Глава 34 Коли кров холоне в жилах

— Біжимо, — прокричала магеса й ми понеслися прямо на ненависних метателів дротиків. Шарги зробили кілька не впевнених кроків нам назустріч і зупинились. Видно, зараз вони вели внутрішню боротьбу й запитували себе — що робити? Піддатися віковим інстинктам і прийняти бій або розступитися і дати втекти небезпечним противникам, один із яких, з легкістю відбив усі їхні атаки.

Але свинорилі, так і не встигли ухвалити рішення, оскільки наступної миті в одного з них, несподівано виринув із грудей гострий клинок. І поки інші поверталися на шум за спиною, Мірг встиг витягнути меч із бідолахи й закрутивши леза в сталевий млин, відсікти голови двом його сорильникам.

А Мірг крутий. Не думав, що він і його копії, зможуть впоратися із заслоном, що налічував три десятки своргів. Хоча його копій я ніде не бачу, загинули, чи їх час існування обмежений?

— Рада, що ти знову з нами, — привітала мовчуна магеса. — А тепер біжимо й біжимо так швидко, наче за нами ув’язалася дика зграя швидконогих грумлів. Ну а на рахунок гнорлів, можете поки не турбуватися, я прикінчила ту трійцю, що нас атакувала, але хто знає, коли в гру вступлять інші? І про магію на якийсь час забудьте в мене зовсім не лишилося сил.

— Таки живі! — наздогнавши нас, весело прокричав Рааль.

— Начебто всі, поки живі, — розвіяв я невисловлені побоювання Алії. Адже повернувся, лише малий.

— Думаю, таки вони нас скоро нагонять. Ми розділилися. Варлакс вирішив перетягнути всю увагу на себе і прихопив із собою Дангора. Мене ж залишили добивати тих, хто не піде за ними. До речі, скільки нам ще бігти?

— Тан? — Магесса повернула голову в мій бік.

— Не знаю,  — машинально знизую плечима. — Ніч, думаю краще підійти якомога ближче.

— Якомога ближче — це досить ризиковано, — пробурчав здоровань.

— Ведмідь правий, — підтримала хлопця Алія. — Гнорли могли вислати навперейми нові загони своргів. Та й чим ближче ми до фортеці, тим більший ризик нарватися.

— Таки доведеться вам у цьому питанні покластися на мене, — з нотками поважності в голосі промовив малий.

— Раалю, годі вихвалятися. Біжите із Міргом попереду й пильнуйте аби ми не потрапили в засідку. Як тільки наблизьтесь на достатню відстань, подаєте умовний сигнал і чекаєте на нас. Тан, якщо Дангор і Варлакс до цього часу не повернутися, стрибаємо без них. Вони дорослі хлопчики, якось переживуть свою смерть, не вперше.

Вони то, звісно, переживуть, невесело подумав я, але ось біль, який супроводжуватиме їхній призов, нікуди не подінеться. На жаль, але прогрес моєї стійкості, зайшов у глухий кут. Біль уже не був пекельним, а став, лише диким. Балів сім-вісім із тих десяти, що відчувалися на самому початку. І як Леворду вдавалося здійснювати призов із таким кам’яним та безтурботним обличчям? А може, він взагалі нічого не відчував?

Вогні, що відразу після сигналу тривожного горна, почали запалюватися по всьому периметру фортеці, зникли. Захисники зайняли позиції на стінах і одразу ж згасили їх, ускладнюючи прицілювання противнику. Яскраве світло, можна було помітити, лише угорі центрального донжона, який виступав для нас у ролі маяка. Але й без нього, пройти повз фортецю, навіть у найтемнішу й безмісячну ніч у нас би не вийшло.

Навколо неї велася запекла битва й захисні стіни раз у раз підсвічували розчерки блискавок, вогняні спалахи й сяйво світла. Причому це саме сяйво, виникало, лише внизу стін і тривало по кілька хвилин, засліплюючи ворога й дозволяючи захисникам вести прицільний вогонь.

— Фортецю прикриває маг, — промовила Алія. — Сяйво світла — це його робота, але чому він один? Тут, на відміну від Північної долини, на центральній площі розташований портал. Невже намісник настільки впевнений у своїх силах, що навіть не попросив допомогти? Маги теж здатні накласти ментальний захист. Нехай він слабший за той, що створюють чарівники, та й час захисної дії в нього значно менше, але це все одно краще, ніж нічого.

За розумом сюди варто було надіслати чарівника, десяток гнорлів це не жарти. Ніколи не чула, аби під стіни фортець, одночасно приходило більш як троє.

— Ти хочеш сказати, що Луари там нема? — Висновок, який напрошувався сам собою, пробив мене холодним потом.

— Краще дивися під ноги, — завдяки оклику магесі я встиг вчасно перестрибнути розпластане на землі обезголовлене тіло сворга. Скоріш за все, то Мірг постарався. Стиль бою Рааля не припускав позбавлення супротивника будь-яких кінцівок, лише точні удари в життєво важливі органи.

— Не поспішай її ховати, — спробувала заспокоїти мене Алія. — Будь я на місці магістра Тондаріуса, то негайно викликала її до столиці, разом із тими, хто вижив, аби отримати інформацію з перших рук. Але чому вони нікого не прислали на заміну, хоча б пару магів? Можливо…

Втім, договорити магеса не змогла. Позаду, почувся наростаючий тупіт ніг, який виразно резонував із важким поступом Ведмедя.

— Біжить швидше! — наздогнавши нас, зло прокричав Варлакс, а Дангор додав:

— Ще одна тварюка, причому в рази небезпечніша за прозорників!

На безглуздий жарт їхня поведінка явно не була схожа, а тому ми негайно прискорилися, викладаючись по максимуму. Ще б позбутися іменної броні, перетворивши її на практично невагоме брязкальце, тільки залишати себе зовсім без захисту було не можна.