39 розділ

Єва

Спізнилися. Портал закрився, а місце контакту з паралельним світом виглядало, наче хтось витрусив з літака увесь вміст старого, давно закинутого горища. Певно, цього разу портал дійсно відкрився на якомусь горищі. Мотлох. Запилюжена лампа без бра, тріснута ваза, декілька брудних диванних подушок в густому павутинні… І доки зламане крісло стирчало трьома різьбленими ніжками з піску, наче з останніх сил благаючи про допомогу, гарячий вітер брудним вітрилом тріпав простирадло, що одним кінцем вивалилося зі старої скрині. Тихим пронизливим свистом відгукувалася порожня пляшка з-під шампанського. Ще років сто тому, впевнена, вона красувалася на святковому столі, а сьогодні майже повністю занесена розпеченим піском в невідомому світі, як нагадування для мене – ти така ж к я, порожня і давно втрачена…

Мовчання затягнулося. Певно, не цього очікували побачити мої супутники, коли вирушали по скарби. Не знаю, чому мене так пройняло, але Алл точно відчув мій настрій. Підхопивши зіпсований елемент інтер’єру, хлопець прийнявся уважно його розглядати, наче сподіваючись таки відшукати ту трикляту зламану ніжку. Вибач, любий, та інколи полагодити зламане уже не вдається…

Видихнувши, прийнялася до оглядин нашого… улову. Скриня, на дивно, виявилася доволі добротною і не порожньою. Під запиленим простирадлом, окрім кількох поношених суконь 20-30-х років, відшукалися старі книги французькою, пара жіночих шкіряних рукавичок і навіть намисто з дрібних перлин. Зраділа, додатковий заробіток нам не завадить. Не знаю, що робитиму з іншим, але тут залишати точно не буду.

- Що це? – гукнув Карім, відволікаючи мене від оглядин.

У піску неподалік гладеньким боком виблискувала куля. Куля?.. Підійшла ближче і захоплено охнула. Дійсно! Снігова куля з малесеньким деревним будиночком, кількома, вкритими блискучим пухнастим на вигляд снігом, ялинками і парочкою зайців під кущем. Струснувши знахідкою, заворожено спостерігала як блискучі крихітні сніжинки, повільно кружляючи, опускаються на дно популярного сувеніру. Посміхнулася. Колись, багато років тому, у мене була подібна, перший подарунок  Макса… Пригорнула до себе. Ні, її я точно не продам!

- Забираємо усе! – заявила рішуче, не зважаючи на здивоване обличчя супутників. Нехай! Вони геть не розуміються на скарбах.

Карім

Нав’язався! Сам не зрозумів, як так сталося, але думка про Єву ніяк не давала йому спокою, тож коли на очі чоловікові натрапив знайомий хлопчина, він не стримався і напросився на пошуки скарбів. Аргументував усе тим, що хвилюється, адже жінка надто непередбачувана і геть не бережеться. Алл сумнівався не довго. І ось, тепер, під прицілами несмішливих поглядів колег, Карім стояв біля брами в очікуванні такої бажаної зустрічі. І все ж, хвилювання ніяк не полишало загрубілого боями серця.

- Радий тебе… бачити, - заледве вичавив, покриваючись холодним потом. Що це з ним?..

Зосередитись на розмові ніяк не вдавалося. Відволікали думки. «Схудла… Шкіра бліда, наче в мерця, і синці під очима… Невже щось трапилося?.. Чому не попросила про допомогу?.. Чому уникає погляду?.. Хоче здаватися сильнішою? Але навіщо?..» Не стримався, дорікнув. Дурень!

-  Хіба це жіноча справа, блукати пустелею в пошуках непотребу з іншого світу?..

Розсердилася. Наговорила різного, образливого, але ожила. Навіть очі спалахнули живим блиском і щічки зачервонілися, а тоді… Невже в її житті трапилося щось страшне? Чому вона настільки категорична? Невже так важко прийняти чиюсь турботу?.. «Не розумію!..»

Продовжити суперечку не вдалося, прибули на місце. Портал закрився раніше і тепер на них чекала купа непотрібного мотлоху. І навіщо воно їй? Але Єва забрала усе. Точніше, вони з Аллом забрали. На щастя, дивну скриню, в яку вдалося скласти майже все, довелося таки транспортувати за допомогою магії. Надто вже важкою вона виявилася.

«Майже все», окрім дивної скляної кулі з цілим світом всередині. «Невже по той бік також є магія? Інакше як вони запхнули туди шмат землі з деревами і дивним будинком. Адже це дерева, так?..»

- Що це? – запитав, коли вони поверталися до міста. - Можливо, краще було його покласти до скрині, адже воно може бути небезпечним…

Жінка здригнулася.

- НІ! – від категоричності в її голосі Каріму стало геть не по собі.

Тіло миттю напружилося, готове в будь-який момент відбивати атаку ворога. Здається, він божеволіє…

- Ні… - продовжила більш м’яко. – Думаю, це щось на кшталт… сувеніра. Ніякої небезпеки…

Сказати було що, проте чоловік промовчав. Стіна, яку жінка старанно вибудовувала між ними, від цього могла лише зрости.

- Чому… тебе понизили… до звичайного вартового? – від несподіванки, Карім аж із кроку збився.

- Чому? Кхм!..  – і як йому відповісти? Скаже, як є, і вона також вважатиме його дурнем? – Бо пішов проти наказу.

Сподівався, цього вистачить. Проте зацікавлений погляд Єви не залишив жодного шансу для відступу.

- Кхм-кхм, – відкашлявся, втираючи спітніле обличчя. Арайна піднялася високо і нещадно обпікала засмаглу шкіру. – Під час останнього нападу мангурів, монстри поводили себе… дивно. Атакували гуртом, одномоментно, наче намагалися пробитися крізь стіну. Зрідка таке й раніше траплялося. Коли монстри голодні, вони втрачають контроль. Але щоб аж десяток і настільки агресивно… Ми заледве з однією особиною справляємося, а тут… Зрештою, аби відбити напад, я скористався боллом. Активував і вкинув до пащі чудовиська. А вже за мить його тіло розлетілося на шматки. Це, звичайно, було ризиковано, але спрацювало. Отож, атаку швидко відбили і місто встояло. Зате наступного дня мені винесли догану, адже використовувати дорогоцінні болли на таке… Кожен пристрій безцінний і нам їх видають поштучно, змінюючи лише за крайньої необхідності. Тож, сама розумієш…