Глава 17 Знову один

На диво не було жодних перехідних зон, де б концентрація диму поступово знижувалася. Я просто зробив останній ривок, і моя голова моментально опинилася на свіжому повітрі. Який же він солодкий. Ще парочка рухів і ми з Міргом, остаточно вибираємося з їдкого диму.

Ледве ми вдихнули кисень, як нас розібрав задушливий кашель, що змусив відхаркнути всю гидоту, що засіла в легенях, а тому, я тільки й встиг, що підняти голову, помітивши тінь, котра нависла над нами.

Але було вже запізно, саме в цей момент, два щупальця опустилися вниз, пронизуючи тіло Мірга навиліт. На щастя, на те аби пробити ще й мій нагрудник, сили гнорла вже не вистачило. Виходить, що це не я врятував мовчуна, а він мене.

Але що робити далі? Наступний удар я точно не переживу, а стрибати в невідомість і плутати одному в лісі, вірний варіант стати героєм приказки «з вогню та в полум’я».

Активую «хаос вивірених ударів», але нічого не відбувається. Як так? Адже в описі навички чітко сказано, не більше двох разів за годину. У мене має бути ще одна спроба!

Щупальця повторно опускаються вниз, дірявлячи нагрудник Мірга. Мені знову пощастило, броня залишилася цілою, але так довго тривати не може. Один, без  хаосу й берсерка я проти гнорла точно не вистою, а значить, залишається тільки прокол і хай там, як буде.

Активую навичку і стрибаю на 900 кроків углиб лісу. Та що не так із цими вміннями? Чому, якщо написано, не більше двох разів протягом години, я не можу їх використати поспіль? Це у всіх так, чи я один такий особливий? Хоча, яке поспіль, після першого застосування хаосу минуло вже понад десять хвилин. Тоді чому так багато, адже той самий інтервал між проколами становить не більше як хвилину? Невже не можна зробити нормальний опис, в якому чітко вказати — один раз на десять хвилин, чи пів години? Навіщо треба мудрувати та змушувати розв’язувати ребуси, перебуваючи на волосині від смерті?

Чесно, не очікував я такої каверзи із цією навичкою, а тому, заздалегідь не перевіряв, але тут уже сам винен, думати головою треба було.

І де це я опинився? Кинувши погляд на тонкі, височенні дерева, що висіли над головою та густий чагарник поміж ними, я зробив висновок, що взагалі-то байдуже, куди іти. Ліс для мене так і залишився темною книгою, тому не важливо, у який бік, головне, аби подалі. Повторна зустріч із гнорлом, вочевидь, не обіцяє мені нічого хорошого, а до ранку в мене залишилася, лише одна можливість перенесення.

Хоча якщо повернутися назад, є ймовірність відшукати Рааля, малий усе ще живий, можливо, шукає мене, ховаючись під пеленою світла.

А гнорл, чи варто його боятися? Усе-таки 900 кроків не така вже й велика відстань. Значить, нічого стояти стовпом на місці, потрібно йти вперед, але при цьому, намагатися якомога менше зачіпати гілки кущів. Наскільки відомо мені, міському жителю, зламана або не так загнута гілка — чудовий орієнтир для мисливця, що йде по твоєму сліду. Добре, хоч сліди від ніг приховані всюдисущим туманом.

Пройшовши кілька сотень кроків, вилаяв себе за дурість. Зрозуміло, що призов Мірга буде доступний тільки через дві години з моменту його смерті, але крім Мірга, є ж  інші. Це в супроводі Рааля можна йти, роблячи ставку на скритність, але зараз я один, до того ж йду навмання і лише з однією ціллю, забратися якомога далі від влаштованої гнорлом засідки.

А нічим іншим це й бути не могло. Я-то сподівався, що на десятому ранзі, уже зможу протистояти їхньому впливу, але виходить, переоцінив свої сили. Як же майстерно тварюка зіграла на моїх страхах. І до того ж чітко розрахувала час, зумівши навіяти панічну атаку в момент, коли я проходив біля монгра в засідці.

Що не кажи — гнорл це серйозний супротивник і скільки їх у цьому лісі, навіть думати не хочу, а якщо ще взяти до уваги свиту з високорангових своргів. Однозначно потрібно призивати, тільки от кого?

Ведмідь? Але ж він, і справді, залишатиме за собою, надто вже явні сліди. Ні, якби в цій частині лісу росли одні тільки височенні сосно-подібні дерева, в оточенні яких, відбувся мій перший призов, тоді Ведмідь це варіант, але чагарник. Здоровань залишатиме такий слід, що навіть сліпий нас відшукає.

Тоді, може, Варлакс? Ми з ним, начебто, змогли налагодити контакт, а потім ще і проводили більшу частину часу разом, поки він займався підвищенням мого рангу й бойових навичок.

Ні, не варіант, наші стосунки все ж залишилися на рівні — зелений салабон, який незаслужено користується знаннями й досвідом старожили, що великодушно зійшов до пояснень.

Значить, залишаються Алія і Дангор. Мабуть, тут вибір цілком очевидний, з Дангором, звісно, набагато простіше буде знайти спільну мову, зате магеса — це сила. Саме те, що мені зараз потрібно.

Прийнявши звичне для призову положення, подумки уявив, як Алія встає переді мною. Але нічого не відчув, точнісінько, як того разу, коли спробував призвати Рааля одразу після його смерті. Це що ж виходить, призов неможливий протягом двох годин, після смерті будь-якого з фамільярів? І не важливо, що інші загинули майже місяць тому, усе одно доведеться чекати дві години з моменту смерті Мірга?

Шарг забери, як же дістали всі ці підводні камені в навичках. Мені одразу захотілося зігнати на комусь злість і я не придумав нічого кращого, як з усього розмаху штовхнути ногою туман. Вирваний жмут серпанку на кілька сантиметрів піднявся й одразу розвіявся. А я моментально схаменувся, прийняв бойову стійку та почав напружено озиратися навкруги. Чи не чергові це витівки гнорла, що зачаївся десь неподалік? Потрібно надалі бути більш стриманим і не йти на поводу у своїх емоцій, тим паче, що в цьому світі, ніколи не знаєш, належать вони тобі, чи навіяні кимось.

Простоявши так кілька хвилин, готовий до будь-яких несподіванок, я врешті вирішив продовжити рух.

Йшов, весь час озираючись, крутив головою на триста шістдесят градусів, аби постійно бути напоготові. Ліс здавався якимось вимерлим, за весь час я ні разу не почув щебету птахів, не виявив жодного монгра й не побачив слідів присутності, хоча б якоїсь живності. У принципі, нічого нового, усе це нас супроводжувало відтоді, як ми вранці ввійшли в нього, але коли ти йдеш один, тиша, що стоїть навколо, тисне якось по-особливому.