64 розділ

Єва

Вирішивши не відкладати у довгий ящик те, що можна зробити вже сьогодні, я швидко підрахувала наші заощадження, звісно ж з вирахуванням частки Дайни. Її у свої маніпуляції я втягувати не хотіла. Хоча, чуйка мені підказує, що геть скоро ми станемо родиною! Але, не будемо підганяти події. Дамо їм шанс в усьому розібратися самим… поки що!

- Ти куди? – відійшовши нарешті від шоку, поцікавився Алл. Здавалося, він уже давно повинен був звикнути, що його оточують своєрідні свавільні жінки, та чомусь і досі весь час надміру хвилюється та опікується.

- До саіда, - вигукнула на ходу. – Потрібно підібрати нам кращий будинок. Хочеш зі мною?

- Будинок? – геть добила бідолаху. – А хіба нам вистачить грошей?

- Якщо добряче поторгуватися, з головою! – посміхнулася, уявляючи, як перекосить пику мого майбутнього «мецената». Зрештою, йому варто також хоч якось долучитися до справи.

Погода видалася напрочуд хорошою, певно це віщувало швидке завершення дощового сезону, тож Расул зустрів нас на широкій світлій терасі у пречудовому настрої, смакуючи ароматний чай, від запаху якого мені аж шлунок скрутило. Воно й не дивно, востаннє я снідала ще вчора, якщо це взагалі можна було назвати сніданком.

- Єво! – аж надто радісно виступив навпроти місцевий управитель. – Давно не бачилися! Чому ти так рідко навідуєшся, любонько?

Мене аж пересмикнуло від подібного звернення. І куди це раптом подівався врівноважений хитрий чолов’яга з пронизливих холодним поглядом. Ми наче дітей разом христили, а не справи вели!

- Бачу, ви отримали перші надходження по нашому договору, - швидко склала два до два. – Прийшла пора розрахуватися!

Саід аж із кроку збився. Ото пробрало! Сподівався пожинати плоди без вкладень?

- Аякже! – усміхнувся, раптом різко затормозивши за декілька кроків від мого голодного тільця. – І вельми здивований, чесно кажучи! Я завжди знав, що ти унікальна жінка, але щоб настільки… Ейл Асхат особисто наказав усіляко підтримувати усі твої починання. Тож, хіба у мене є вибір?..

- Чудово! – плеснула в долоні, шокуючи слуг, що вже накривали невеличкий столик наїдками для «дорогих» гостей. – Отже, я можу повністю розраховувати на вашу підтримку, Расуле, в одній дуже важливій для мене справі?

- Зроблю усе… можливе, - «зрадів» господар. – Що цього разу? Новий договір? Старі вороги?..

- Будинок! – ошелешила саіда, зручно вмощуючись у широкому кріслі біля столу. Не збираюся відмовлятися від пригощань, навіть якщо прямо мене ніхто не запрошував. – Нам з Аліфом потрібне нове житло, бажано біля внутрішньої стіни, неподалік від воріт. Просторе, світле, можна трохи менше за ось цей будинок…

Демонстративно озирнулася, оцінюючи хороми управителя нетрів. Алл лише рота роззявляв, як риба, котру викинули із води. Вказавши на сусіднє крісло, залишила хлопця в спокої. Нехай поволі приходить до тями, а то ще гепнеться!

- Щоб була хороша кухня, декілька спальних кімнат і майстерня. Думаю, це не останній мій винахід, тож нам потрібне безпечне місце для роботи…

- Ти ж розумієш, що знайти подібне житло буде… м’яко кажучи складно? – пробелькотів Расул, уже зрозумівши в яку сраку я його намагаюся втягнути. – Усі ділянки біля стіни давно зайняті, а нову виділити неможливо. Якщо бажаєш, я міг би домовитися про будівництво житла в торгівельному кварталі, ближче до зовнішньої стіни? Всього лишень кілька сезонів і ти станеш щасливою власницею новенького будинку…

- Ти мене почув! – натисла, пришпиливши саіда холодним беземоційним поглядом до стільця. - Я хочу біля внутрішньої і мені байдуже, кого зі своїх боржників ти посунеш! І ціна повинна бути адекватною, як для рідних, так?

Чоловік невпевнено кивнув. Чудово! Хто б міг подумати, що все владнається так швидко.

- Зрештою, нам ще довго працювати разом, - посміхнулася, відсуваючи прибори. Кілька шматків м’яса – це все, що вдалося безпечно запхнути у свій шлунок. Підвівшись, аби піти, вирішила запитати про те, що вже давно крутилося десь на задвірках моєї пам’яті. – Доречі, Аяз не об’являвся?

Расул здивовано нахмурився, наче щось пригадуючи, а тоді таки відповів, здається, щиро:

- Ні. Я нічого не чув про нього ще з часів перевірки ринку, і це доволі дивно. Аяз ніколи не вмів відпускати своїх образ. Певно, десь заховався, вичікуючи вдалого моменту…

- Ото ж бо й воно… - буркнула під ніс, покидаючи будинок. Подумаю про це пізніше, коли його кругла пика висунеться на білий світ. А поки в мене й без того справ тьма!

Захра, старша принцеса Ахмадару

Повідомлення від Чорного кігтя чекало на неї у власній кімнаті, що ще раз доводило: від цієї організації ніде не сховатися! Такого союзника самі Предки надіслали їй у поміч.

«Зустрінемося на попередньому місці о півночі.» Декілька слів акуратним почерком. І навіть якби вона хотіла його добре розгледіти, буквально за мить папір спалахнув, осипаючись сірим попелом.

«Отже, о півночі!..»

Останнім часом Алія виглядала незвично замріяною, тож тихо вислизнути від погляду імператриці не склало жодних труднощів. Але, щоб безпечно покинути палац та ще й потім повернутися назад, їй потрібна буде допомога.