Глава 65 Демони

— Тим більше не варто сидіти в кущах, — пробурчав Варлакс.

— А може чари? — запитав я своє сонце, — що як ти створиш ілюзію, яка сховає всіх нас і дозволить у безпеці перечекати до ранку.

— Ні, Тане, на відміну від навички Гарла, чарівнику, для створення ілюзії, потрібно значно більше часу та сил. Для нас це дуже трудомісткий процес, проте створені нами ілюзії можуть існувати дуже довго й накладатися на великі об’єкти. Але в момент їх формування відбувається такий сплеск ментальної сили, що ми привернемо увагу усіх гнорлів навкруги.

— Тоді я за план Ведмедя, не міг же Гарл все передбачити. Ну а якщо так, то не обов’язково йти усім разом. Думаю, Мірг зможе нас вести по слідах, які залишатиме Рааль.

На це Варлакс кілька разів ударив у долоні, єхидно посміхаючись, — схоже, пташеня продовжує рости над собою. Більше не лізе особисто до всіх дірок і навіть готовий посилати людей на смерть замість себе.

— Так це ж чудово, — розпливлася в усмішці магеса, — якщо Рааль знайде слід, будеш йти поруч із Міргом.

Варлакс невдоволено скривився, але суперечити не став. Кілька хвилин ми сиділи мовчки, доки не повернувся малий.

— Таки Гарл, навіть не намагався замітати сліди. І до речі, наш новий друг, теж побіг у тому напрямку.

— Не називай його так, — зло процідила Алія, — я пам’ятаю, як він намагався всіх нас убити.

— Але цього разу.

— Я не хочу нічого про це чути. Краще скажи, де ти дів Мірга?

— Таки він сказав, що побачив попереду якісь незрозумілі вогні й пішов перевірити. Я намагався його відмовити, але він мене не послухав.

— Просто чудово, — зіронізувала магеса, — тепер нам  ще і його чекати.

— Ну ти ж знаєш, що Мірг просто так нічого робити не буде, — поклавши руку на плече, спробував заспокоїти Алію Дангор.

— Зараз не найкращий час аби розділятися, — скинула руку магеса.

— Упевнений, він незабаром повернеться і нам усе розповість.

— Не розповість, — напружено відповів я, точніше не раніше, ніж я його призову.

Алія зло вилаялася, — повертаємо назад. Біля підніжжя гір я помітила кілька ущелин,  спробуємо сховатися там.

— Таки давайте швидше звідси забиратись, — відповів малий,  вказуючи рукою на вогник, що промайнув попереду. — Тільки в мене є набагато краща пророзиція. Я пам’ятаю місце, де туман діставав Тану до пояса. Думаю, там спокійно можна розміститися в чотирьох, а в цей час я, Ведмідь, Дангор і Варлакс розвідаємо, що це за вогні і якщо вони ув'яжуться за нами, спробуємо увести їх за собою.

— А що, може спрацювати? — ненадовго задумавшись, відповіла Алія, — так і вчинимо, веди.

Трохи попетлявши лісом, ми, нарешті, знайшли  місце з невеликим заглибленням, заповненим туманом. Подібні явища були великою рідкістю для Туманного лісу, оскільки, як я вже встиг помітити, скрізь, де стелився туман, земля була ідеально рівною.

Довгий час я не міг до цього звикнути. Мені постійно здавалося, що при наступному кроці моя нога потрапить у яму або зачепиться за корч і я впаду. Але з кожним днем проведеним у Туманному Лісі, цей страх поступово зникав і нагадав про себе лише сьогодні, в момент,  коли у нас з Луарою  земля пішла з-під ніг.

— Таки давай вже пірнай, —  нервово промовив Рааль, дивлячись, що я застиг у нерішучості та не поспішаю приєднатися до Алії, Фєлмора та Луари —  Тане, вони зовсім поруч, якщо вас помітять, то все буде даремно.

— А чому ти думаєш, що нас тут не знайдуть, може вони здатні вловлювати тепло від тіл.

—  Тане, зараз не до твоїх здогадів, — Алія потягнула мене за руку змушуючи із головою зануритись в туман. — Але коли ми сховались, все ж пояснила, — це зовсім не той туман, який з'являється на рівнинах чи в місцевих горах, він інший: ніколи не зникає, і незалежно від того, літо чи зима, його температура постійна і значно вище нуля. Відчуваєш, що снігу під ногами немає, це все тому, що він відразу тане.

— Ми пішли, — попередив малий, — раджу вам сидіти тихо і навіть дихати впівсили.

— Щасти, — відповів Фелмор і потягнулися часи важкого очікування, сповненні невідання.

Щоб, хоч якось заповнити час я увійшов у режим споглядання. У мене було вісім нерозподілених одиниць посилення, які я порівну вклав у силу, швидкість, регенерацію та ментал, а потім вирішив ще раз пробігтися поглядом:

Ратель

Раса людина, уродженець землі. Великий шукач. Носій початкової навички.

Ранг 13

Негативний вплив стихій знижено на 39 %.

Посилення природних здібностей:

Силу + 195 %

Швидкість + 201 % (кристал посилення броні + 6 %)

Спритність + 181 % (кристал посилення броні + 6 %)

Бойовий дух + 130 %

Регенерація + 149 % (кристал посилення броні + 9 %)

Витривалість + 194 % (кристал посилення броні + 9 %)

Ментальна сила + 168 % (кристал посилення броні + 18 %)

Влучність + 136 % (кристал посилення броні + 6 %)

У вас є 0 вільних одиниць посилення та 0 одиниць розвитку навички….

Дочитати опис до кінця я так і не встиг. Всього за кілька десятків кроків від нас пролунав протяжний тріскіт, що різко й неприємно різонув по вухах. Звучало так, ніби хтось на повній гучності увімкнув другосортний фільм жахів, записаний у «піратській якості».

Луара здригнулася, схопила мене за руку й міцно стиснула. Скоро тріскіт повторився й цього разу набагато ближче.

Я з насторогою почав вдивлятися  наверх, намагаючись хоч щось розгледіти крізь туман. Та те, що відбувалося ззовні, як і раніше залишалося за непроглядною завісою, сіючи в душі тривогу.

А потім я побачив як поряд із нами з'явився розмитий вогняний силует. 

Невже нашим друзям  не вдалося увести переслідувачів за собою? А може вони розділилися і частина погналася за Раалем та іншими, а решта залишилась і зараз прочісує місцевість.