18 розділ

Єва

- ДЕ ТИ БУЛА! – налетів на мене Алл, заледве не збивши з ніг, коли я втомлена і страшенно голодна таки дісталася домівки. Чому голодна? Бо не ризикнула хоч щось з’їсти в лігві місцевого «дракона». Надто вже незвичною була його поведінка! – Про що ти думала?.. Ти хоч розумієш, як нас перелякала?..

- Облиш її, - зупинила безкінечний потік нотацій Дайна. Якби не тривога в карих очах, я нізащо б не повірила, що вона хвилювалася. Надто спокійною здавалася на перший погляд. – Хіба не бачиш, Єва зараз з ніг впаде, а ти все про своє!..

Про впаде, це точно підмічено! Ніколи не думала, що нетрі Дакарфату настільки великі. Здавалося, кінця краю не буде однаковим вуличкам, доки я таки дісталася знайомої частини міста. Втомилася, наче віл, і вже сотню разів пожалкувала, що таки не наважилася поснідати в саіда.

- Дякую, - обізвалася до дівчини, прямуючи до входу. – А то я вже почала було мріяти, аби знову провалитися крізь землю, якщо цей буркотун негайно не припинить...

- Дуже смішно! – образився Аліф. Знав би він, як «смішно» було мені!..

- Нічого смішного, - простогнала, сповзаючи по прохолодній, як не дивно, стіні. – Я справді провалилася крізь землю. А ви, взагалі, в курсі, що у вас там чорти живуть?.. Ні?.. Заздрю! Після побаченого я сама ледь не вмерла на місці. Чорні, наче в смолі купалися, ікла в пів мого пальця, а очі жовті, як у кішки, з витягнутими зіницями… Кошмар на яву!.. А потім свідомість помахала ручкою і я благополучно відключилася. Отакі от пироги, малята!..

Інформація лилася з мене нескінченним потоком до тих пір, поки я не помітила, як молодь «майже» непомітно грається у переглядки. І чого вони так переполошилися? Чи це просто я чогось не розумію?

- І? – напряглася, пильно вдивляючись в бліді обличчя малолітніх змовників. – Чого заметушилися, наче миші в коморі?

- Хто? – невинно перепитала Дайна, а сама так злісно поглянула на Алла, що той лише голову в плечі втягнув.

- Не важливо, - відмахнулася, аби не забивали мені мізки. – Я, звичайно, не тутешня, але ж і не зовсім дурненька. Бачу, як ви намагаєтеся щось приховати. Не бійтеся, ні втрачати свідомість, ні битися в істериці не збираюся, якою б страшною не була правда.

Ще хвилину пом’явшись, наче дівиця на виданні, Дайна все ж не втримала свого вибухового характеру. А здавалася такою врівноваженою та спокійною…

- Ти збожеволів? – накинулася на хлопця смаглява фурія. – Ти нічого їй не розповів? А якби вони прийшли сюди? Якби відшукали?.. Як ти збирався сховати її від деманійців?..

- Оце вже цікаво… Продовжуйте! – правда, на мене ніхто більше не зважав. Тут назрівала буря!

- А як я мав їй розказати? – зірвався Алл. Таким хлопця я ще ніколи не бачила. Певно, дійсно добряче перенервував! – Вона ж не тутешня! Поглянь, вона наче мала дитина, нічого не тямить! Якби я першим ділом повів її дивитися деманійців, навряд чи ми б знову зустрілися. Чи ти забула, якою буває реакція прибульців на них?..

- Продовжуйте-продовжуйте! Мене тут немає! – бубоніла, підгризаючи сухого сухаря, якого перед цим ткнув мені в руку Аліф. Як би не сердився, а голодною смертю загинути не дасть!

- Але ж Єва не прибулець! – спочатку огризнулася дівчина, а потім раптом завмерла, вся підібралася і нарешті поглянула на мене величезними очима. Отже, спів ставила факти! Молодець! Я в ній не сумнівалася. – Чи прибулець?..

- Мені більше до вподоби – переселенка, - знизала плечима. – Зрештою, я нічим не відрізняюся від вас. Хіба що знаннями, тай ті не надто практичні в тутешніх умовах. Тож…

- І ти це приховував? – шоковано прошипіла Дайна вже до Аліфа. – Ти хоч знаєш, що з тобою зроблять тураї імператора, якщо йому стане відомо?.. А Єва? Хочеш, аби її забрали?..

- Саме тому ми й намагалися це приховати, - образився на претензії хлопець. – Тим паче, це було її рішення, тож не потрібно мене чихвостити, я тут ні до чого!

Коли запал трохи згас, а мій сухарик безслідно розтанув у роті, наважилася вставити своїх п’ять копійок:

- Все? – намагалася залишатися м’якою, хоч навряд чи у мене виходило. – Тоді пропоную нарешті розповісти мені про тих самих деманійців. Бо якщо ви ще не зрозуміли, сьогодні саме вони врятували мені життя. Отже, не такі вони вже й страшні, як їх малюють!..

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Вечірнє м’яке світло Арайни стало йому добрим знаком, вони вдома! Тунелі не даремно віддавна носять дурну славу, не лише через свої заплутані лабіринти, повні небезпек, а й через невидиму силу самої землі.  Крихта за крихтою, спрагле до магії підземелля витягує силу зі своїх гостей, аби хоч якось встояти перед натисками пісків. Тож, кожен, хто входить до тунелю, повинен добре зважити, чи вартуватиме його життя такої авантюри!

- З поверненням! – низько вклонившись, зустрічав свого імператора Ганем біля самого входу.

- Як Дакарфат? Все спокійно? – поцікавився Аласкар, водночас опечатуючи вхід до підземелля магією, аби жодна жива істота без його відому не змогла ні ввійти всередину, ні тим паче вибратися назовні.

- Так, Імператоре! – відчитувався хадір, супроводжуючи монарха до палацу.