Глава 22 Право вести за собою

Гадаю, нам більше нема чого тут витрачати час, треба вирушати далі.

— Алія, ти ні про що не забула? — несподівано з докором у голосі, окликнув дівчину Дангор. Чути від лікаря подібне, було досить незвично, адже саме він завжди згладжував конфлікти, що зароджувалися в загоні.

— Та пам’ятаю я, — неохоче відповіла дівчина і звернулася до мене, — спасибі, Тане, за те що виконав моє прохання і не піддавався, попри нескінченні благання та вмовляння Дангора. Я чула, як він тебе діставав всю дорогу. Тут  вже цілком безпечно, тож можеш здійснювати призов.

Ледве Варлакс з’явився, як мені одразу стала зрозумілою причина, через яку Алія не бажала повертати здорованя до життя, доки ми не опинимося далеко від місць, де орудують банди шаргів.

— Значить, Леворд усе ж зумів передати нашій дівчинці свою  навичку, — зухвало промовив Варлакс. —  Не очікував, думав у неї духу не вистачить підняти руку на командира.

 — Тебе призвав Тан, — холодно відповіла магеса.

— А ти не перестаєш мене дивувати, пташенятко, — Варлакс кинув у мій бік оцінювальний погляд і хитро так примружився, через що очі здорованя стали ще вужчими, а брови вигнулися дугою.

«Хаос вивірених ударів» — моє тіло злітає, пропускаючи під собою Варлакса, що розкрутився, немов дзиґа і виставивши в бік леза своїх секир-молотів, пронісся зі швидкістю гоночного боліда, а потім заклавши крутий віраж, знову кинувся на мене, варто мені було опуститися на землю.

Час дії навички покищо не закінчився і я можу завдати удар у відповідь, от тільки шансів на успішну атаку не так уже й багато. Швидкість Варлакс розвив таку, що його сокири, ніби стали одним цілим із тілом. Якщо я попаду під них мене розсіче навпіл разом із бронею. Аби його зупинити, знадобиться щит відзеркалення, причому такий, що розміром не поступається баштовому оберегу Ведмедя.

Знову здійнявшись над Варлаксом, я вже приготувався завдати удару, щиро сподіваючись, що воїн не зуміє зреагувати на нього й не переламає кіготь своїми сталевими сокирами, коли мого супротивника несподівано підкинуло вгору кроків на десять, а потім, він, люто лаючись, зірвався вниз у крутому піке.

Що це було?  — Промайнуло в голові запитання, але валун, який утворився на місці, де удар серця тому, стояв Варлакс, усе пояснив — магія.

— Варлакс, — уїдливо промовила Алія, — на відміну від тебе, Тан виявився не таким дурнем, аби тягнути ковдру на себе.

— Поговори мені тут, — крекчучи і відпльовуючись від пилу, знову прийняв бойову стійку Варлакс. — Дівчинко, тобі пощастило застати мене зненацька, але це твій останній успіх, Леворд занадто багато тобі дозволяв, — не припиняючи тиради, Варлакс мимохідь жбурнув у магесу одну зі своїх дворучних сокир. — Баба з мечем, ганьба… — Воїн не встиг договорити, коли його голос заглушив громоподібний дзенькіт, що рознісся на всю долину. Це наш здоровань вирішив прикрити дівчину своїм щитом.

— Ведмідь, — гримнула на хлопця Алія, — хіба я просила тебе про допомогу? Відійди, не вистачало, аби усілякі трухляві пеньки, думали про себе занадто багато.

— Грубиш, дівчисько, — крізь зуби процідив Варлакс. — Це добре, адже в мене з’явився зайвий привід зробити тобі боляче. — Запущена в магесу сокира знову матеріалізується в руці Варлакса і воїн різко кидається на Алію, закручуючи вісімкою свою смертоносну зброю.

Нерви в магеси явно залізні. Дівчина стояла абсолютно розслабленою і з нудьгуючим виглядом чекала наближення свого супротивника. Коли Чингисханові залишалося зробити всього три кроки, Алія склала руки перед собою в замок і різко розвела їх у сторони, відправляючи згусток щільного туману під ноги Варлакса.

Утім, для здорованя це не виявилося несподіванкою. Одна із сокир описує глибоку вісімку, встаючи на шляху снаряда й без будь-яких проблем блокує його. Та тільки ставку магеса робила зовсім не на туман.

Коли Варлакс опустив сокиру, він розкрив ліве плече, чим одразу ж скористалася магеса. Алія миттєво скоротила відстань і по руків’я занурила меч у зчленування обладунків здорованя. Щоправда, потім, їй одразу ж довелося випустити зброю із рук і піти перекатом убік, ухиляючись від другої сокири, яка пролетіла в кількох сантиметрах над головою. Цей удар для дівчини став несподіванкою. Варлакс, незбагненним чином, ламаним рухом зумів змінити траєкторію польоту розкрученої, немов млинові лопасті, масивної сокири.

Втрата іменної зброї це не страшно, кілька ударів серця і меч знову в руках магеси.

— Люблю, коли дівчата брикаються, — завзято посміхається Варлакс і знову кидається в атаку. Перед ним з-під землі виростає валун, але одразу розлітається на частини, потрапивши під злагоджений удар обох молотів.

Другий валун утворюється вже під ногами Варлакса, та тільки і йому не вдається зупинити Чингісхана, що скуштував азарт битви. Воїн виявився готовим до подібного і, зігнувши ноги в колінах, зумів зберегти рівновагу та встояти. А потім, скориставшись півтораметровим валуном, немов трампліном, спробував у стрибку дістати Алію. Утім, магеси вже не було на місці й позерство із затяжним стрибком миттєво було покарано уколом у праве стегно, але дівчині ледве вдалося ухилитися від удару у відповідь. Нехай він і був зроблений із розмаху й поспіхом, проте Алію врятували лічені сантиметри, хоча, можливо, на цьому і ґрунтувався розрахунок, оскільки магеса одразу ж пірнувши під здорованя, зуміла завдати ще одного колючого удару, тільки вже в лівий бік, серйозно поранивши супротивника.

Якийсь убогий у неї магічний арсенал, подумав я, згадуючи безліч прочитаних фентезійних історій. І тут, немов заради спростування моїх слів, Алія вирішила продемонструвати щось нове, я б навіть сказав «читерське».

Склавши долоні, нібито ліплячи сніжку, Алія зробила кілька стискань, і за спиною Варлакса, на відстані двох кроків, утворилася чорна, наче смола, сфера, яку, втім, ми чудово змогли роздивитись, завдяки разючому контрасту з нічною темрявою. У діаметрі вона сягала не менше двох кроків і являла собою подобу чорної діри, яка  миттєво притягнула до себе сталевого воїна, наче магніт.