Глава 31 Долина Трьох Озер

Видно, наш обхідний маневр через підземелля, виявився правильним рішенням. Монгри, здатні ставати практично невидимими для людських очей, нам так більше і не зустрілися. Єдиною неприємністю, та й то тільки для мене, стали чоботи, що поїдені кислотою, порвалися вщент. Так що мені довелося їх обмотувати клаптями від таких же порепаних штанів. 

Ніч досить швидко пішла на спад і зараз ми бігли в променях світанку.Туманний ліс залишився далеко позаду й небо практично очистилося від помаранчевого нальоту, лише подекуди на синюшній гладі можна було помітити вкраплення чужорідних плям. Періодично, магеса брала загін у сферу напівпрозорого попелястого туману, яка тепер сягала в діаметрі щонайменше п’ятдесяти кроків. Схоже, Алія трохи вдосконалила свою магію і тепер, ми могли помітити невидимих монгрів значно раніше.

Раптом Мірг зупинився, а через удар серця біля нього проявився Рааль.

— Що сталося, —  схвильовано запитала Алія, ледве ми  їх наздогнали.

— Таки за сотню кроків попереду починається спуск у невелику долину. Мірг сказав, що там давно ніхто не живе, але я бачив дим, от тільки звідси нічого не розібрати, багато кущів.

— Мірг, залишаєшся тут, а ти Рааль спустися вниз і перевір, хто там господарює.

— Таки знову шарги, — проговорив малий, що обернувся хвилин за десять, — а точніше два десятки шаргів і один сворг. Схоже, вони почуваються тут повновладними господарями, раз залишили охороняти свій сон, лише одного вартового, який, звісно, заснув.

— Приміряй Тан, — Рааль кинув у мій бік добротні черевики з металевим захистом на шкарпетці та підйомі, — своргу вони точно більше не знадобляться.

— Мірг, — Алія здивовано подивилася на мовчуна, — як вони тут опинилися?

У відповідь прозвучало коротке, — стежки.

— Ці тварюки, як комахи, лізуть у кожну щілину, — зло процідив Варлакс. — Від їхнього смороду не сховатися, навіть тут. Однією своєю присутністю вони оскверняють велич гір.

— Нічого страшного, зате не нудьгуватимемо дорогою, — вирішив підбадьорити свого приятеля Дангор і, повернувшись до Рааля, нарочито суворо промовив, — мій юний друже, а вам у дитинстві ніхто не казав, що з товаришами потрібно ділитися. Я б зараз із задоволенням прикінчив пару-трійку шаргів.

— Во-во, — насупившись, підтримав Дангора Ведмідь. На що Рааль лукаво так посміхнувшись, винувато розвів руками.

— Ви вважаєте, що це смішно, чи забули, за чиєї вини вони тут?! — осадила всіх Алія. — Ще не відомо, що із жителями долини Трьох Озер і чи не чекає на нас і там попелище.

— Ми пам’ятаємо про це, — миттю посерйознішавши, відповів Дангор, — просто не можна весь час мучити себе. Вина лежить на нас, але самобичуванням ми живим не допоможемо.

— Як і своїми невгамовними веселощами, — огризнулася Алія.  — Нам йти щонайменше пів дня, і я хочу засвітло встигнути вивчити підступи до фортеці, аби потім не шарахатися навмання в темряві.

Через дві години нам зустрілася ще одна долина, але сюди шарги  поки не дістались, про що свідчили групи монгрів, які постійно вставали у нас на шляху. І це було добре, адже з них доволі часто випадали малі кристали посилення, які магеса одразу перетворювала на порошок.

 — Нарешті, — радісно промовила Алія, коли ми досягли краю долини  й звивиста стежка почала підійматися вверх,  — Тепер, наявних у мене запасів точно вистачить на кілька забійних заклинань.

— У тебе з’явився план? — з неприхованою зацікавленістю промовив Дангор.

— Поки що ні, так обдумую різні варіанти, адже ми, попри близькість долини Трьох Озер, лише кілька разів бували там і в той момент, я не особливо звертала увагу на підступи до фортеці. А ще, ми не знаємо, скільки банд шаргів зараз перебуває в долині?

— Думаєш, доведеться мати справу зі зграєю?

— Практично впевнена, інакше люди Фелмора вистояли б. Ми всі бачили, наскільки відчайдушно вони чинили опір. Без фактора несподіванки, звичайній банді годі було й думати їх здолати. Банд було кілька, причому своргів, налічувалося не менше чверті від загальної чисельності.

— А що, як банда складалася не з одних шаргів і своргів? — червоніючи від того, що змушений перебити магесу, вклинився в розмову здоровань.

— Ти маєш на увазі монгрів, які прикінчили Мірга й Рааля?

— Так, але я б їх не називав монграми. 

— Можливо, ти маєш рацію, — ніби сама до себе тихо промовила Алія.

Через годину підйому вдалині почувся неясний гул, який у міру наближення ставав дедалі гучнішим і виразнішим, доки ми не стали чітко розрізняти огидний вереск сотень шаргських горлянок та брязкіт зброї. Через кілька сотень кроків Мірг зупинився і подав умовний сигнал, попереджаючи про небезпеку попереду.

Тільки-но ми нагнали мовчуна, як одразу стала зрозуміла причина такої зупинки. Далі стежка плавно йшла вниз. Судячи з усього, саме тут починався спуск у долину Трьох Озер. Шум битви був уже настільки гучним, що нам доводилося кричати, аби почути один одного.

Хвилин за п’ять з’явився Рааль, який жестом поманив за собою.Малий повів нас вузькою стежкою, яка забирала вбік від основного шляху, петляючи між валунами, виступами й ущелинами. Спустившись на сотню кроків, ми опинилися на відкритому майданчику, здатному вільно вмістити три десятки людей.

Сховавши броню, аби  сонце не відкидало відблисків, плазом підібралися до самого краю виступу і висунувши, лише голову, почали уважно спостерігати за тим, що коїться в низу.

Долина Трьох Озер, у порівнянні з Північною,  здавалася просто величезною. У самому її центрі на відстані приблизно семи тисяч кроків знаходилася фортеця, яку оточувало одразу три озера. Між озерами залишались невеликі клаптики суші, які завширшки сягали не більше сотні кроків. І зараз усі вони були зайняті свинорилими, котрі здіймаючи шалений вереск штурмували фортецю.

На протилежних берегах озер було кілька поселень, у яких свинорилі вже господарювали на повну, розтягуючи будинки на колоди. Причому більшу їхню частину активно використовували під час штурму фортеці.