59 розділ

Дайна

75% кварцового піску, 10% карбонату кальцію, 10% карбонату натрію та 5 % доломіту. Це не просто незрозумілі цифри, це рецепт смертельної зброї, яку вона, проста дівчина з нетрів, створила у цій плавильні. Ні, це не все, що потрібно, аби захистити Дакарфат від оскаженілих монстрів, але це основа, без якої ніяк.

У велетенських, наповнених нестерпним жаром, печах палав вогонь, обпікаючи засмаглу шкіру. Навколо метушилися деманійці, хтось виймав рідке скло з жару, хтось тут же видував акуратні невеличкі кулі, що стануть основою для її бойових болів, а хтось уже поміщав ці кулі до наступної печі з чітко контрольованою температурою нагрівання та охолодження, аби через деякий час основа зміцнилася і перетворилася на ідеальне гартоване скло.  

Сьогодні вони нарешті завершили усі тести. Бойові болли пройшли десятки перевірок на міцність, стабільність, силу вибухової хвилі та площу ураження. Все, аби вмістити у крихітну кульку достатньо потужності, щоб убити навіть найбільшого монстра! Сьогодні почнеться відлік до здійснення їхньої мрії, до вільного, безбідного життя!

- Бачу, у вас вже все готово, - відволік від роздумів знайомий громоподібний голос. Асхат виник за спиною, наче нізвідки. І як такому масивному тілу вдається так безшумно рухатися? – Коли почнуться польові випробування?

- Плануємо вже завтра випробувати першу партію, якщо пощастить, - невпевнено посміхнулася дівчина, повертаючись до власної роботи.

Подалі від плавильних печей, вона уважно спостерігала за майстрами, що повільно, проте ретельно збирали вибухові механізми. Одна помилка і все тут злетить у повітря, тож поспіх у такому ділі може лише нашкодити.

- Чудово! – задоволено посміхнувся велетень, оглядаючи рівненькі рядочки готових боллів. – Сподіваюся, Єва цього разу з’явиться? А то складається враження, наче вона мене уникає.

Від гострого погляду, що пронизав усе тіло майстрині, Дайну аж пересмикнуло.

- Вона дуже зайнята, - спробувала викрутитися, та голос прозвучав невпевнено.

- Справді? – здивовано звів брову Асхат. – Невже є щось важливіше, за це?

- Ну… - від проникливого всерозуміючого погляду не було можливості сховатися. Дівчина даремно намагалася вдати заклопотаність, адже здавалося, деманієць без слів читав усе на її обличчі. – Насправді, ми ніколи не знаємо, що наступним народиться в її голові…

- Асхате, друже! – майстер Баррат з’явився, як ніколи, вчасно, відтягуючи на себе увагу деманійця.

Ексцентричний винахідник з шаленим поглядом бурштинових очей, викликав у Дайни неоднозначні почуття. З одного боку вона захоплювалася його розумом, а з іншого – боялася періодичних приступів божевілля, що охоплювали дакарфатського генія.

- Про що теревените? Ти бачив останній прототип бойового болла? – тараторив вчений. - Це просто геніально! Я не припиняю дивуватися, як в такій маленькій людській голівці могла зародитися ТАКА ідея! І чому мені ніколи не спадало на думку створити щось подібне?..

- Саме про це ми щойно говорили, правда ж, Дайно? – наче й добродушно, проте з неприємним присмаком, усміхнувся голова Центрального складу. – Насправді, я очікую від Єви іще чогось подібного, що б змогло зміцнити захист нашої країни.

- Ой, тільки не починай! – гидливо скривився Баррат. – Дайна виняток! Ні з ким іншим я працювати не збираюся. Тим паче, з цією вискочкою!..

- Єва не вискочка! – вирвалося у дівчини, перш ніж вона встигла стулити рота. – Тобто, це дійсно була саме її ідея…

- Так-так!.. – відмахнувся вчений, всім своїм єством показуючи, що він про це думає. Навіть кінчик довгого хвоста роздратовано визирнув з-під дорогого халата. – Тож, що тебе сюди привело, Асхате? Може, вип’ємо разом чаю?

- Мені вже час повертатися, - беззаперечно відрізав велетень. – Але завтра я обов’язково прийду, щоб особисто проконтролювати експеримент. І, Дайно, передай їй, аби не запізнювалася. Це наказ!

Мовчки кивнула. Нічого не поробиш, доведеться таки піти. Зрештою, навряд чи вони накинуться на Єву під час випробування…

- От халепа!

Аласкар, імператор Хамадського королівства

- Останнім часом з кордону до нас доходять тривожні новини, - доповідав Ганем, стоячи посеред кабінету імператора. – Кажуть, начебто посилилися напади монстрів, і не лише на наші прикордонні застави. Ахмадарські поселення почали надсилати прохання про допомогу…

- Це чиста правда! – не втерпів запальний Насар, головнокомандуючий військами. – Мої серени вже не одноразово доповідали про постраждалих, що доходили до застав. Вони виглядали жахливо! Тіла, вкриті глибокими ранами, у декого відсутні кінцівки. І всі, як один, розповідають про оскаженілих монстрів, що не просто намагаються прогодуватися, а планомірно знищують жителів поселень. Цікаво, що це найшло на них? Адже вам про це щось відомо, імператоре? Я ніколи не повірю...

- Насаре!..

Ганем недобрим поглядом зиркнув на запального воїна, готовий виказати усе, що думає про його дурнувату звичку влізати посеред розмови, та й узагалі, про панібратське звернення до Його Імператорської Величності.

- Годі! – зупинив суперечку Аласкар. В голові гуділо від сотень думок, а нутрощі стискалися від поганого передчуття. Насувається буря! Страшна буря, здатна в один момент стерти все з лиця землі. І він нічого не може з цим вдіяти… - Біженців приймати і надавати будь-яку посильну допомогу, але на територію Башара не лізти. Якщо вмішаємося, це лише стане додатковим приводом для нападу… Ми не готові до війни, не тепер! Тож, не варто провокувати сонну наррі.