53 розділ

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Не все було таким радісним, як вони сподівалися. Апарати, які Аласкар дістав з-під піску виявилися дешевими аналогами його повітряних кораблів. Яким чином по той бік світу людям вдається піднімати весь цей непотріб у небо, він не розумів, але якщо вони опинилися тут…

- Що ж, - проводжаючи монарха до виходу, продовжував свою доповідь Асхат, - думаю, ми могли б уже повідомити Єві про знахідку. Нехай матеріалу здобути багато не вдасться, я все ж повинен виплатити їй компенсацію.

- Ви все ще співпрацюєте? – намагався зберігати спокій монарх, хоча всередині неприємно стислося. Сьогодні він прибув сюди не як Муса, але як імператор Хамадського королівства. Супровід незадоволено плентався позаду, не в змозі підслухати розмови.

- Насправді, я давно її не бачив, - тепло усміхнувся старий деманієць, що вкрай рідко траплялося навіть по відношенню до його друзів, не те що до людської незнайомки. – Але сьогодні у нас запланована зустріч. Вона збирається представити якусь новинку. Якщо бажаєте…

- Ні! – різкіше, аніж вартувало, відрізав монарх. – Впевнений, ти й без мене чудово впораєшся...

Її солодкий аромат торкнувся ніздрів навіть раніше, аніж Аласкар помітив жінку. З ніг до голови закутана в дешевий шматок тканини, вона зараз нагадувала неземну істоту, що спустилася до них з небес чи то благословляти, чи то знищувати. Одна мить. Одна коротка мить, коли розгубленість на вродливому обличчі змінилася розумінням, а потім люттю. Такої чистої первинної люті по відношенню до себе, що охопила Єву в той момент, імператору бачити ще не доводилося ніколи!

- ТИ-И-И! – прогарчала, кидаючись на нього, наче дика кхасі. – ТИ-И-И! ЯК ТИ ПОСМІВ?.. Це МОЄ!.. Чуєш?..

Вона штрикала в його груди пальцем, колотила маленькими кулачками і обпікала обличчя розлюченим поглядом, але Аласкар цього не помічав. Все його єство раділо неочікуваній зустрічі. Магія всередині задоволено муркотіла, готова будь-якої миті якимось невідомим чином присвоїти дивне створіння. Навіть китичка на довгому хвості нетерпеливо захвиськала в різні боки, зрадливо видаючи оточуючим його істинні емоції. Предки, він точно збожеволів, проте це божевілля було надто солодким, аби йому опиратися…

Краєм ока помітив заворушення. Загроза?

Напружився, увесь підібрався, загарчав… «ХТО ЦЕ БУВ?» Хто посмів сіпнутися до ЙОГО жінки?.. ХТО посмів поглянути на неї?..

«ЛЯСЬ!» - обпекло обличчя, повертаючи увагу імператора.

- НЕ СМІЙ! – гаркнула Єва, відступивши. Одна єдина мить все зруйнувала. «Трясця! Вона злякалася?» Все зрозумів раніше, аніж помітив розгубленість на вродливому личку. – Не смій шкірити до мене зуби!.. Я прийшла, аби допомогти знищити монстрів, але бачу, вам моя допомога більше не потрібна!..

«Що? – намагався вловити суть розмови. – Про що вона?»

- З такою кількістю металу, ви й самі чудово впораєтеся. Ходімо!

Фиркнувши, жінка швидко розвернулася і попрямувала геть. Вільна, невловима і страшенно отруйна.

- А-ха-ха-ха-ха! – розсміявся Аласкар, шокуючи не лише супровід, але й робітників складу. - Ну точно кхасі! Асхате, дожени її і дай усе, що тільки попросить.

- Але ж імператоре!.. - почав було хадір Ганем, що досі отетеріло за всім спостерігав.

- Хіба існує ще хтось у цьому світі, хто посмів би зі мною так розмовляти? – задоволено хмикнув монарх. – Лише за це її варто нагородити. Ходімо!

Швидкий погляд на тонку, тендітну фігурку, що швидко віддалялася. Не варто хвилюватися, тепер це вже точно не остання їхня зустріч, інакше він не імператор могутнього Хамадського королівства.

Єва

Ну, все! Нам гаплик! Нам точно гаплик! І хто в цьому винен? Я! Я, трясця твоїй матері! Хто тільки мене за язика тягнув, адже знала, з ким маю діло? Та все ж… А-а-а-а!.. Єво, ти повна дурепа!

- Єво...

Серце калатало в грудях так сильно, що звуки довкола долинали, наче крізь товсте скло, голова паморочилася, а перед очима миготіли темні плями.

- Єво!..

Ноги тремтіли і раз по раз підгиналися, але вперто несли напівживу тушку вперед, подалі від цього місця. «Сподіваюся, молодь не відстає, бо я не впевнена, що зможу захистити їх від деманійців у такому стані…»

- Єво, зупинись негайно!

«Не чую! Не чую! Я нічого не чую!..»

- Єво, нам краще послухатися, - м’який голос Дайни пробився крізь крихкий щит, за яким сховалася моя перелякана до чортиків свідомість.

Зупинилася. Ні, обертатися я не буду, навіть погляду піднімати не стану. Нехай роблять зі мною, що хочуть, але я своїх слів назад не забиратиму!

- Нарешті! – прогарчав Асхат, наздогнавши нас майже біля самого виходу зі складу.

Довколишні звуки швидко поверталися і гамір, що наче злива, звалився на мою голову, швидко привів до тями.

- Ну ти, дівчинко, і даєш! – в хриплому голосі відчутно забриніли смішинки, геть не характерні такому велетневі. – Так з нашим імператором ще ніхто не розмовляв, тим паче людина…