Глава 40 Вистояти, попри все

— Луара, «пісня створення»! — збуджено вигукнула Алія, ледве побачила нас. Дівчина кивнула головою, дістала флейту та почала грати. Від мелодії, що почала звучати, у мене аж мурашки пішли по тілу. На коротку мить здалося, що навіть я здатний творити магію, треба лиш захотіти.

— Веладіус! — прокричала Алія, — необхідно прибрати людей із площі!

Маг нічого не відповів, але вже через хвилину, по площі рознісся його голос, що нагадував гуркіт грому. Не знав, що маги здатні на таке, хоча, що я взагалі знаю про магію, крім побаченого від Алії. А тим часом аймаларці почали хутко звільняти площу.

— Все, не можна більше чекати! — знову подала голос магеса. — Я починаю! Луара, Вуле, вам краще відійти.

— Я з ними! — Кричу, беручи Луару за руку. Ну, не хотілося мені залишати дівчину під захистом цього мага недоучки. На щастя, Алія не стала сперечатися, лише крикнула коротке.

— Ведмідь, прикриєш Тана.

Ми поспішно відступили до краю площі, причому Луара примудрялася грати на бігу, утримуючи флейту однією рукою. Обернувшись, я побачив, як Алія, важко дихаючи, намагається розтиснути руки, що були складені в замок. Але в неї нічого не виходило. Щоразу, коли пальці дівчини практично розтискалися, невідома сила стуляла їх назад. Зло гарча від перенапруги, магеса спочатку зробила невпевнений крок назад, ледь не порушивши візерунок малюнка, а потім закричавши від шаленого болю, усе ж таки знайшла в собі сили їх розвести й тієї ж миті, від неї, на всі боки, покотилася хвиля попелястого туману.

Щойно туман досяг перших будинків, як я помітив четвірку прозорників, що спішно неслись крізь площу, націлив свої рогаті морди в бік Алії. Не змовляючись, ми відразу кинулися назад, на допомогу друзям, але вона їм була не потрібна. Гусениць не врятувало, навіть те, що до вже наявної четвірки приєдналося ще семеро. Мірг нищив їх із таким завзяттям та люттю, що тепер мені важко сказати, з ким у нього страшніша «Вендета» із шаргами, чи прозорниками.

Ледве наш загін добив потвор, як підбіг Сайгон на чолі трьох десятків воїнів. Командир резерву спробував було щось сказати Веладіусу, але отримавши гнівну відповідь, відразу замовк, а маг, покликавши Луару й Алію, почав поспішно їм щось пояснювати.

Через кілька ударів серця ми вже мчали сходами центральної вежі наверх, тоді як люди Сайгона, узяли її в щільне кільце.

Туман Алії зробив свою справу, крізь віконні прорізи вежі я бачив, як під попелястим куполом, що накрив фортецю, раз у раз спалахують вогняні кулі та розряди блискавок, націлені на прозорників. Гусениць було дуже багато, можливо, гнорли, у такий спосіб, сподівалися перебити захисників ще до підходу свинорилих, втім і вони вже були за кілька сотень кроків від стіни.

Попереду бігли метателі дротиків, за ними сворги, а замикали лавину атакуючих шарги, що тягнули на своїх плечах довгі товсті жердини, котрі свинорилі використовували, як драбини.

Ось зі стіни, у бік нападників, ударив залп навичок, але занадто рідкий та не злагоджений, аби зупинити, чи хоч якось сповільнити всю цю ораву. Видно, прозорники зробили свою справу й захисники не встигли вчасно зайняти позиції для оборони.

Сворги теж почали бити у відповідь, але не зважаючи на кількість атакуючих у бік аймаларців полетіло не так уже й багато смертоносних умінь. Ще вчора, я помітив, що в банді своргів, яку ми знищили в лісі, було в рази більше воїнів із далекобійними навичками, ніж серед своргів, що атакували долину Трьох Озер.

Кілька груп свинорилих зникло, аби наступної миті з’явитися на стіні й нав’язати ближній бій. Зі зловтіхою відзначив, що не всі з них, змогли здійснити точне перенесення і частина своргів звалилася вниз із висоти чотириповерхового будинку. Проте, навіть мені було очевидно, що свинорилі швидко зметуть захисників зі стіни й гарнізону фортеці потрібно готуватися до вуличних боїв.

Прорив стався, коли ми досягли верхівки центральної вежі. Побачивши, як шарги, нестримним потоком розтікаються по стіні, Веладіус брудно вилаявся, а Ведмідь розсерджено проревів і кілька разів зі злістю вдарив булавою о щит.

Аймаларці вирішили покинути  стіни й тепер спішно барикадували вулиці. На щастя, до подібного варіанту вони підготувалися заздалегідь і зараз у багатьох місцях здіймалися клуби пилу від навмисно зруйнованих будинків.

У бік площі потягнулися десятки переляканих мешканців, переважно жінки, люди похилого віку та діти, але були серед них і чоловіки. Схоже, чим ситніше та безпечніше живуть люди, тим більше боягузів і слабаків серед них. Пам’ятається, на захист Північної долини вставали всі без розбору, навіть учорашні діти, що ледве опанували стрільбу  із лука.

Проте більша частина чоловіків, а також добра половина жінок, усе ж приєдналися до воїнів гарнізону. Вони допомагали облаштовувати барикади на вулицях й одразу займали там місця або підіймалися на дахи будинків, вступаючи в бій із прозорниками, що спритно пересувалися верхи й кидалися звідти на людей, які бігли до центральної площі. На жаль, але прозорників і справді, було дуже багато.

Сайгону, навіть довелося розділити свій загін на дві нерівні групи. Залишивши п’ять бійців біля входу до башти, він із рештою спробував організувати захист людей, які бігли до арки порталу, що вкрилася блакитним серпанком.

Причому тут, аймаларці повністю реабілітувалися в моїх очах. Незважаючи на велику кількість народу, що юрмився біля арки, та тварюк, котрі вже сповзали з дахів, першими через портал почали проходити діти.