Глава 29 Заради друга

— У нас є не більше двадцяти хвилин, — почала інструктаж Алія, — а потім желеподібна кислота монгра стане настільки їдкою, що розчинить Дангора разом із його бронею. За словами аймаларців, що дивом вижили, це дуже боляче, адже помираєш ти не відразу. Звичайна броня тримається хвилин сім, іменна десять, потім, коли вона розчиняється, концентрація кислоти знижується і монгр починає повільно перетравлювати тебе.

Отже, обережно рухаємося вперед, намагаючись не зачіпати нитки, Ведмідь, ти залишаєшся тут, з твоєю комплекцією нам без пригод точно не пройти. Тан,  прокол не спрацює, можеш, навіть не намагатися. Все пішли.

Пробиратися через нитки було дуже незручно, постійно доводилося згинатися в три погибелі, аби прослизнути між ними. Іноді я повз по-пластунськи або навпаки робив акробатичний стрибок.

Тим, хто накосячив і першим зачепив нитку, виявився Варлакс — і це було не дивно. Наш «Чингісхан» лише трохи поступався Ведмедеві в ширині плечей і тільки завдяки значно меншому зросту, а також відсутності шипів на броні, поки успішно долав перешкоди. Але чи то оступившись, чи то не розрахувавши своїх габаритів, Варлакс зачепив одну з ниток.

Звідкись згори пролунав мелодійний сигнал невеличкого дзвіночка, до якого, за ударом серця, приєдналося ще два. За ними почулося п’ять, потім десять і незабаром увесь зал був наповнений їх какофонією, але ми вже неслися вперед, не звертаючи більше уваги на нитки.

Обережність тепер була ні до чого, з усіх боків по тонких волосках до нас поспішали мерзенні створіння, зовні схожі на термітів, тільки в довжину кроку півтора. Їхні тіла були прозорі, так що крізь еластичну шкіру можна було роздивитися внутрішні органи. Ще більшої гидоти надавали рідкі коричневі волоски, які судомно сіпалися в такт рухам тварюк.

Не бажаючи марно витрачати час, я спробував перерубати нитку, що встала на шляху, лезом кігтя. На жаль, але в мене нічого не вийшло, вістря кігтя, лише злегка подряпало її, а я тільки даремно витратив час і ледве ухилився від струменя кислоти, випущеного зі спеціального отвору на голові монгра. Пам’ятається, в арсеналі солдатів земних термітів також є подібна зброя.

Від кислоти, випущеної наступним противником, я прикрився щитом. Частина рідини все ж потрапила на кірасу і з їдким шипінням зробила в ній невеликий отвір, добре, що не наскрізний, але скільки таких плювків зможе витримати броня і що буде, якщо вони потраплять на шкіряні шаргські штани?

Наступний супротивник спробував зіткнутися зі мною врукопашну, але я доволі вправно уникнув його величезних щелеп і одним ударом зніс голову. Моїм зволіканням одразу скористалося троє монгрів, перегороджуючи шлях. Зробивши відчайдушний кульбіт у повітрі, я перестрибнув через них, дивом розминувшись із потоком кислоти, спрямованої в мій бік. Стрибок завершив перекидом через плече, вмить схопився на ноги та продовжив забіг.

Решті теж довелося несолодко, особливо Раалю. Малий перейняв роль здорованів і всіляко намагався сконцентрувати на собі увагу якомога більшої кількості монгрів. Його висока спритність у сукупності зі щуплою статурою та подвійним стрибком, дозволяли не тільки успішно лавірувати між групами термітів, що вставали в нього на шляху, а і приходити на допомогу іншим.

Саме так сталося з Алією. Дівчина спробувала створити стовп блискавок. Забійна магія, що відмінно працює проти великої кількості супротивників. Але проблема була у всюдисущих нитках. Щойно електричний розряд почав збільшуватися і рости вшир, як стикнувся з однією із ниток і обсипався на підлогу розсипом іскор.

За той неповний десяток ударів серця, що Алія витратила на формування стовпа, її встигло оточити безліч тварюк, і тільки втручання Рааля врятувало магесу від неминучої загибелі.

 «Серія вибухових ударів» — навичка що дає змогу Раалю протягом одинадцяти ударів серця вражати супротивника своїми кинджалами з позамежною для людини швидкістю, дала змогу хлопцеві миттєво розчистити шлях.

Нам дуже пощастило, що Тарканіуми, так звали монгрів, які атакували нас, не дивлячись на клас підземелля, мали всього дев’ятий ранг. До того ж вони, хоч і діяли групами по три-п’ять особин, але ні про яку злагодженість між загонами говорити не доводилося.

Пробираючись до хранителя, ми постійно петляли, різко змінюючи напрямок руху, а іноді повертаючись назад, аби потім знову кинутися вперед зигзагами. Усе це сильно плутало і збивало монгрів, через що їхні групи постійно стикалися і заважали одна одній. Нерідко тварюки гинули, потрапивши під струмінь кислоти, випущеної своїми ж сородичами.

Десь на середині шляху прийшло усвідомлення загибелі Ведмедя. Здоровань мало того, що під час атаки монгрів перебував наприкінці залу, так ще і його броня із шипами не дозволяла швидко пересуватися між розтягнутими нитками. Утім, Ведмідь, навіть не намагався сховатися. Він притулився спиною до стіни, яка більше не палала вогнем, ставши простим шматком скельної породи, і, закрившись щитом, трощив булавою насідаючих з усіх боків монгрів.

На жаль, але в його обладунків, на відміну від щита, межа міцності була, і хлопець помирав дуже довго та болісно. Ох і натерплюся я під час його призову.

Варлаксу, також доводилося несолодко. Він, на відміну від Ведмедя, не прийняв бій і наполегливо пробирався до хранителя. Тільки через свої розміри, здоровань не міг пересуватися так само швидко, як я чи Алія. Не було в нього можливості й прикриватися щитом від кислоти. Проте Варлакс, зціпивши зуби та отримуючи болючі рани, наполегливо йшов на виручку своєму другові.

Найкориснішим серед нашої компанії виявився Мірг, його навичка «легіон» дозволяла створити дев’ять власних копій, і зараз ці клони мчали в різні частини залу, відволікаючи на себе увагу більшої частини монгрів.

За сорок кроків від хранителя нитки, нарешті, закінчилися. Тарканіуми не стали нас переслідувати й, випустивши на прощання потоки кислоти, зникли в ледь помітних норах на стелі та стінах.