29 розділ

Єва

Це неймовірно, але… НАМ ВДАЛОСЯ! Спрацювало! Не знаю, що подіяло краще: чутка про те, що Аяз потрапив у немилість до саіда, чи напад мангурів (від згадки про останнє мене й досі пробирає до кісток), але вже наступного ранку до майстерні Дайни прийшли перші відвідувачі. В основному місцеві притягнули уламки древніх автівок, які досі зберігали «на чорний день», так би мовити. Але були й знахідки куди як дрібніші: парасольки, зламані іграшки, багато старого взуття та різного мотлоху… Звідки вони взагалі це все дістали?.. Приймали усе! Навіть жменю дерев’яних ґудзиків, хоч я поняття не маю, що з ними робитиму. Та справжній джек пот очікував нас попереду!

Ближче до обіду, коли потік відвідувачів закінчився, а ми з Дайною ошелешено розглядали чималу купу «добра», до майстерні нечутно підійшов старенький чоловік в довгому сірому плащі, опираючись на кривий ціпок. Сиву голову покривав каптур, а шкіру на вузлуватих пальцях поцяткували старечі плями.

- Це тут мені заплатять гроші, якщо я розповім, де лежать механізми з того світу? – прохрипів він, привертаючи нашу увагу.

Здригнулася! Здалося, наче від уважного погляду мутних очей тілом промчали табуни мурах-переростків.

- Так!.. – зрадів Алл, виступивши вперед.

- Все залежить від того, про які механізми мова, - на корені обрубала ентузіазм молодика Дайна. – Якщо це шматок прогнилої бляшанки, ми не платитимемо!..

- Не можна так… - насупився Аліф, відступаючи. Образився! Йому варто навчитися стримувати власні пориви…

Хотіла було вмішатися, коли чоловік зацікавлено хмикнувши, продовжив:

- Я був іще молодим, коли вони пролетіли через портал, - у мене хіба що очі на лоба не полізли. «Пролетіли»? Це те, про що я думаю?..» - Три металеві птиці. На їхніх хвостах майоріли червоні зірки, а на носі зі страшним гуркотом вертілися лопаті. Все трапилося так швидко… Щось вибухнуло і птиці одна за одною впали на землю. Незабаром їх поглинули піски… Але я й досі добре пам’ятаю, де саме це відбулося!..

- Маячня якась, - скривилася Дайна, відмахнувшись від старого. – Металеві птахи? Такого не буває!..

- Ви зможете показати нам те місце? – серце шалено калатало. Невже це дійсно були літаки? Чому вони потрапили сюди?.. Чому впали?.. А якщо там хоч щось вціліло, скільки металу вдасться роздобути?..

- Єво, ти серйозно? – не вірила власним вухам дівчина. Алл лише отетеріло переводив погляд з мене на гостя.

- Більш ніж, - посміхнулася, відчуваючи наближення неймовірної пригоди. І ніщо мене не зупинить, навіть мангури!

Приймальня імператора

До великої світлої кімнати повільно впливла багряношкіра красуня. Невагома, майже прозора сукня від кожного її руху огортала розкішне тіло, наче друга шкіра, змальовуючи оточуючим і без того спокусливу картину. Пухкі вуста привітно посміхнулися отетерілому секретарю, доки останній, затамувавши подих, намагався вклонитися принцесі.

- Чи можу я зустрітися з імператором? – м’яко поцікавилася Захра, так і не дочекавшись адекватної реакції на її прихід.

- П-п-пер-репрошую, Ваша Високосте, але Його Величність на з-засіданні, - видихнув, заїкаючись, молодий деманієць, заледве стримуючись, аби не прикипіти поглядом до відкритого декольте ерії. – Я м-мож Вам чимось доп-помогти?

- Боюся, що ні, - розчаровано зітхнула гостя, розвертаючись, аби піти геть. На вродливому обличчі поселився смуток, наче вона щойно втратила будь-яку надію на майбутнє.

- Можливо, я зможу вам допомогти? -  перестрів Захру біля самого виходу високий, статний деманієць в дорогому вбрані. Його хтивий погляд абсолютно не приховано блукав спокусливими округлостями принцеси. Не вистачало лише облизатися, аби деманійка остаточно переконалася в його не двозначних намірах.

- Ми не знайомі, - звела тонку брову ерія, не поспішаючи довіритися самовпевненому залицяльнику.

- О! – спохватився деманієць, елегантно кланяючись. – Дозвольте відрекомендуватися: Манаф аль Біші, голова охорони Рурукійської в’язниці! В моїх руках життя сотень ув’язнених під землею злочинців…

- Он як! – в темних очах принцеси спалахнув вогник невгамовної цікавості. – Отже, це ви той, кому відомі усі таємниці підземелля?

- Ну… - здалося, ейл на коротку мить встиг пожалкувати, що взагалі зв’язався з ахмадарською принцесою, та вже наступної - хтиве серце шалено калатало, коли тонкі пальчики деманійки міцно схопили його лікоть, впиваючись у темну шкіру тонкими кігтиками. – Можна і так сказати…

- Чудово, - спокусливо видихнула Захра, щільніше притискаючись до осоловілого залицяльника. – Отже, ви зможете розповісти все-все, що тільки мені заманеться…

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Вартові спрацювали навіть краще, аніж він розраховував. Так, магії витрачено багато, але ж і результат того вартий! Якби мангурам вдалося прорватися до нетрів, не факт, що його тураям вдалося б утримати внутрішню стіну. Тим паче, що б не говорили міністри, Аласкар був схильний підтримати Насара, надто вже досконалим та неприродно злагодженим виглядав напад монстрів…