Глава 15 У кроці від Туманного лісу

— Щось мені це все дуже не подобається, — поморщився Рааль. Дангор говорив, що вийшовши з Туманного лісу, вони зустріли, лише один шаргський патруль, та й той за кілька сотень кроків від його кордонів. Нам же до лісу ще не менше трьох днів, а ми тільки за ранок виявили сліди двох загонів.

— Рааль, краще поглянь на небо, тобі воно не здається дивним? — піднявши голову, напружено промовив я.

— І що з ним таки, може бути не так? Небо, як небо, — знизав плечима малий, продовжуючи  розглядати рани, залишені монгром на тілах свинорилих.

Але на відміну від хлопця, мене зараз більше цікавило небо, чий блакитно-синій купол, знову мав ледве помітні вкраплення помаранчевих плям. Їх можна було побачити, якщо пильно дивитись угору й пам’ятати, що в цьому світі, відтепер, небо, може бути не тільки синіх тонів.

— Та відірвися ти від цих шаргів і подивися на верх, помаранчеві плями, невже ти їх не помітив. — Я підняв руку, направивши її в бік одного з них. Малий, супроводивши поглядом мій вказівний палець, погоджуючись кивнув.

— Таки ти маєш рацію, небо в цій точці має трохи інакший вигляд, хоча до помаранчевого йому ще дуже далеко. Але горизонт попереду все такий же синій, можливо, ці плями супроводжували нас увесь час, просто були приховані за хмарами.

— Не виключено, але далі варто дивитися в обидва й поводитися ще обережніше.

В обід за нами ув’язався шаргський патруль, що налічував три десятки свинорилих. Ми не стали від них тікати, а навпаки, змінили напрямок, прискорюючи зустріч. Давно я не бився із шаргами на повну силу, а тому, навіть не відразу помітив, як противники закінчилися. Єдиний пропущений удар прийшовся у спину, залишивши на кірасі дрібну борозну.

— Таки перший, другий ранг, — промовив Рааль, бачачи моє збентеження від такої легкої перемоги. — Ці для нас можуть бути небезпечні, тільки якщо одночасно наваляться вчетверо більшою кількістю. У них, навіть нормальної зброї немає, усе в іржі, а замість броні ганчірки. Але невже шарги заново розрили джерело? Тан, опиши екіпіровку шаргів, що вийшли із порталів.

— Та що її описувати, зовсім не таке сміття, як ми тут бачимо.

— Виходить, шарги якимось чином зуміли відрити джерело, — зло промовив малий. — Невже всі, хто тоді загинув у лісі, померли даремно? — Я хотів було підбадьорити хлопця, але не зміг підібрати вірних слів. 

Ближче до вечора ми виявили сліди ще чотирьох патрулів і з одним із них нам довелося битися. За чисельністю, загін був значно меншим за попередній, усього рил десять, але якість екіпірування вказувала на значно вищий ранг. Мечі із сокирами, хоч і мали сліди іржі, але їхні леза були нагостреними, а на обладунках красувалися металеві вставки, та й битися вони худо-бідно вміли.

Через підвищену активність шаргів, ми вирішили не зупинятися на нічний привал, а стали використовувати вже перевірену тактику нічних переходів із подальшим денним відпочинком. Так можна було звести до мінімуму небажані зустрічі з противником.

На жаль, побачений нами світанок, замість відпочинку, приніс, лише нові тривоги. Небо набуло чітко вираженого помаранчевого відтінку, ще не кислотного, як це було далеко на півночі, але щось мені підказує, завтра воно буде саме таким. Щоправда, спочатку в нас ще жевріла надія, що все це результат гри ранкових променів, та тільки нічого не змінилося, навіть коли сонце піднялося високо над горизонтом.

— Привал, упавши на траву, — вимучено промовив я. Мені до витривалості Мірга та Рааля ще дуже далеко, але і вони виглядали зараз не набагато краще. Усе ж практично добу на ногах.

— Рааль, не хочу сіяти паніку, але щось мені підказує, що цей ліс буквально кишить шаргами. Можливо є якісь обхідні шляхи?

— Таки, тільки один, — спантеличено промовив малий. — Тож у нас немає іншого вибору, окрім, як піднятися знайомою тобі стежкою. Але навпростець не підемо,  якщо шарги знову розрили болото - це самогубство. І ще Тан, доведеться знову почекати із закликом решти. Що нас менше, то простіше проскочити ліс. Особливо, якщо йти без Ведмедя. За всієї моєї поваги до здорованя, але цю" образину", таки буде видно й чутно здалеку.

— Мені себе вбити? — буденно, наче про похід до магазину за смаколиками, промовив Мірг.

— Не варто, якщо припече, спробуєш затримати погоню або поведеш її за собою. Я не знаю, чого нам чекати попереду. А якщо ще справдяться побоювання Тана й у Туманному лісі теж відкрилися портали, тоді наші шанси пройти непомітно, зводяться майже до нуля.

Повисла невелика пауза, під час якої, Рааль почав відверто позіхати. Та й мені, сказати по правді, лише дивом вдавалося втримати себе від того, аби не завалитися спати, відверто наплювавши на інших. На щастя, Рааль подбав про нас двох:

— Мірг, ти ж не проти, якщо чергуватимеш першим? Мовчун, подивившись на наш жалюгідний стан, кивнув головою і ми одразу ж розвалилися в густій траві, яка прикрила нас від різких поривів холодного північного вітру. Я дуже сподівався, що, досягнувши Туманного лісу, стане набагато тепліше й мені, нарешті, вдасться позбутися смердючого шаргського шолома, штанів та черевиків. Але як кажуть — «блаженні ті, хто не відає».

У цей світ я потрапив якраз на початку осені. Погода тоді стояла тепла, у народі такий період ще називають «бабиним літом». Тільки ось із моменту моєї появи, минуло щонайменше півтора місяця і зараз, судячи з усього, настала глибока осінь. До зими, звісно, ще далеко, але північні вітри все частіше продувають місцеві степи.

Привал довелося затягнути до самого вечора. Шаргські патрулі один за одним з’являлися на горизонті, тож ми не стали випробовувати долю, вирішив почати рухатися тільки з настанням вечірніх сутінків. На обід та вечерю знову було сире м’ясо, а ось із водою напруга,  ні струмка, ні хоча б калюжі відшукати не вдалось. Але це нічого, уже до ранку ми мали підійти до лісу й перетнути річку, там і нап’ємося.

Нічний перехід видався напруженим, ближче до середини ночі, шаргів стало занадто багато, і щоб із ними розминутися, нам доводилося круто забирати вбік, йти зигзагами, нарізати петлі та повертати назад. Усі ці маневри сильно затримували нас, а тому Рааль постійно нарощував темп, аби встигнути досягти околиці лісу ще до початку світанку. Серед дерев, значно простіше пересуватися непомітно. Там тебе, хоча б не видно на відстані в кілька тисяч кроків.