Глава 58 Вбивця

На свій сором, я щиро засмутився, коли Алія розняла хлопців. Робити було нічого і я буквально вив від нудьги, а тут намічалося таке видовище.

Моє сонце, увесь час проводила в товаристві Аміли та її сина, розмістившись в наметі біля фортеці, так що я навіть починав ревнувати. Хоча, Луара, напочатку, й мене спробувала затягнути в їхню компанію. Але нескінченні розмови про пелюшки, дитячі хвороби, особливості годівлі та інші турботи про новонароджених, швидко втомлювали, а інколи, доводили до білого коліна. Так що я всіляко намагався знайти привід, аби втекти. Ну, не моє це, немає в нас мужиків материнського інстинкту. Ми здобувачі їжі, наша справа — мамонт.

Усміхнувшись цій думці із сумом поглянув у напрямку моста. Попри те, що аймаларці безперервно переправлялися весь день, своєї черги на прохід, чекало ще не менше восьми сотень людей і дві сотні возів. Сподіваюся з настанням темряви переправу не закриють і світанок ми зустрінемо на тому боці.

Незабаром повернувся сердитий Фелмор, — Ведмідь, ви своєю витівкою, мало не підняли весь гарнізон фортеці! Мене попередили, якщо подібне знову повториться, то шукати переправу нам доведеться в іншому місці.

— А чого одразу я? — ображено забубонів здоровань, — він перший почав.

— Ведмідь, стули пельку або я застосую магію безмовності, — перебила здорованя Алія. — Фелморе, гадаю, вони все зрозуміли й будуть поводитися чемно. Я особисто простежу за цим.

— Голубонько, мій дурень після сьогоднішнього, навіть свічку запалити не зможе, — розплився у самовдоволеній посмішці Веладіус, котрий повернувся одразу вслід  за Фелмором.

Та тільки посмішка миттю злетіла з його обличчя, щойно маг перевів погляд на дорогу, яка вела на плато.

Наступної ж миті з боку фортеці почувся рокіт тривожного горна. Мирно сплячий Рааль, навіть підстрибнув від такої несподіванки та заїкаючись, ледве зумів вимовити своє улюблене «та-а-а-ки-и-и». А потім одразу замовк, спостерігаючи, як на плато, немов крізь пролом у днищі корабля, стрімким потоком ринули шарги.

— Тан, активуй прокол і перенеси Веладіуса під стіни фортеці. Нам потрібен заклик рівноваги.

— Ні, шаргів занадто багато, тим паче в нас немає часу на креслення рун, я створю не зовсім заклик, точніше, його попередню версію.

— Добре, тоді я прикрию.

Магеса розвела руки в сторони і спробувала їх підняти, долоні дівчини спочатку швидко пішли вгору, а потім, наче вперлися в невидиму перешкоду. Стиснувши зуби й люто гарча, магеса продовжила тужитися, ведучи тільки їй одній зрозумілу боротьбу. Від перенапруги на її руках і скронях, виразно проступили вени, а чоло, вкрили краплі поту. Але ось, нарешті, тверда скеляста порода почала піддаватися зусиллям дівчини й припорошена сніговою крихтою поверхня спочатку пішла тріщинами, а потім різко полізла вгору. Створюючи навколо нас вже звичний лабіринт із валунів заввишки півтора метра.

Опустившись на одне коліно й важко дихаючи, ніби після марафону, Алія все ж знайшла сили прокричати, — не дайте шаргам завадити Веладіусу! 

В цей час, маг промовляв заклинання, формуючи над нашими головами безліч невеличких біло-чорних дисків.

На мій подив, лавина із шаргів не захлеснула нас, а розбилася на дві частини, огинаючи лабіринт по периметру. Таке відчуття, що шаргами ніхто не керував. Свинорилі діяли на одних інстинктах, які говорили, що величезна маса людей попереду набагато бажаніша мета. Якби в їхніх лавах, був хоч один сворг, він негайно направив би всю банду всередину лабіринту, аби перервати заклинання.

Але й так роботи було, хоч греблю гати, на жаль, не всі свинорилі вирішили проігнорувати нас.

— Таки броня та зброя в них зовсім нікчемні, саме ганчір'я та іржаві мечі.

— Сила шаргів у їхній кількості, мій юний друже, — поважно  відповів Дангор, мечем пронизуючи груди одному шаргу, а щитом зносячи голову іншому.

— Особисто мене, більше цікавить, де їхній ватажок? — промовила Алія, — і чому серед них немає жодного шарга вищого за другий ранг?

— Було б на що скаржитися, — нервово відповів я, раз у раз кидаючи тривожні погляди назад, де на віддаленні двох сотень кроків від нас, воїни гарнізону, за активної підтримки біженців, намагалися стримати натиск шаргської банди. Десь там, серед них, повинна була бути й Луара.

Я дуже хвилювався і гнівався на себе за те, що не пішов разом із дівчиною. Зараз, розмови про пелюшки, мені не здавались такими втомливими.

Зусиллям волі відкинув підступні думки активувати прокол. В аймаларців, поки що все було під контролем і я навіть, чую відлуння Луариної флейти.

Зімкнувши півмісяцем ряди навколо тих хто не здатний битися, аймаларці повільно задкували, відступаючи до відкритих воріт фортеці. Сподіваюся, в середині вистачить місця для всіх. 

— Десь обов'язково мають ховатися гнорли, — сердито вигукнув Фелмор. — Низькорангові шарги просто не здатні самостійно збитися в таку величезну банду, навіть своргам зробити таке не під силу.

— Ну якщо вони й ховалися десь поряд, то вже в паніці біжать звідси, шкутильгаючи усіма кінцівками, — єхидно посміхнувся Дангор.

Бурмотіння Веладіуса стихло й  диски в небі розділились на дві частини: чорну та білу. При цьому чорний диск додатково розколовся на безліч невеликих зірочок, котрі почали обертатись зі швидкістю гвинтокрила, а потім дощем посипалися вниз, прошиваючи шаргів наскрізь. 

Щоправда, мовчання мага тривало недовго. Старий продовжив речитативом вигукувати нове заклинання, яке змусило світлу частину диска  повільно рухатися у напрямку тракту, звідки на плато все ще бігли шарги. Досягнувши його, світла половина диска теж осипалась,  але вже білими зірочками. Причому на відміну від чорних, вони розвіюватись не збиралися і нестримним дощем продовжували сипатися на голови ненависних ворогів людства.

— Чудово, тепер моя черга. Веладіусе, з вами я залишу Тана та Дангора. Усі решта за мною, — хижо посміхнулась магеса й, не зволікаючи, кинулась до лабіринту. Десять ударів серця й в небо зметнулася тонка нитка електричного розряду, розрізавши повітря яскравим спалахом.