65 розділ

Єва

Повернувшись додому, я надовго засіла перед чистим аркушем пергаменту. В голові роїлися сотні ідей, але жодна не здавалася достатньо хорошою. Чого бракує цьому світові? Холодильника, мікрохвильовки, кондиціонера?.. Та всього і одразу. Але ж я поняття зеленого не маю, як вони працюють! Який сенс братися за те, для чого тут  немає ні можливостей, ні необхідної ніші збуту. А це, по суті, основне, що повинно було мене хвилювати. То що ж мені пред’явити імператору наступного разу? Як забезпечити свою незамінність?..

- Що ти робиш? – не втерпів Алл, коли я пожбурила в куток третій аркуш пергаменту, дорогого пергаменту!

Підхопивши жовтуватий шершавий папір з моїми нерозбірливими карлючками, хлопець акуратно розправив папірець і поклав переді мною на стіл.

- Намагаюся зрозуміти, без чого цей світ не виживе, - буркнула, розтріпавши й без того зіпсовану зачіску, якщо високу дульку взагалі можна так називати. Боги, як я хочу в гарячу ванну!.. І щоб з ароматною пінкою, шампунем, масочкою на всю моську… Ніколи не думала, що сумуватиму за такими банальним речами.

- Навіщо? – здивувався Алл, акуратно відбираючи у мене олівець і підсовуючи поближче горнятко чаю. Солодкий аромат залоскотав ніздрі, змушуючи губи розповзтися в задоволеній усмішці. Обожнюю його!..

- Тому що нам необхідні гроші, - підсумувала усе, що вертілося в голові. - Багато грошей! Фінансова подушка – це основа стабільного безбідного майбутнього, і я збираюся її нам забезпечити.

- А хіба ти цього вже не зробила? – присів навпроти хлопець. – Тих виплат, що ми отримуємо за болли вистачить на все життя! Не розумію, навіщо так знущатися над собою?

Гірко посміхнулася. Все ж таки, він іще така дитина!..

- Контракт нічого не вартуватиме, якщо одна зі сторін перестане виконувати його умови, - розвела руками. – Якщо одного разу деманійці вирішать, начебто платити нам відсотки - дурна витрата коштів, що ми зможемо вдіяти?

- Підемо до імператора! – насупився Алл, помалу вникаючи у плин моїх думок.

- А якщо це вирішить сам імператор?.. – підкинула ще одне припущення. -  Хто стане на наш бік? Хто змусить його дотримуватися договору?

- Але ж ти все це прописала у контракті, хіба ні? – напружився хлопець, блідніючи на очах.

- Прописала, - видихнула, повертаючи свою увагу охололому напоєві. – І щиро сподіваюся, що нас не кинуть. Та навіть так, одного разу я таки доведу цим хвостатим, моє життя та мої ідеї набагато цінніші, аніж моя смерть. Розумієш? Отож, я й надалі розраховую на вашу з Дайною допомогу. Потрібно зрозуміти, що саме вкрай необхідно Дакарфату. Без чого це місто не зможе існувати? Як гадаєш?..

Аласкар, імператор Хамадського королівства

З тих пір, як він востаннє бачився з Євою, минуло майже половина шахра. Державні справи впереміш із забаганками Алії, які йому постійно доводилося виконувати, забирали не лише час, але й усі сили. Та ще й жерці блідими тінями снували палацом, лякаючи мешканців і нагадуючи йому про невиконаний обов’язок. Та хіба ж він міг поступитися їх варварським методам? Якби вони дійсно працювали, могутня Хамадська Імперія процвітала б і до сьогодні!..

- Ми отримали відповідь від наших постів на кордоні, - доповідав на черговому засіданні хадір Ганем, - бойові болли успішно знищують монстрів, які останнім часом занадто активувалися. Напади продовжуються не лише вночі, але й у день, правда зазвичай не чисельними групами аґріфів із заростів чагарнику. Думаю, як тільки сезон дощів закінчиться і Арайна знову висушить рослини, монстри відійдуть глибше у піски...

- Що з припасами? – перевів тему монарх.

- Ми вже готуємося до збору нового урожаю, - задоволено пробелькотів хадір Заїд, міністр аграрної промисловості. За його круглими щоками заледве можна було розгледіти хитрі вузькі оченята. – Як тільки закінчиться сезон дощів і почне визрівати урожай, ми одразу ж вдосталь наб’ємо наші сховки. А завдяки новим боллам, нам можливо не доведеться жертвувати десятком-другим людей, яких щороку загризають монстри…

Аласкар лише зубами скрипнув від досади. Це ніколи не зміниться! Легковажність, з якою відносився до людських жертв Заїд, і не лише він один, була загальноприйнятою нормою. Так, раніше він і сам сприймав подібне за норму! Проте зараз… Як тільки перед очима виникало ЇЇ бліде, перелякане обличчя, серце зривалося в галоп, а між пальцями проскакували іскри. Магія бунтувала, не готова відпустити людську жінку! Людську!.. Якщо подумати, хіба між ними така вже й велика різниця?..

- Навіть не віриться, що комусь із цих… істот, вдалося вигадати подібне!.. – продовжував белькотіти Заїд, не помічаючи загрози, що кам’яною брилою нависла над головами присутніх.

- ДОСИТЬ! – гаркнув Аласкар. Здалося, від його голосу навіть стіни здригнулися, змушуючи оточуючих втягнути голови в плечі. – Передайте частину попереднього урожаю саіду!..

- Але ж…

- Нехай виставить на продаж за ціною, нижчою за ринкову, але не більше однієї міри в руки. В Дакарфаті ніхто не повинен голодувати! А якщо я дізнаюся, що мене хтось, хоч хтось намагається обдурити!.. Обіцяю, відрубаною кінцівкою він не обійдеться!