперед батька в пекло.

— Алія, бери командування на себе! — прокричав Фелмор.

— Нарешті, — хижо посміхнулася магеса — Луара, зіграй «пісню незламності» і відразу за нею — «пісню оновлення».

Ледве тепле дихання зірвалося з гарячих губ чарівниці та стало наповнювати потоком благодатного повітря канали багатоствольної флейти, як я відчув приплив сили, а всі мої почуття стали гострішими.

Сьогоднішнє балансування на межі життя та смерті, явно діяли на мене якось неправильно. Не про Луару я зараз повинен думати, не про безневинне підняття прикритих плащем пружних жіночих грудей, таких прекрасних, чистих і справжніх, здатних щодня дарувати силу й наповнювати своєю енергією життя…

— Яке ще життя? Кому? Це я взагалі, про що?

Виття та улюлюкання шаргів уже зовсім близько. Вони, як безкрайнє море, що вирує хвилями припливу й ось-ось має поглинути піщану греблю, споруджену грайливими дітлахами на пляжі. Ворогів сотні, а може, навіть  тисячі, але мені на них начхати, жоден свинорилий не зможе доторкнутися до них.

Лунає голос магеси.

— Як тільки почуєте команду — «очі», миттєво їх закриваєте і краще додатково руками. Масові навички використовувати тільки за моїм наказом. Навичками, що б’ють точно в ціль, намагаєтеся прикривати воїнів першої лінії. Усім зрозуміло? — Аймаларці, приклавши руку до грудей, ствердно кивнули, — тоді чекаємо.

Незабаром почувся металевий брязкіт і булькаючий хрип — це матері шарги, першими вирішили спробували на міцність наш стрій. Але загинули, навіть не зумів подряпати броню.

Обдав  обличчя сухим жаром у бік ворога полетіли одразу три здоровенні вогняні кулі, створені Вулом.

Врізавшись у натовп спраглих до крові та вбивства свинорилих, що в пориві нестримної люті, навіть не намагалися прикриватися щитами, кулі луснули й залили наших супротивників дощем із розплавленої магми.

У рядах ворога почалася метушня, палаючі, немов смолоскипи шарги, стали метатися зі сторони в сторони й відразу падати під натиском сорильників, влаштовуючи «купу-малу». Втім, локомотив було не зупинити й буквально крокуючи по головах, шарги продовжили свій наступ.

Коли основна маса свинорилих підійшла на відстань польоту стріли, Алія подала команду «очі» і яскраво-біле світло, на добру сотню кроків залило весь простір перед нами. 

Ряди шаргів знову змішалися, виграючи для нас дорогоцінний час, але я цього бачити не міг, оскільки за кілька ударів серця до команди магеси, відчув ледве помітні коливання повітря позаду себе.

Раніше я б на таке, навіть не звернув уваги, але не тепер, коли завдяки проколу, знав причину подібного явища — це розходилося в бік повітря, витісняєме тілом.

Блискавичний удар ліктем назад і кіготь пронизує шию сворга, що навіть нічого не встиг збагнути. Розвертаюся, паралельно відштовхуючи Луару собі за спину, очі сліпить навичка Алії, але я вже завис у стрибку, націлившись на сворга переді мною. Сподіваюсь, Рааль встигне перехопити третього.