16 розділ

Єва

- Ти божевільна? – горлав десь поруч Аліф, доки я приходила до тями. Долоні страшенно пекло, але в душі, від розуміння скоєного, розквітла справжня надія. Невже я зможу повернутися? – Ти хоч уявляєш, що могла загинути?.. А твої руки? Поглянь, їх обпекло до м’яса! Як ти тепер збираєшся працювати? Та що там працювати, ти навіть одягатися сама не зможеш!..

Мовчала, не в змозі говорити. Надто сильні почуття, аби розпорошуватися на дрібниці!..

Як дісталися до міста, не пам’ятаю. В голові билися сотні думок впереміш із різким фоновим шумом, доки Алл продовжував голосно відчитувати мене за дитячу поведінку. Зізнатися чесно, до тями мене повернула блаженна прохолода, що раптом оповила долоні. Голосно видихнувши, відчула, як досі страшенно напружені м’язи в усьому тілі почали поволі розслаблятися, повертаючи мене до реальності. Підозрюю, дивний стан, що раптом охопив свідомість, був свого роду захисною реакцією на все, що відбулося, аби я, ненароком, не здохла від надлишку відчуттів!

- Як ти себе почуваєш? – турботливо підсовуючи ближче до мене великий глиняний таріль з мутною сивою рідиною, поцікавився Аліф. Бліде, наче привида побачив, обличчя перекосило від хвилювання. Бідолашний! Він, певно, добряче налякався.

Оглянулася! Невеличка темна кімната з низькою стелею і вогнищем посередині. В доволі глибокому котлі булькотіла смердюча густа жила, а поруч просто на долівці, перетираючи пахучі трави в ступці, щось тихо бурмотів худорлявий дідок з намотаною на голові брудною ганчіркою і в такому ж брудному халаті. Якби не Алл, я б подумала, що потрапила до лап місцевого божевільного!

- Наче нічого, - прохрипіла пересохлим горлом. – Кхе-кхе! Долоні печуть…

Помітивши мої спроби проштовхнути до горла в’язку слину, дідок вправно зачерпнув глиняним горням жижу з котла і, щось булькнувши, простягнув мені. Гидливо скривилася!

- Пий! – наказав хлопець, ігноруючи мій обурений погляд. – Якщо цілитель щось дає, потрібно дякувати і мовчки це приймати. Юсуф один із найкращих цілителів Дакарфату…

Густий зеленувато-бурий кисіль слизьким слимаком ковзнув до горлянки. Мене аж пересмикнуло від неприємного відчуття, та вже за мить тілом розтеклася гаряча хвиля, знімаючи не лише біль та втамовуючи спрагу, а й прочищаючи прибиті подіями мізки. Ого, який ефект!

- В мене лише одне запитання, - прошипіла, пришпиливши Алла поглядом, - звідки в нас гроші на найкращого цілителя?

- Тобі не варто тим перейматися! – вмішався чоловік, простягаючи молодику пляшку з тією самою жижею. – У нас з Аліфом свої розрахунки. Краще сподівайся, аби деманійці не відчули вашого втручання у портал, інакше і тобі, і твоєму юному другові буде ой як не переливки!

- Про що він? – напружилася, перевівши погляд на невдоволеного друга. – Алл!

- Не зараз! – огризнувся юнак, підводячись з долівки. Лише одна фраза, що перетворила в моїх очах юного авантюриста в дорослого чоловіка. Так, у цьому світі не можливо надто довго залишатися дитиною!..

Через якийсь час мені таки дозволили вийняти руки з лікувального зілля. Ретельно забинтувавши обпечені до м’яса кисті, інтригани відіслали не путьову панянку на вулицю, забувши попередити, аби я далеко не відходила. Та я й не збиралася! Чесне слово!..

Сама не розумію, як так сталося… Долоні все ще боліли, проте доволі терпимо, тож вирішила пройтися порожньою і явно закинутою вуличкою. В голові прояснилося і навіть вдавалося швидко розкладати по поличках хаотичні думки, раз по раз прокручуючи минулі події. Як я це зробила? Адже, впевнена, нікому досі не вдавалося зупиняти перехід через портал!.. Або ж ніхто не пробував… Що доволі логічно, адже так? Та зараз не про це! Якщо я змогла доторкнутися до того світу, отже повинна бути можливість повернутися назад! Навіщо? Про це я подумаю іншим разом! Головне, що така можливість є!.. Я впевнена…

Коли земля пішла з-під ніг, не зрозуміла! Просто, якоїсь миті на місці, де я щойно стояла, з’явилася воронка і швидко потягла мене донизу, наче сипучий пісок. Тільки й встигла, що вхопити повітря, аби не задихнутися. Думаєте, я кричала, борсалася, хапалася за все підряд?.. Де там! Все трапилося настільки швидко, що я навіть злякатися не встигла! Пірнула в піщану прірву, десь далеко, на задвірках пам’яті, розуміючи, зараз помру…

Смерть! Яка вона? Болюча?.. Страшна?.. Холодна?.. Якби ж то! Гепнулася з розгону об щось тверде, наче об якусь каменюку, боляче забивши й без того пошкоджені руки, та ще й спину на додачу. Навколо темрява така, хоч око виколи, і тільки пара яскравих жовтих очей з витягнутими зіницями, наче в змії, дивляться на тебе з пітьми, пронизуючи наскрізь. Оце от і справді страшно! Ледь не впісялася з переляку! В голові знову зашуміло, а перед очима попливли яскраві червоні плями…

- Абзац! – пробурмотіла, відчуваючи, як свідомість тихо помахала ручкою. – Тільки не кажіть, що я попала в пекло!..

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Справу зроблено і Аласкар в супроводі своїх тураїв вирушив тунелями назад, аби ще до вечора повернутися до свого палацу. Та незважаючи на вдалий збіг обставин, адже якби їм на шляху не зустрілися воїни еміра, домовлятися було б набагато важче, імператор ясно відчував, це далеко не кінець. Навряд чи Башар настільки самовпевнений, аби щиро повірити, що групка пустельників здатна захопити Дакарфат або ж хоча б його частину. І справа точно не в донці чи репутації… Тож, еміру потрібне те, що є в Аласкара, те, що вартує не лише життів його тураїв, але й розпочатої ненароком війни!