11 розділ

Єва

- Що… могло знадобитися такій… дивовижній особі, як ти, від мене? – повільно, наче хижак, що підкрадається до жертви, підступав до мене саід Расул. В потемнілому погляді ясно читалася хтивість, проте дозволених меж чоловік не переступав. Що ж, або у нього надто ревнива дружина, або ж він піклується про власну репутацію. І те, і інше нам лише на руку!
- Нічого такого, - невинно усміхнулася, ступивши на зустріч чоловікові. Один крок, а можновладець аж завмер від несподіванки. Певно тут не прийнято проявляти ініціативу. – Мені потрібні папери, які допомогли б швидше тут облаштуватися…
- Це не до мене! – фиркнув Расул, втрачаючи до нас будь-який інтерес. В ту ж мить охоронець зловив за лікоть спантеличеного Аліфа. 
«Чорт!..»
- А як що до співпраці? – випалила, доки нас не вивели на вулицю. Саід завмер. – Я знаю, що Аяз платить вам, аби ви прикривали його ринок від очей деманійців…
- Це наклеп! – розлютився Расул, пришпиливши мене спопеляючим поглядом до підлоги.
- Це звичайні торгівельно-економічні відносини! – поспішила заспокоїти свого майбутнього покровителя в сфері бізнесу. – Ви допомагаєте, а він оплачує ваші послуги. Але залишається відкритим інше питання: а як же ринковий збір?
- Що? – нахмурився чоловік, махнувши охороні, аби ті забиралися геть. Чудово! Тепер можна трішки розслабитися.
- Хіба місцеві продавці не платять деманійцям податок за торгівлю в місті? – невинно похлопала очима.
- Звісно платять! – буркнув Расул. – До чого тут це?
- А ті сотні людей, що торгують на ринку в Аяза, також виплачують такий податок? – м’яко підводила саіда до необхідного мені висновку. – Адже всі вони щодня сплачують Тіньовому володареві відсоток від продажу. А це, скажу я вам, величезні гроші! Тож доки ви тут, ризикуючи власним життям, репутацією та посадою, приховуєте його діяльність перед законом, він там спокійно собі наживається, жбурляючи вам час від часу обсмоктану кістку…
В залі запанувала мертва тиша. Лише легкий гарячий вітерець коливав полотняні фіранки. 
- Чому ти мені про це розповідаєш? – підозріливо зіщулив очі господар людської половини столиці. Він ще не вірить, але вже точно сумнівається. Отже, пів діла зроблено!
- Аби ви зрозуміли одне, - заглянула в потемнілі від шквалу почуттів очі, - я на вашому боці! Аяз вважає мене загрозою для себе та своєї справи, інакше чому так відчайдушно намагається зашкодити. Проте у нього нічого не вийде, адже на моєму боці буде такий сміливий та сильний чоловік, як ви.  Адже так? 
Расул ошелешено кліпнув очима. Попався! І поки він не прийшов до тями, добила!
- Вам потрібно лише допомогти мені з усіма необхідними паперами, а далі просто спостерігати, насолоджуючись відсотком від кожної вдалої угоди. То як, готові співпрацювати?
Замислившись, чоловік задоволено посміхнувся. Певно, вже підраховує кошти, які зможе привласнити. Наївний! Він ще не знає, як це, працювати із земною жінкою! Ми ніколи не залишаємося в мінусі!
- Добре! – усміхнувся саід, розправивши плечі та заклавши руки за спину. - Але спочатку ви розкажете мені про свою задумку!..

Будинок управителя нетрів

- Ти не казав мені, що вона така кмітлива, - посміхнувся сам до себе саід, відчувши, як до кімнати повагом впливає його старий і хитрий компаньйон.
- Та невже? – фальшиво дивувався Тіньовий володар. «Переграє!» - фиркнув про себе Расул, тим не менш не втрачаючи обличчя. – То що тобі вділося довідатися?
А от нетерпіння в Аяза виявилося справжнім. Отже, і його Єва зачепила більше, аніж він хоче показати.
- Не багато… - покривив душею саід. – Дівиця виявилася не надто балакучою, тож…
- Не тягни! – не стерпів гість, вмощуючись на твердій лавці біля закладеного фруктами столу. Прикрашені перснями пальці швидко вихопили з таці ласий шматок і понесли до відкритої в очікуванні пащі. Расул гидливо скривився!
- Їй потрібні папери, аби законно скласти тобі конкуренцію, - фиркнув, оминаючи плямкаючого співрозмовника. 
 - Буде торгувати різним непотребом? – реготнув Аяз, розбризкуючи довкола себе липкий сік та слину. – От безмозка баба! Сподіваюся, ти їй відмовив?..
- Ні! – шокував саід, полишаючи гостя на самоті. Спостерігати за його «смакуванням» у чоловіка ніколи не вистачало сил. – Я дав Єві те, чого вона хотіла. Доречі, я хочу десять відсотків від твоїх щоденних зборів!..
- Що? Кхе-кхе!.. – подавився Тіньовий володар. – Я не розумію про що ти…
- Дводцять відсотків! І не намагайся мене обдурити, – відрізав Расул, не оглядаючись. – Не вийде!

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Арайна вже опустилася за високі дюни, розфарбовуючи небосхил яскраво-багряними барвами. Ще мить і останні її промені розчиняться у швидко підступаючих  сутінках. Ще мить і пустеля оживе!..
- Імператоре! – відірвав від роздумів схвильований голос одного із тураїв*. Схиливши голову та притиснувши кулака до грудей, молодий деманієць заледве стримувався, аби не чкурнути геть від свого володаря. Невже він настільки страшний? – Все готово! Накажете виступати?
- Добре! – посміхнувся Аласкар, полишаючи своє місце на вартовій вежі. – Розвідники повернулися?
- Так! – видихнув молодик, так і не підвівши погляду.
- Вже йду!
Тагір повільно, проте невпинно підіймався з-за обрію, розганяючи сутінки, змушуючи заворушитися піски, відкриваючи для спостерігачів зовсім іншу пустелю, небезпечну та загадкову.
- Ваша Імператорська Величносте! – в один голос привіталася група. 
Два десятки відбірних деманійців загриміли кулаками по латах. Всі, як один, досвідчені воїни, озброєні до зубів не лише мечами та арбалетами, а й потужною стихійною магією.
- Імператоре! – підскочив до монарха серен* Імран, один із кращих його серенів. Незважаючи на відносно молодий вік, деманієць показав себе чудовим керівником і стратегом.  Аласкар давно за ним спостерігав, тож тепер не вагаючись довірив власне життя. 
- Слухаю!
- Розвідники доповідають: основний коридор чистий, - рапортував воїн. -  Довелося прогнати декілька дрібних краберів*, впевнений, загрози вони не становитимуть. У віддалених тунелях помічені сліди одинокого аґріфа, самця. Проте, очевидно, це не його територія, тож самої тварини вже не було… В іншому, все тихо.
- Чудово! – кивнув імператор, поглянувши на сіріюче небо. – Тоді годі зволікати. Виступаймо!