Глава 76 Всемогутній берсерк

— Бий, — кричить Тондаріус і «ті, що крадуться» одночасно зриваються з місця. До них приєднується Варлакс. Алія запускає диски, які вже показали свою ефективність проти гнорлів, Вул та Веладіус відправляють у супротивника по одній величезній вогняній кулі, а Луара починає грати запальну мелодію.

У відповідь в руках чужинця враз з’являються батоги й він їх закручує настільки вправно, що створює навколо свого тіла, ніби живу кліть, о яку розбиваються всі випущені магами гостинці, а також тупляться мечі «тих, що крадуться», навіть молоти Варлакса, розкручені   до неймовірної швидкості за допомогою навички «коловрот», відскакують, наче він бив гумовим кийком по металевому пруту.

— Непогано, але не більше, — буденно відповідає чужинець і переходить у контратаку. На кінчиках його батогів прокльовуються та оживають голови хижих створінь, широко розкривши зубасті дзьоби, вони видають моторошний крик і атакують воїнів Арлена.

 Здавалося для цих істот не існувало ніяких перепон. Дзьобасті голови з легкістю пробивали щити разом з обладунками своїх жертв, проходили навиліт,  нанизуючи тіла й тягнулись за слідуючою жертвою. Мить і від Арлена та його загону, залишилось, лише троє бійців, котрі не брали участь в атаці на женця, а стояли та прикривали Тондаріуса.

 Лише один раз потвори схибили, зустрівши на своєму шляху притиснуті до грудей молото-сокири Варлакса.

Жнець із цікавістю подивився на аля-Чингісхана,  —  а як ти впораєшся із цим? —  Хльосткий удар і батіг застигає в повітрі у вигляді руни, однієї з тих, що ми бачили в тунелі на шляху до Мунграндала. 

Мить і з під землі, у тому місці, де стояв Варлакс, виринули десятки криваво-червоних списів. Граційним стрибком, якому б позаздрив будь-який легкоатлет, Варлакс спробував розминутись із ними, але списи змінили кут нахили та зробивши різкий випад,  дістали воїна в стрибку, нанизуючи його, немов їжак яблуко.

Зло стиснув зуби. Менш ніж десять ударів серця знадобилось супротивнику, аби на половину зменшити наш загін. А він, поки, навіть не починав битися в повну силу.

— Я очікував від вас більшого, — із жалем промовив жнець. — Ви геть не варті мого часу, проте і відпустити я вас не можу.  Хоча, придумав, — обличчя женця розпливлось у посмішці. — Ви ж знайомі із нашими слугами. Ми їх звемо передвісниками спокути, думаю, вам було б цікаво дізнатись, чому саме так? Але то довга історія, а я повинен ще стільки всього зробити.

Батіг знову сформував руну в повітрі, але на цей раз нічого не відбулося, а на обличчі женця промайнула тінь здивування і він перевів погляд на Тондаріуса.

— Щось нове? Дуже цікаво. Можливо, я все ж недооцінив вас? Доведеться далі себе стримувати, аби не вбити раніше, ніж треба. Мені дуже кортить дізнатися, як у вас це вийшло?  Шкода, що ми не встигли дістатись цього світу, перш ніж ви осквернили себе, але що тепер вже казати.

Батоги женця прийняли  звичайну форму й саме в цей момент Мірг пішов в атаку разом з усіма своїми копіями. Знову  засвистіло у повітрі. Удар пережив, лише  мовчун і то, тільки тому, що одна з копій  закрила свого господаря. Втім, Міргу все одно добряче дісталось. Батіг із легкістю розсік тіло копії навпіл, пробив щит мовчуна й поцілив у шолом, відправляючи Мірга в нокаут.

Але атака легіону не була актом відчаю. Саме в той момент, коли батоги нищили двійників і не могли прикривати свого господаря, Рааль проявився на його плечах, короткий відблиск сонця на лезах і кинджали занурюються в тіло женця.

От тільки ніяких видимих пошкоджень істоті завдати вони не змогли. Мить і тіло нашого супротивника вкриває чорний плащ, а кинджали, замість того, аби пронизати нічим незахищені серце та шию, застигли в спотворених біллю людських обличчях, що виринули зі складок цього самого плаща. Удар серця й обличчя зникають, прихопивши разом із собою кинджали Рааля, а наступної миті в плащі розчиняється і сам Рааль.

Мене кидає в холодний піт, адже на відміну від Варлакса, малого, я більше не відчуваю. Невже наш зв’язок із ним розірвано і хлопця спіткала доля Левордового захисника? Страх сковує серце, як я тепер дивитимуся своїм друзям в очі?

Спочатку Леворд, тепер Рааль, так не має бути. Призов, це непорушна константа їхнього існування. Алія та інші завжди із легкістю ризикували своїм життям, пам’ятаючи, що смерть не кінець. І ця  самогубна атака, малий діяв би значно обережніше, знай, яку ціну може заплатити.

Злість почала переповнювати мене, Рааль був гарним другом та побратимом. Він залишився і пройшов обряд примирення, навіть попри обіцяне помилування. А тепер, хлопець мертвий і я нічого не можу для нього зробити. Хіба що вбити женця і тим самим, можливо, звільнити хлопця?

— Алія, прикрийте мене! — кричу магесі й випустивши кігті, кидаюсь в атаку.

— Дурень! — синхронно прозвучали голоси Алії та Луари. От тільки якщо в словах однієї відчувався неприкритий страх, то в іншої на додачу ще й гнів та злість.

— Дангор, Ведміть, допоможіть Тану! — опанувавши роздратування, реагує магеса.

— Залишайтесь на місці! — відрізав я, вкладаючи в голос усю волю. Я ще жодного разу не випробував на друзях ментальне підкорення, та я навіть не знав, як його активувати, але здається, в мене вийшло, оскільки жодний із них так і не кинувся за мною і це було добре, адже вони тільки б заважали.

На щастя, магеса більше не стала давати волю емоціям, а створила одразу три туманні снаряди й відправила їх у женця, одночасно із туманними снарядами в чужинця полетіли вогняні кулі, а з неба вдарила потужна блискавка.

Але жнець був напоготові. Один із батогів він устромив у землю, використовуючи його, як блискавкозахист, а другим із легкістю заблокував снаряди Вула та Алії, проте вони зробили свою справу, я зумів скоротити відстань і вже заніс для удару кулак із гострим п’ятдесятисантиметровим лезом.

Що там говорилось в описі зміненої навички «берсерк»?

УВАГА! Дія навички, тепер залежить тільки від Вас. Загляньте в себе й дайте відповідь на питання — хто ви є насправді?