41 розділ

Єва

Над головою загули магічні сирени, земля раз по раз здригалася, а від страшного пронизливого скреготу хотілося якнайшвидше затулити вуха руками. Здавалося, наче то не монстри надриваються, а паршивий скрипач ґвалтує мої мізки. Бр-р-р! Але ні кроку назад!

До джерела моторошного звуку дісталася доволі швидко. Нічого дивного, адже на абсолютно порожніх вулицях за когось перечепитися важко. Зате, яким чином дістатися на мур, кумекати доводилося на ходу. Насправді, якби не реальна небезпека, яка так вдало відволікала вартових, я б нізащо не змогла потрапити на стіну.

Отож, охорони біля підніжжя хитких, без поручнів, східців, що вели безпосередньо на мур, не було. Проскочила непоміченою і майже без травм. Здерта до крові гомілка не рахується… Тому, якщо питатимуть, я тут просто повз проходила!..

- Каріме! – вигукнула, коли пригинаючись від жахливих поштовхів, що раз по раз змушували кладку під ногами вібрувати, підбігла до вартового. – Каріме, як добре, що ти тут!

- Єва! – від здивування та обурення, котрим обпік мене холодний голос, аж мороз шкірою пробіг. Ото влетить, коли все закінчиться! – Якого Предка ти тут робиш? Ти хоч розумієш, наскільки тут небезпечно?..

- Ой! Тільки не починай!.. – спробувала відмахнутися.

Раптом гучний вибух заглушив довколишній гамір, а за ним пронизливий скрегіт і гучне падіння явно чогось важкого. «Невже почалося?..»

Повністю ігноруючи будь-які спроби знайомого мене прогнати геть, кинулася до краю мура. Так хотілося усе побачити власним очима, але… Знову це але! Надто високо! Хто взагалі мурує такі високі загорожі, адже це не зручно!..

- Єво! – загарчав Карім, намагаючись перехопити мене за талію і відтягти від вузького проміжку між двома кам’яними шпилями. – Ти геть здуріла! Жити набридло? Забирайся звідси!

- Ти не розумієш, - відбивалася руками і ногами від чіпких сильних пальців супротивника, - мені це потрібно! Я повинна їх побачити! Я повинна побачити все від початку і до кінця… Інакше, все буде марним!..

- Єво!..

Насправді, уявлення не маю, як так вийшло. Певно, коли Карім спробував підхопити мене ззаду за талію, він присів. А я цим скористалася. Геть випадково, проте ні на мить не шкодую! Використавши його коліно, як сходинку, я ривком жбурнула власне тільце вперед і… полетіла… вниз… Світ в одну мить перевернувся, мур залишився десь збоку, а я у вільному падінні летіла просто до пащі мангура.

Велетенська, метрів сім, не менше, сколопендра дивилася на мене оченятами-яблучками і апетитно клацала велетенськими жовнами, готуючись проковтнути випадкову здобич, навіть не розжовуючи. Короткі ніжки активно зашкребли по кам’яній кладці. Броньоване тіло витягнулася, наче перетягнута струна. От-от лопне!.. Навіть пащеку роззявила, коли мій політ раптом… обірвався? Навіть не впевнена, хто з нас обох виглядав більш розчарованим…

- Фу-у-у!.. – відвернулася, коли обличчя обдуло гнилісним амбре. Що ж воно таке жерло, якщо так смердить!

На щастя, нутрощі підскочили десь аж під горло, інакше мене б неодмінно вирвало. Ліва рука неприродно вивернулася, а плече пронизав страшенний біль, аж сльози з очей бризнули, але падіння дійсно припинилося. Підняла голову вгору і побачила страшне: осатаніле обличчя Каріма. Капець мені!

Поки я переводила подих, вартовий звідкись витягнув болла, активував та жбурнув прямісінько до пащі мангура. Секунда, дві, три… тихе «бух» і з-під хітинових лусочок монстра вирвалися яскраві язики полум’я. Мертва істота поволі сповзла на пісок, палаючи, наче велетенський факел. Тільки феєрверків бракувало для більшої епічності сцени!.. Кхм! Перенервувала…

Що сталося з хижаком далі, побачити не довелося. Чоловік швидко витяг мене нагору. Мовчки закинув моє пошкоджене тільце на плече, наче це мішок з картоплею, а не тендітна жінка, і голосно пихкаючи кудись поволік. Молилася тільки про одне: аби лишень не в темну печеру робити йому нащадків! Такого я точно не переживу.

Карім

«Божевільна!» - вкотре дійшов до висновку вартовий, коли приніс Єву до цілителя. Єдина палата Цитаделі все ще була порожньою, адже бій з мангурами досі тривав. На щастя, Фарід був на місці.

- Каріме, що трапилося? – здивувався цілитель, спостерігаючи, як вартовий бережно перекладає незнайомку на лікарняне ліжко. – Цивільним тут не місце!..

- Оглянь її і допоможи… чим зможеш… Кхм! – відізвався, намагаючись тримати себе в руках та ретельно уникаючи осудливого погляду чоловіка. – Я почекаю за дверима.

На жінку також не дивився. Боявся, якщо погляне, зірветься і наговорить всякого різного. Надто вже перенервував, коли помітив, як її тендітне тільце знялося вгору і, наче прекрасний підбитий птах, полетіло просто до пащі мангура. Це тривало якусь лишень мить, проте вартовому здалося, наче все життя перед очима промайнуло. В останню секунду схопив тонке зап’ястя, з тихим хрустом вивертаючи плече. Болітиме знатно, але він не шкодував! Краще довго лікуватися, аніж швидко померти!

- Он ти де! – висмикнув з важких роздумів Малік, один із його колег. Чоловік болісно кривився, притримуючи обпечене зап’ястя здоровою рукою. Шкіра на руці здулася величезними блискучими міхурами, готова от-от лопнути.