62 розділ

Карім

- Здається, це все! – задоволено витираючи брудні долоні в не менш брудну куртку, вигукнув Дін. Його «привабливе» обличчя світилося самовдоволенням. – Ніколи б не подумав, що нам вдасться так швидко відбити напад стількох монстрів! А все чому? Га?.. Все завдяки отій малявці! Це ж треба таке, створити бойові болли!..

Дійсно, ще донедавна ніхто б нізащо не повірив у щасливий фінал. Якби не винахід Єви, все б виглядало куди як жахливіше. Десятки, якщо не сотні поранених, в кращому випадку. А скільки людей тоді загинуло б? Страшно навіть подумати…

- Маєш рацію, якби не Єва…

«Доречі, - схаменувся вартовий, - де вона?»

Озирнувшись, він помітив лише брудного плаща, що валявся на тому місці, де ще донедавна стояла жінка. Серце тривожно стислося в грудях. Щось трапилося!

- ЄВО! – загорлав на всю глотку, шокуючи оточуючих. – Де ж вона?.. Ти не бачив Єви?.. КУДИ ВОНА ПІШЛА?..

Зі скаженим поглядом, схопивши когось за лікоть і навіть не розуміючи, кого саме, він несамовито трухнув побратимом. Загартоване боями тіло, що в інший час викликало загальне захоплення, зараз добряче налякало усіх присутніх. З такою силою ворогів не треба, аби нашкодити іншим.

- Припини! – на скам’яніле плече опустилася чиясь міцна рука. – Тут і без тебе вистачає клопоту…

Скрипнувши зубами, Карім уже хотів було визвіритися, коли помітив спокійний холодний погляд Асхата.

- ЇЇ нещодавно віднесли до лазарету. Не варто хвилюватися…

Смикнувся! Якого аґріфа?.. Кулаки мимоволі стислися готові до бійки, аж шкіра на руках затріщала, проте сперечатися з деманійцем не став. Ніколи! Якщо Єва дійсно в лазареті, отже хвилюватися є про що.

Доки голова була зайнята думками, ноги самостійно донесли його до кабінету цілителя. Маліка десь не було, проте з палати доносився приглушений голос. Вона не сама?.. Інстинкт спрацював раніше, аніж зрозумів, що коїть. Тихо прослизнувши до кабінету цілителя, завмер. Навіщо? Адже міг просто зайти і поглянути, хто біля неї. Це ж його обов’язок, піклуватися про Єву… Тоді, чому серце так занепокоєно стислося? Невже це страх? І… чого  ж він боїться?..

«Хто ти? – донеслося з палати. – Звідки взялася на мою голову?..» Від трепету в голосі, з котрим незнайомець звертався до ЙОГО жінки, у Каріма потемніло в очах. Хто він? Як посмів її чіпати?..

«Чому ти засіла в моїй голові? – шепотів майбутній мрець, не підозрюючи, що хижак от-от кинеться на нього з-за дверей. - Навіть зараз, коли на нас звалилося стільки проблем, я не можу вирвати твою усмішку зі свого серця… Така крихка, що зламаєшся від першого ж доторку, і настільки сильна, щоб наміть мене загнати в глухий кут… Єво, чому мені нічого не вдається дізнатися про тебе, що б я не робив?..»

«Р-р-р!..» Скрипнувши зубами, чоловік уже хотів було вискочити і добряче наваляти цьому смертнику, коли до палати хтось увійшов. «Невже Малік?» Виходити зараз буде якось…

- Імператоре, ми закінчили! – відчитався знайомий голос.

«Асхат? Імператор?.. Тобто… там імператор Аласкар?..» У Каріма обірвалося серце. Той, хто хоче відібрати його жінку, це імператор?.. Невже він програв вже на старті?.. Але ж мова йде про Єву, а вона не та, хто так легко поведеться на статус. Адже так?..

- Час повертатися.

- Кхм!.. – відкашлявся монарх, повертаючи голосу звичну незворушність. - Вона ще не прокинулася, тож…

- Я доведу вас до відома про її стан, - покірно погодився Асхат.

- Я надішлю до тебе свого цілителя, - продовжив володар, полишаючи палату. - Прослідкуй, щоб він її обов’язково оглянув. Ми не можемо втратити настільки цінного… партнера.

- Слухаюсь! – вклонився деманієць, зацікавлено зиркнувши на ледь прочинені двері кабінету. За мить тихо додав: – Не роби дурниць, воно того не варте!

Єва

- Я вже померла?.. – прохрипіла, відчуваючи, як гострий біль лезом ріже набрякле горло, легені печуть, а м’язи зводить спазмами. - Якщо це так, тоді справи у мене кепські… Чорт! Як же мені паршиво!..

Перед очима все розпливалося, а світ вертівся, наче я на каруселі, не дозволяючи затьмареному розуму вхопитися хоч за якусь більш-менш стабільну картинку.

- На щастя, ще ні, - розірвав тишу смутно знайомий веселий голос. – Але, у тебе дійсно були всі шанси відправитися до Предків. Єво, хіба мама тебе не вчила, не можна з такою високою температурою гуляти містом?

Перед очима з’явилася трохи розмита, зате страшенно задоволена фізіономія Маліка. Підхопивши мене за плечі, він силоміць впхнув мені до рота склянку з гірким відваром.

- Пий до дна, інакше доведеться тебе протримати тут кілька днів!

- У-у-у!.. – спробувала заперечити, та гірке вариво вже заповнило горлянку, викликаючи не лише істеричний вибух усіх смакових рецепторів, але й сльози, соплі і все інше, що вилітає з природніх отворів на обличчі однієї ослабленої жінки. Яка ганьба!..

- От молодець! – втираючи мою моську, веселився деспот. – Тепер я вірю, що ти доживеш до ранку. Але давай домовимося на майбутнє: ти більше ніколи не доводитимеш себе до такого стану! БО ЯКЩО НІ, мені доведеться вжити заходів!