49 розділ

Єва

Після мого епічного походу до Цитаделі минуло уже три дні. Так, я звичайно ж розуміла, що домовлена зустріч із Фарідом відбудеться не одразу ж, але дитяче нетерпіння на всю горлянку обурювалося такій безвідповідальності. Хіба чоловіки не зобов’язані будь-що дотримуватися даного слова? І байдуже, що мені ніхто нічого конкретного не обіцяв!

Настрій швидко псувався. До голови раз по раз лізли недоречні підозри. Мене знову хочуть кинути?.. Чи, можливо, це Карім із його гіперопікою не дозволяє нам зустрітися?.. Ревнує або ж просто намагається обмежити моє спілкування з іншими чоловіками?.. Хіба він не розуміє, що немає на подібне жодного права?.. Невже таки доведеться з ним про це поговорити?.. Я звісно ж вдячна вартовому за все, але вмішуватися у свої справи не дозволю нікому!..

І коли моє терпіння дійшло до межі, додому повернувся Аліф.

- Танцюй, - посміхнувся хлопець, простягаючи мені клапоть пергаменту. – Це передали із цитаделі. Завтра після обіду тебе чекатимуть в таверні поруч із головними воротами. Коли увійдеш, скажеш, що до Каріма. Тебе проведуть!

- Так! – пискнула, підстрибуючи від радості. – Нарешті!.. Але, хіба ти не підеш зі мною?

Алл здивовано озирнувся.

- Відколи це тобі потрібна моя підтримка? Я думав, усі важливі питання ти вирішуєш самотужки?

Чорт! Таки образився! Нічого дивного, я ж навіть не перепросила після останньої своєї витівки.

- Ну, вибач мені, - простогнала, присідаючи біля багаття, що розмірено палахкотіло посеред імпровізованої кухні. Так-так, ми так і не переїхали до іншого будинку. Не знаю, чому. Просто, тут якось уже звиклося, обжилася чи що... Людина взагалі дивна істота, здатна пристосуватися до будь-яких умов, не залежно від обставин. – Я повинна була тебе попередити, але емоції взяли гору і… Ти ж мене знаєш, коли до голови приходить чергова божевільна ідея, мої ноги перестають слухатися здорового глузду.

І… мене знову ігнорують, мовчки встановлюючи казан на вогонь. Схоже, я цього разу таки переборщила!

- Обіцяю, більше так не робитиму! – піднявши руки, наче здаюся, спробувала довести свою максимальну щирість.

- Ти хоч сама у це віриш? – скептично звівши брови, поцікавився Алл. Все ще сердитий, але лід явно скрес. Слава усім тутешнім богам, чи кому там моляться у цьому світі! До місцевого пантеону мої загребущі рученята ще не дісталися.

- Я постараюся? – жалісливо скрививши моську, заглянула в очі своєї єдиної найріднішої людини.

- Ти мене питаєш? – обурився хлопець, проте в очах уже яскраво палав жартівливий вогник.

- Ну, то як? – вирішила закріпити результат, перехопивши у молодика ножа, аби нашинкувати овочі. – Підеш завтра зі мною? Можна ще й Дайну захопити. Зрештою, їй це потрібно найбільше. Я домовилася з місцевим цілителем, аби він нам більше розповів про мангурів…

- То ось чому Карім виглядав таким розлюченим, - розсміявся Алл, нарешті відпускаючи образу. – Єво, ти неймовірно жорстока жінка!

- Чого б це?..

Наступного дня заледве дочекалася, тож не дивно, що ми опинилися в таверні завчасно.

- Чого ми сюди припхалися? – буркотіла майстриня, перехоплюючи на собі зацікавлені погляди місцевих бувальців.

Доволі великий зал, умовно розділений на секції, заповнювали спокусливі аромати готової їжі, алкоголю та їдкий дим від курильниць. Відвідувачі відпочивали, хто поодинці, а хто й великими компаніями, хоча впевнена, справжнє життя у цій місцині починається після настання сутінок.

- Чим можу допомогти? – поцікавився міцної статури чоловік у розшитому дивакуватими візерунками халаті. Оголені м’язисті руки, схрещені на грудях, так і волали: ви даремно сюди приперлися! А в очах палала рішучість, якнайшвидше від нас позбутися. Дивно, звідки така ворожість? Це тому, що я жінка?

- У нас тут запланована зустріч, - постаралася втримати байдужий вираз обличчя. З такими особами проявляти страх небезпечно. – З Карімом.

Ось воно, чарівне слово, що змусило власника закладу поглянути на нас під іншим кутом. Фиркнувши, наче кінь, що погодився підвезти подорожнього, але не прийняв його, як господаря, чоловік провів нас до віддаленого сектору з невисоким столиком та кількома твердими, набитими піском подушками. Клас! Я ще навіть нічого такого йому не зробила, а мене вже ненавидять!..

Вартовий явився в супроводі Фаріда десь хвилин через двадцять. Ми вже навіть встигли чаю попити, повною мірою відчути на собі пронизливий погляд велетня і оцінити стрункі фігурки місцевих служниць, що наче тіні, ковзали поміж секцій та розносили замовлення в довгих, напівпрозорих хламидах-сукнях, які мало що приховували від чужих очей. Вперше бачу, щоб десь у Дакарфаті отак використовували жінок.

- Єво, радий знову зустрітися! – щиро привітався цілитель, присідаючи навпроти. – А це?..

- Мої партнери, - усміхнулася чоловікові, відверто ігноруючи гнівний погляд Каріма. Що знову з ним не так? – Аліф та Дайна. Вони допомагають мені із тим, про що ми говорили минулого разу.

- Он як, - протягнув Фарід, підкликаючи служницю.

Після того, як нам знову принесли чай із дивними липкими тістечками, що віддалено нагадали мені пахлаву, та ситний обід для вартових, розмову продовжили.