32 розділ

Аліф

Він завжди підозрював, що рано чи пізно матиме великі неприємності через нову «не тутешню» знайому. Знав, не раз пожалкує, що свого часу допоміг їй заховатися від деманійців. Проте в той момент, коли зрозумів, що Єва загубилася в пісках, ледве стримався, аби не впасти у відчай. Виявляється, за такий короткий час дивакувата авантюристка стала йому кимось, на кшталт сестри, кимось рідним і абсолютно точно не замінним!..

Долоні спітніли, пальці мілко тремтіли, а в голові паморочилася від сотень картинок, що яскраво змальовували останні хвилини життя жінки. Чому вона відійшла? Адже ж не дурепа і прекрасно розуміє, якщо загубиться, їй кінець! А Дайна? Як він зізнається Дайні, що умудрився загубити її головного партнера? Та дівчина просто вб’є його!..

Проте, на щастя, все закінчилося добре. Єва повернулася самостійно, жива та здорова. І судячи з того, як сяяли блакитні очі, їм усе вдалося!..

- То ти їх бачила? – поцікавився, коли страшенно ображений у своїх найкращих пориваннях Крейг залишився біля воріт, так і не отримавши бажаних відповідей від жінки.

- Не зовсім, - загадково посміхнулася Єва, повернувши в бік майстерні.

Аліфа аж пересмикнуло. Він так хвилювався, а вона!..

- То бачила чи ні? – наполягав, підбурюваний пережитими емоціями.

Подруга лише задоволено підморгнула, пришвидшивши крок. І звідки в ній стільки шкодливості?..

Арайна вже заховалася за обрій, наповнюючи столицю густими тінями, аж доки її брати один за одним поволі випливуть на темне зоряне небо, освітлюючи весь світ м’яким холодним сяйвом.

Дайна зустріла гостей біля свого робочого місця. Вона знову щось розбирала, навіть не помітивши, як до майстерні хтось увійшов. Темне волосся вибилося з-під хустки, обличчя де-не-де вимащене мазутом, але карі очі яскраво палають дитячим захопленням. «Яка ж вона все таки гарна!..» - геть забувши, навіщо сюди прийшов, Аліф завмер у проході й затуманеним поглядом спостерігав за своїм таємним захопленням. Не таким вже й таємним, враховуючи зауваження «сестри»!

- Коли ти збираєшся їй зізнатися? – повернув до реальності задерикуватий голос Єви. Вона веселилася, спостерігаючи, як її єдиний у цьому світі друг страждає від нерозділеного кохання!..

- Знущаєшся? – образився молодик, залишаючи важку сумку на стелажі біля входу. – Навіщо? Аби вона відмовила і потім до кінця життя ховала від мене винуватий погляд?

Жінка здивовано звела брову.

- Ми з тобою про одну й ту ж Дайну зараз говоримо?.. – вона відвернулася і попрямувала до майстрині.

Алл роздратовано скривився. Хіба його вина, якщо для декого тут залізяччя важливіше за живих людей?..

- Ви вже повернулися? – дівчина звела на гостей затуманений погляд. Струснувши головою, вона швидко відклала інструменти. – І як?

- Я знаю де вони! – задоволено промуркотіла інтриганка, притягнувши для себе з кутка хиткого ящика.

- Про це і я знаю, - пробухтів молодик, все ще ображений невідомо на кого. – Нас інше цікавить, ти їх бачила?..

- Зачекай-зачекай! – спохмурніла майстриня. – А хіба ви не разом були?

- Ото ж бо й воно! – нарешті дав волю почуттям Аліф, виплескуючи на вдячного слухача увесь накопичений за день негатив. – Як тільки ми дісталися до місця, Єва в одну мить загадково зникла! Ми навіть помітити не встигли, куди вона пішла… А якби з тобою щось трапилося? А якби тебе засмоктало в піски?..

- Ти перебільшуєш, - спокійно відмахнулася жінка, ще більше дратуючи парубка.

- Перебільшую? – скочив на ноги Аліф, пронизуючи подругу гнівним поглядом. – Та ти уявлення не маєш, які небезпеки підстерігають у тих пісках! Ти хоч знаєш, скільки монстрів там ховається?.. Ти могла загинути! Ми всі могли загинути!..

- Але ж не загинули, - примирливо посміхнулася Єва, намагаючись хоч якось згладити ситуацію. – І взагалі, вам цікаво дізнатися, що я там знайшла, чи ні?..

Єва

Розповіла не все, лише те, що стосувалося русла річки та літаків на дні. Насправді, не впевнена, що поява загадкової незнайомки посеред пустелі змогла б хоч якось покращити настій друзів. Впевнена, зізнайся я у всьому і вже завтра мене запроторять до якоїсь місцевої психіатричної лікарні. Тож, менше знають – краще сплять!

- Якщо все так, як ти кажеш, тоді яким чином ми дістанемо ці… літаки? – трохи заспокоївся Алл. – Боюся, мої болли нам не допоможуть. Та й магії в них залишилося не багато…

- Я могла б спробувати перетягти усе по частинах, - запропонувала Дайна, задумливо натираючи ганчіркою брудну залізяку. Навіть не сумніваюся, в її геніальній голові уже вертілися сотні ідей, що вона зробить з такою кількістю незнайомого матеріалу.

- Жартуєш? Це займе надто багато часу…

- Не варто, - загадково посміхнулася, змушуючи молодь здивовано примовкнути. – Є у мене одна ідейка… але розповім про все потім. А зараз пора розходитися! Вже пізно.

Насправді, не так вже й пізно, але від сьогоднішньої прогулянки у мене настільки боліли ноги, не кажучи вже про всі інші частини тіла, що я ладна була влягтися відпочивати просто посеред майстерні. Та це вже занадто, навіть для мене! Тож попрощалася з молоддю і попрямувала додому.