46 розділ

Єва

Насправді, ідея про патент виникла не на порожньому місці. Свого часу мені вже доводилося допомагати в оформленні подібних документів, але у цьому світі все не як у людей. Залишається лишень сподіватися, що тут існує хоч щось схоже. Бо інакше я не знаю, як ще себе вберегти!

Поняття зеленого не маю, кого розраховував побачити саід Расул, але поява на порозі мене-коханої з божевільним поглядом і без хабара явно вибила чоловіка з колії.

- Єво… - криво посміхнувся господар нетрів, намагаючись приховати істинні почуття. Так-так, пані не готувалася до важливої події, тож певно виглядає, як обшарпаний безхатько. Все ж таки, на вулиці добряче так зарядило і я промокла до нитки. – Що тебе… привело… до мене?

Махнувши слузі, чоловік з відвертим болем в очах спостерігав, як тоненькі цівки бруднющої води заливають білосніжну підлогу, доки я вперто чимчикувала до столу в його розкішному кабінеті. Нічого не знаю! Свого часу саід сам мені дозволив почувати себе тут, як вдома.

- Я хочу оформити патент! – заявила, геть спантеличуючи господаря. Настільки, що навіть тихе «чвак!» з-під моїх сідниць не вивело його зі ступору.

- Я не зовсім розумію… - почав було чоловік, проте наступної миті змушений був змовкнути.

До кімнати беззвучно заскочила юрба напівоголених дівиць з ганчірками, рушниками і тацями. Наче циганський табір, але без музики та танців, вони закружляли довкола нас, а вже за мить підлога була чистою, на столі парував гарячий місцевий чай, а мене загорнули в білосніжне простирадло, наче в щільний кокон. Це щоб я більше ніде не нагидила, чи як?

- Пригощайся, - полегшено видихнувши, продовжив саід, коли дівиці зникли по той бік дверей. – То про який… паденд іде мова?

Трохи пововтузилася і висмикнула одну руку з тугого кокона. Їсти щось у цьому будинку не найкраща ідея, проте насправді я так закоцюбла, доки сюди добралася, що філіжанка трав’яного чаю буде геть не зайвою.

- Патент! – виправила автоматично. – Це документ, який підтвердить моє право на певний винахід, чи радше в нашому випадку – ідею. Я хочу, щоб ніхто без мого відома не мав права скористатися цією ідеєю! Розумієте?

Наче розумів, і все ж... За тих декілька хвилин, доки я прилаштовувалася до чашки з паруючим напоєм, в хитрих очах промайнули десятки думок: і про божевілля, і про істерію, і навіть страх, що він даремно вплутався в усю цю історію з моєю персоною, даремно зруйнував усі роками побудовані шляхи нелегального заробітку.

- Але який у цьому сенс? – нарешті обережно розродився. – Ти під моїм захистом і ніхто в нетрях не наважиться скористатися…

- Ніхто, окрім імператора! – перебила співрозмовника, змушуючи чоловіка вдавитися.

«Кхе-кхе-кхе!» - рознеслося кімнатою, доки я спокійно насолоджувалася обпікаючим теплом у своїх долонях.

- Ти збожеволіла? – зірвався на ноги саід, коли напад кашлю минув. – Ніхто у здоровому глузді не посміє перечити імператору! Якщо він чогось забажає, він це отримає. Жоден документ, яким би цінним він не був, не зупинить його!..

- І все ж! – не відступала від свого. – Закон є закон! Він вище будь-кого, навіть монарха. Саме тому я тут. Ніхто не знає закони деманійців краще, за вас. Пане Расуле, впевнена, ви знайдете шпаринку, через яку можна протягнути мою ідею, щоб це було і законно, і прибутково… для нас обох.

- Тобто… - насторожився господар нетрів.

Ага, дійшло нарешті!

- Тобто, інколи ідея варта більших грошей, аніж готовий товар, - посміхнулася загадково. – Уявіть, якби ми змогли отримувати відсоток від продажу кожної виготовленої одиниці, приклавши при цьому мінімум зусиль…

- Але в такому разі ваша ідея повинна бути унікальною, - пронизав мене гострим, проте обережним, поглядом чоловік, наче промацуючи, наскільки глибоке те болото, в яке я його так вправно затягую.

- Настільки унікальною, - усміхнулася абсолютно відкрито, - наскільки це взагалі можливо.

Відклала чашку, вправно виплуталася зі свого теплого кокона і, розправивши плечі, швидко попрямувала до виходу. Не варто більше тиснути. Зрештою, нехай думає, наче він сам усе вирішив!

- Чекатиму на добрі новини від вас, пане Расул! – гукнула біля дверей і швидко зникла.

Що ж, побачимо, що з усього цього вийде. А поки що, потрібно завершити свою частину роботи, і я навіть знаю, хто мені в цьому допоможе!

Карім

Відколи в його житті з’явилася Єва, колишнє відносно спокійне життя здавалося далеким сном. Постійні емоційні гойдалки геть виснажували. Радість, нетерпіння, розчарування, жага, очікування, страх і зрештою неконтрольована злість, яку майже неможливо втримати у собі. Та навіть під час бою з монстрами він ніколи не відчував таких яскравих емоцій, як поруч із цією жінкою. Вона геть забила вартовому баки, інакше чому йому весь час здається, що він чує її голос?..

«Каріме!.. Каріме!..»

- Каріме, ти її знаєш? – запитав Муса, один із вартових, що заступили разом із ним на чергування. – Вона вже деякий час тебе гукає.