5 розділ

Єва

Коротше кажучи, мені не все вдалося зрозуміти з того, про що розповідав Аліф, але якось так: на цій планеті існує три материки. Один великий, на якому якраз і   знаходиться величезне Хамадське королівство. Керує королівством імператор Аласкар, зі слів молодика, дуже навіть адекватний мужик, та судячи з жахливого вигляду дакарфатських нетрів, він мене не переконав. На схід звідси простягся Ахмадар - країна пустельників, розрізнених кочових племен, поціновувачів легкого заробітку, грабунків та військових набігів. А ще там процвітає рабство! Повний треш!.. Окрім того є ще з десяток дрібніших князівств, але про них я вже не розпитувала. Мені б попередню інформацію перетравити!..

- Якщо вірити старовинним манускриптам, всі люди на цій планеті – прибульці з інших світів. Корінне населення трохи… відрізняється від нас…

Оте, як Ал зам’явся, мене добряче насторожило!

- Рогаті та хвостаті! – бовкнула не замислюючись. Перед очима так і намалювалися малі веселі бісенята, бо інакше, як пеклом, тутешні краї не назвеш.

- По різному, – нервово реготнув хлопець, якось дивно на мене глянувши.

- Отже, люди в цьому світі щось типу другого сорту? – повернула тему до потрібного мені русла. Яка, в принципі, різниця, як виглядають аборигени? Мені з ними дітей не хрестити!

- Можна і так сказати, - полегшено видихнув Аліф. Знизала плечима. Дивак, та й годі! – Хамадське королівство, в порівнянні з іншими, ще доволі лояльно до нас відноситься. Нас не утискають, дозволяють вести торгівлю і навіть податки відносно не високі…

- Воно й помітно! – бовкнула, втираючи мокрого чола. Ще рано, а сонце вже добряче припікає. – А що там, на інших материках? Ви  взагалі часто подорожуєте?

Поглянувши на мене, як на божевільну, хлопець все ж відповів:

- А хто його знає? – здивовано звела брови. – Бажаючих покинути країну мало. Тим паче, податися на вірну смерть у бездонні глибини Чорного океану. Кажуть, води довкола материка відносно безпечні і тихі, а все що далі, це пастка із сотень смерчів, що здіймаються до самого неба. Вони блукають темними вода, наче заблукалі голодні душі Предків, які не змогли потрапити на небо…

Мати моя рідна, куди мене занесло?..

- Отже, підсумовуючи, - спробувала звично для себе розкласти все по полицях, аби вкінець не збожеволіти, - ми знаходимося в Хамадському королівстві, оточені пісками та небезпечними істотами, які сплять і бачать, як би нас зжерти. Аборигени – це тирани з манією величі, котрі ні в що нас не ставлять і можуть будь якої миту відібрати не лише майно, а й життя. Тікати звідси не варіант, бо по землі можна легко загриміти в рабство, а океаном блукають скажені торнадо, готові розірвати тебе на шматки. Я правильно все зрозуміла?.. Клас! Цікаво, за які такі гріхи мене сюди занесло!..

 Ал лише посміхався, мовчки спостерігаючи за моїми потугами в усьому розібратися. Бідний, він іще не розуміє, яка божевільна звалилася на його кучеряву голову!

- Що ж, добре!.. Нехай так!.. По ходу з усім розберуся… Зрештою, де наше не пропадало?  – пропихтіла, коли ми дісталися того місця, де вчора залишили автівку. Як не дивно, вона й досі була тут! – У мене до тебе залишилося лише два запитання: по-перше, поясни, як ти збираєшся відбуксирувати цей шмат металу до міста, бо судячи з вологої плями на піску, палива там не зосталося ані краплі?..

Хлопець загадково посміхнувся, знімаючи з плеча досить таки велику і певно важку сумку. От халепа!..

- Тільки не кажи, що ми її штовхатимемо! – вжахнулася, уявивши, як мене зараз запряжуть замість тяглової кобили. – О, ні!.. Ні, ні, і ще раз ні!.. Нізащо в світі! Я до такого не пристосована!..

- А по-друге? – веселився цей… жартівник.

Отже, не запрягатимуть! Слава усім місцевим богам, ким би вони не були!..

- В яку ціну у вас металолом?

Вродливе, чого гріха таїти, обличчя осяяла щаслива усмішка. Ще кілька років і цей парубок заволодіє не одним жіночим серцем!..

- Це хоч вигідно? – скривилася, спостерігаючи, як Аліф дістає із свого баулу тонкі пластини, сувій полотна та жменю різнобарвних кульок.

- Якщо добряче поторгуватися, зможемо безбідно прожити декілька шахрів…

- Не зрозуміла!..

- Шахри, - повторив молодик, не відволікаючись від роботи. Якась хвилина і тонкі пластини зібралися в доволі стійку конструкцію, подібну до нашого… сноуборду. Абзац!.. Тільки не кажіть, що зараз ще й сніг випаде! – Як би тобі пояснити?.. Розумієш, в одному році тринадцять шахрів, в одному шахрі  тридцять три дні…

- Он воно як… Тобто шахр – це типу наш місяць! – зраділа, наче відкрила Америку. Хоча, в порівнянні з Новим Світом, у мене тут куди як веселіше!..

- Місяць? – насупився Ал.

- Не зважай! – відмахнулася.

- Отож, враховуючи, що посушливий сезон лише розпочався і ціни на все незабаром злетять, ми маємо чудовий шанс розбагатіти! – повчав мене хлопець, водночас продовжуючи перетворювати звичну мені автівку на «корабель пустелі». Як йому вдалося напнути «вітрило» з мотузки і того шматка тканини, що Ал приволік із собою, так і не зрозуміла. - Метал – велика рідкість в наших краях, і потрапляє до нас в основному з вашого світу. Кажуть, сотню років тому неподалік ще працювали декілька шахт, проте піски швидко їх поглинули, а розробляти нові немає ніякого сенсу…