Глава 54 Питливий розум — то біда

У самому низу на нас чекала грандіозна печера, що разюче нагадувала ту, яку описував Нозгіус. Та, на відміну від його оповідей, у ній не було жодних механізмів — навіть натяку на техніку, лише руни на стінах, і спека, нестерпна, аномальна, така, ніби ми ступили в саме серце вулкана.
Щойно ми досягли центру зали, усе навколо зникло. Простір розчинився у мороці, й знову пролунало знайоме металеве, неживе:

— Запущено програму ініціації перетворення. Розпочинаю навчання.

Наступної миті мою свідомість накрила хвиля  різномасних рун, які одна за одною почали проноситися перед очима. Голова буквально розколювалася від болю. Усе це нагадувало зубріння в ніч перед складанням іспиту, коли за раз, намагаєшся вивчити річний матеріал. Але, нарешті, біль відступив.

— Доступ розблоковано. Завантаження даних…  Помилка. Синхронізація неможлива. Вмикаю режим захисту… Скасовано. Запускаю процес відновлення…

Темрява розступилася і ми опинилися посеред білосніжних хмар. Внизу густо росли дерева, трохи попереду височіли гори, а позаду простягалася рівнина. Я з легкістю впізнав місце, де опинився — Туманний світ. Але, крім нього, було ще щось. На периферії зору я помітив кілька рун і коли придивився до них, то збагнув, що чудово розумію їх значення.

 Виходить, руни — це писемність сіячів, де кожен окремий знак, означає слово. Застосувавши споглядання до руни, що  була позначена як рельєф я побачив список, на якому були відображені різномасні за формою і розміром іконки гір, лісів, річок, ущелин, кряжів, рівнин та інших природних утворень. 

Переключившись на наступну руну я отримав доступ до списку монгрів. А ще, там містився їх опис: назва, ранг, наявні навички, слабкі та сильні сторони. 

Вийшов назад і перейшов до різновидів ристалища, вибір їх виявився невеликим, лише три до болю схожі одна на одну моделі.

Я спробував виділити одну з них і переді мною в повітрі відразу застиг напівпрозорий тривимірний силует круглої піщаної арени з товстими стінами й колонами.

Ведений натхненням я подумки наказав конструкції опуститися вниз і ристалище почало плавно йти на зниження. Щойно воно торкнулося маківок дерев, як у мене перед очима спалахнула червоним руна заборони й одразу згасла, ледве я підняв ристалище трохи вище.

Виходить, розміщувати піщану арену поверх наявних дерев неправильно і краще пошукати вільне місце. Тоді, може, ристалище перемістити трохи правіше, туди, де знаходиться галявина, начебто розміри дозволяють. 

Добре, — зрадів я, коли в мене це вийшло. Так, продовжимо експеримент.

— Що відбувається, чую здивований голос Алії, — звідки там з’явилося ристалище? Хто це зробив? — Але я не став відповідати, бувши повністю поглиненим процесом. 

А якщо взяти ось цей скельний кряж, вибрав я найбільший із наявних і помістити його посеред рівнини на шляху до тієї злощасної гори, де загинув Леворд. Стоп, а де поділася та гора? Гірський масив є, а її самої немає. Питання, але про це подумаю потім. Розміщую скельний кряж посеред засніженої рівнини.

— Ух ти, — вирвалось у мене, коли перед очима постали іконки з римськими цифрами від одного до семи.

— Тан, — покликала Алія, але я проігнорував її.

Виходить, я можу вибрати клас підземелля, що враховуючи раніше зроблені мною маніпуляції, означає, що катаклізмів, завданих Великою Зміною можна було б уникнути, знайди аймаларці цю печеру раніше за Нозгіуса.

Але що робити з іншими світами? Особливо не замислюючись, подумки тицьнув першу-ліпшу цифру й тільки заради того, аби швидше вийти назад.

Залишається ще три руни, кидаю погляд на крайню. У свідомості відразу спливає позначення — доступні світи, заходжу й бачу проекції дев’яти сферичних планет різної величини та кольору. Причому одна, найближча до мене, пофарбована в сірий. Напевно, це Туманний Світ, у якому я зараз перебуваю.

Що ж, експериментувати, так експериментувати. Подумки вибираю планету, що не має материків, а от за кольором один в один схожа на залишену мною землю і перед очима відразу спливає і не припиняє блимати червоним, руна руйнування. А в голові знову звучить остогидлий бездушний голос.

— Виявлено зовнішнє втручання. Порушено цілісність одного з ключових елементів. Критичні пошкодження. Запущено режим захисту. Скасування неможливе. Усім негайно залишити зал перетворення!

Не знаю, де ми весь цей час перебували, але нас буквально викинуло назад у печеру й гарненько приклало об підлогу. На жаль, але проблеми, лише тільки починалися.

Земля під ногами буквально ходила ходуном і на додачу вкрилася тріщинами, з яких почала виходити пара. Склепіння печери тремтіло, постійно намагаючись впустити на голову чималих розмірів  камінчик. Причому з кожним ударом серця все ставало тільки гіршим.

— На вихід! — закричала магеса, але ми й без її команди вже мчали в бік арки проходу. 

Над головою лунає пронизливий свист. Не роздумуючи ні миті, кидаюся вперед, прикриваючи собою Луару  й активую «масовий прокол буття». Простір стискається, мов зшитий ниткою, — і вже за секунду ми по той бік печери.

 Я встиг вчасно, прокол переніс, лише малу частину сталактита. Втім, навіть удар такою маленькою каменюкою зміг зробити вм'ятину у броні та зламати кілька ребер

Для Луари падіння також не пройшло безслідно й дівчина після декількох невдалих спроб встати, зараз сиділа на підлозі, масуючи  рукою забиту кісточку.

Поруч лежав Веладіус, а ось Ведмідь, піднімаючи щит над головою вже біг назад до печери.

По цей бік  печери все  було спокійно, стіни не тремтіли й земля не намагалася піти з-під ніг. Я дістав зелену кулю і простяг її Луарі.

Дівчина  відмахнулася, — тобі зараз потрібніше, — якщо стане зовсім кепсько, врятуй дядька та Вула. І стрепенувшись, винним тоном вимовила, — пробач, просто решту ти зможеш повернути до життя знову.

— Нічого страшного, ти абсолютно права, — заспокійливо промовив я і приклавши кулю став напружено чекати. Можна було, звичайно, використати прокол прямо зараз, але проблема полягала в тому, що через каміння, що постійно сипалось на голову, наш загін змушений був розосередитися по всьому залу печери. Так що Вул із Фелмором бігли далеко один від одного, до того ж учень мага поступався колишньому старійшині в спритності й витривалості, тож зараз плентався в кінці й намагався встигнути за магесою, яка через нього бігла в півсили.