9 розділ

Єва

- Якщо це якась гра, - насторожилася Дайна, вмить втрачаючи до мене будь-який інтерес, - тоді я пас! Мені ніколи витрачати свій час на пусту балаканину…

Хм… Надто нетерпелива!

- Ніяких ігор! – зупинила її перш, ніж дівчина встигла сховатися в темних глибинах свого гаража. Що ж, ходити довкола не доведеться, і це навіть краще, аніж я сподівалася. – Чесно кажучи, коли ми йшли сюди, я збиралася запропонувати тобі заробіток, проте зараз… не впевнена, що це й досі актуально…

Невдоволено фиркнувши, Дайна нарешті помітила мою сумку. Свого часу я віддала за неї чималі гроші.

- Звідки це в тебе? – і знову в оливкових очах спалахнула нестерпна жага будь що, але заволодіти. Тіло напружилося, наче перетягнута струна, а пальці судомно стискалися в кулаки. Ага-а… Попалася!

- Оце? – простягла своє добро на витягнутій руці, як приманку. – Знайшла. А що?

- Я куплю! – хитнулася в мій бік майстриня, проте з місця не зрушила. Тільки погляд пильно слідкував за кожним моїм рухом.

- Е, ні-і… - протягнула, відсмикнувши руку. – Вона не продається. Дорога мені, як пам’ять про мій перший улов на ваші землі. Але… я таки можу дещо тобі запропонувати. Впевнена, цього у тебе ще немає…

Надійно підчепивши дівчину на гачок, швидко закопалася в бездонні глибини сумки. Думаю, якщо добре пошукати, там обов’язково щось знайдеться. І справді! Перше, що потрапило до рук, мій мобільний! Серце відізвалося болем, коли натисла на екран. Нічого! Батарея вмерла. Воно й не дивно, як давно я востаннє його заряджала? А всього декілька днів тому з блакитного екрану до мене всміхався Макс, єдиний, кого я мрію знову побачити…

Стиснувши зуби, відкинула телефон подалі. Ні! Поки що я не в змозі попрощатися з тим єдиним, що зв’язує мене з моїм колишнім життям. І доки погляд повністю не застелили непрохані сльози, пальці стисли ремінець від смарт годинника. Чудово! Це точно мені тут не знадобиться!

- Ось! – посміхнулася, простягнувши Дайні новомодний ґаджет.

- Що це? – насупилася нова знайома, тим не менш приймаючи дарунок.

- По той бік його використовують, щоб… дізнатися час…

- Справді? – з сумнівом протягнула дівчина. Покрутивши ремінець в руках, вона швидко притисла його до вуха, потрусила і заледве не спробувала на зуб, проте екран так і не засвітився. – Він зламаний!

- Батарея сіла, - криво посміхнулася, переглянувшись із здивованим Аллом. – То як? Ти готова вислухати нашу пропозицію?

- Готова! – блиснула на мене підозріливим поглядом Дайна, схрещуючи руки під грудьми. – Але ви розкажете мені все! І особливо про те, звідки у тебе всі ці земні штучки!

Що ж, це справедливо! Але доведеться придумати, як вберегтися від можливої зради, бо ж коло знайомих невпинно збільшується!

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Рурукійське підземелля… Від однієї згадки про це забуте Предками місце більшість покривається холодним потом, адже ті, хто потрапляв сюди, дуже рідко знову бачили Володарів неба! Безкінечне плетиво темних вогких лабіринтів простягається на сотні фарсах (приблизно 5,5 км) вглиб країни і приховує чимало страшних таємниць. Та навіть там, де смерть оселилася поряд із живими, є місце, куди заборонено ступати геть усім, окрім крихти обраних.

Він, Аласкар ель Якхар, із роду Ріфаїв, імператор могутнього Хамадського королівства, єдиний, кому підкорилися всі чотири стихії, непереможний воїн, справедливий правитель та гарант миру в країні, безпомічно стояв посеред печери Відродження, не в змозі змінити сумної долі свого народу. Піски шматок за шматком невпинно поглинають колись родючі, багаті звіриною та чистими ріками землю, перетворюючи світ на пустелю, знищуючи все на своєму шляху. Не так багато часу зосталося в його роду, аби зняти страшне прокляття! Не так багато часу!..

- Імператоре, - вирвав із роздумів голос жерця, - прийшов хадір Ганем. Каже, це важливо…

- Вже йду! – пекуча злість заворушилася всередині, змушуючи деманійця приглушено загарчати. Ні! Він не піддасться розпачу! Він правитель цієї країни і зробить усе можливе, щоб так залишалося й надалі!

Світло Арайни засліпило очі, змушуючи Аласкара на якийсь час втратити орієнтири, та вже за мить все минулося.

- Ваша імператорська величність, - низько вклонився темношкірий велетень, як тільки Аласкар вийшов із підземелля. – У нас позаштатна ситуація…

- Кажи! – гаркнув повелитель, не зупиняючись.

- Емір Башар зі своїм військом підійшов до наших кордонів…

- Чого йому треба? – нахмурився правитель, вриваючись до свого кабінету. – Гінця відправили?

- Відправили… - опустив голову хадір.

- І? – розлютився імператор.

- Вбили, - крізь зуби прошипів Ганем. – Підозрюю, він образився, коли ми відправили назад його доньку…

Скривившись, Аласкар швидко розгорнув на столі карту королівства. Коли відмовляв цьому зарозумілому, підлому аґріфу, варто було врахувати мстивий характер пустельника!