47 розділ

Єва

Здається, я зробила щось не так!..

Ця думка не покидала мене з тих пір, як Карім вискочив із дверей Цитаделі. Шалений погляд, сповнений незрозумілих мені почуттів та емоцій, пронизав моє закоцюбле тіло наскрізь, намертво пришпилюючи до землі. Зізнатися чесно, я навіть встигла добряче так злякатися, перш ніж повернула думкам ясність.

- Каріме! – пискнула, коли шершаві долоні одним міцним ривком відірвали мене від землі і, наче пір’їнку, закинули на плече. – Що ти робиш?..

Де там? Мене навіть не чули, що вже казати про жалюгідні спроби вирватися. Здається, вартовий навіть не усвідомлював, що робить мені боляче.

Не менш здивовані, аніж я, погляди та вигуки оточуючих також залишилися без відповіді. Важко крокуючи темними коридорами, чоловік тягнув мене в невідомість, наче  хижак, що волочить свою жертву до лігва. Бр-р-р!..

Повиснувши головою вниз і судомно хапаючись за слизького, вологого плаща, що ритмічно коливався перед носом, спробувала було заспокоїтися, дати лад думкам, але вже за декілька хвилин в голові запаморочилося і мене почало нудити.

- Каріме, - простогнала, намагаючись втримати в собі шлункові соки впереміш із жовчю, - відпусти!.. Відпусти… Мені щось геть кепсько…

Чи то чоловік мене таки почув, чи то тутешні боги змилувалися, але наступної миті в очі вдарило яскраве світло, змушуючи заплющитись, а моє тільце акуратно опустили на підлогу. Земля під ногами швидко привела до тями.

- О!.. Та в мене гості! – почула дивно знайомий голос. Повільно розплющила очі і одразу ж впізнала місцеву лікарню. Стерильно-чисте приміщення, акуратні стопки паперів у шафі, ліки на полицях, широкий стіл, пара стільців і вузька кушетка в кутку, на вигляд геть не зручна. – Невже знову та сама загадкова панянка, що змусила так нервуватися нашого непохитного, наче скеля, Каріма? Що цього разу трапилося?..

- Просто оглянь її, Фаріде! – буркнув велетень, відступаючи до дверей, але не залишаючи нас із медиком наодинці. Від його пронизливого погляду мороз пробігав під шкірою.

- Огляну-огляну, - доброзичливо усміхнувся місцевий лікар. – Але тобі варто було б нас залишити на одинці…

- Ні! – гаркнув вартовий, змушуючи мене втягнути голову в плечі. Мати рідна, що ж я такого встигла накоїти, щоб так його розізлити?..

Вловивши мій переляканий погляд, Фарід раптом нахмурився, додаючи рішучості своїм словам:

- Ви одружені?.. – ошелешив усіх чоловік.

Заперечливо похитала головою, помічаючи, як поволі все більше напружується вартовий.

- Отже, ти просив її руки?..

Злякано пискнула, коли Карім з якоюсь надією в очах сіпнувся в мій бік.

- Знову ні! – господар кабінету нещадно обрубав у зародку потуги велетня. – Тоді у тебе немає жодного права перебувати тут! Вийди і зачекай по той бік дверей. Якщо  панянка захоче, вона сама пізніше з тобою поговорить.

Відвернувшись, наче від ляпаса, чоловік швидко вийшов у коридор. Полегшено видихнула, відчуваючи, як напруга виходить з мого закоцюблого тіла дрібним тремором. І що це все означає?..

- Отже… - відволік мене від думок цілитель.

- Єва, - криво усміхнулася, розтираючи долоні.

- Єва, значить, - продовжив медик, змішуючи щось у склянці. Бурда виглядала непривабливо, але ще здалеку запахла лісом та сушеними травами. – Можна поцікавитися, чому ви знову тут? Цитадель не те місце, куди так просто допускаються цивільні, навіть дружини наших вартових. А враховуючи, що ви останньою не являєтеся, тоді в чому ж причина?

Задумалася. Мені, звісно ж, потрібна вся можлива інформація про знищення мангурів, але й викладати перед незнайомцем свою ідею не розумно. Зрештою, якби не зв’язок з моїм колишнім життям, я б також до подібного навряд чи б додумалася.

- Скажімо так, - спробувала прослизнути поміж «рифами», - я маю певне відношення до створення боллів… Ось чому мене надзвичайно зацікавило використання їх як зброї. Хотілося б якось удосконалити наступні партії, аби покращити результати…

- Он воно як… - задумливо протягнув цілитель, вкладаючи мені в руки пахучий напій болотяного відтінку. – До дна! Це допоможе вам не застудитися.

Залпом осушила склянку. Бе-е-е-е!.. Мене аж пересмикнуло. Все ж таки на смак бурда була точно такою ж, як і на вигляд, дарма, що гарно пахла. Зате незабаром все моє тіло оповило приємне тепло, змушуючи кров прихлинути не лише до голови, але й у віддалені частини тіла.

- Певно, я також зміг би вам допомогти, - забираючи у мене посуд, ошелешив Фарід. – Зрештою, мені декілька раз доводилося мати справу з їхніми рештками. Якщо бажаєте, ми могли б з вами зустрітися…

- Це було б чудово! – вигукнула голосніше, аніж збиралася. Ще б пак, не щодня мені трапляється зустріти того, хто не на словах знає, як влаштоване тіло ворога.

- Але, певно, нам не варто робити цього наодинці, - добродушно посміхнувся чоловік, проводжаючи мене до виходу. – Я повідомлю Каріма, коли матиму вільний час. Зустрінемося всі разом, щоб уникнути непорозумінь, так би мовити…

Двері відчинилися і одразу ж з того боку до нас прикипіла пара оскаженілих очей. Абзац! Я ж геть забула, що на мене попереду ще чекає справжнісінький прочухан!