Голос піску. По той бік світу

- Проклинаю! – рознісся над залом холодний, сповнений люті голос, від якого волосся підіймалося дибки. Здалося, час зупинився в очікуванні неминучого! – Проклинаю, від нині і до скону, весь народ твій! Не буде вам спокою ні вдень, ні вночі! І ти, і діти твої, і весь рід твій у власній крові захлинатиметься, доки монстри рватимуть на шматки твою землю! З піском прийшли у цей світ, з піском підете! І ніщо вас не врятує!..
Спалахнувши, зі страшним гуркотом світло зникло разом із відьмою. Проте залишило по собі плетиво рун, що з тих пір покоління за поколінням з’являється на шкірі новонародженого правителя, як нагадування: час спливає!