19 розділ

Єва

Отже, деманійці… Хто вони? Господарі тутешнього світу, котрих до смерті боїться навіть саід, не кажучи вже про простих смертних, чи такі ж прибульці, як і я, лише більш удачливі?.. 
- До речі, - поцікавилася, коли ми наступного ранку швидко і в не надто радісному настрої прямувати на оглядини місцевих страшил, - а деманійці смертні? Тобто, їх же можна якось вбити…
- Збожеволіла? – прошипів Алл, перелякано оглядаючись. – Ти що мелеш? Хочеш, аби тураї запроторили нас до Рурукійського підземелля?.. 
Дайна тільки головою похитала. Оце так, мене, дорослу жінку, щойно відчитали двоє підлітків. І за що питається? Я ж тільки запитала…
- Єво, це не те місце, де можна таке спокійно обговорювати, - пробубоніла мені на вухо дівчина. 
Насупилася.
- Я нічого такого не мала на увазі…
- Знаєш, чому в Дакарфаті не буває заколотів? – зітхнула майстриня, зрозумівши, легко зі мною не буде. – Тому що в імператора скрізь є вуха! Тураї знищують заколотників раніше, аніж ті встигають зібрати повстання. Тож, не варто так відкрито висловлювати власну думку, аби ненароком хтось не зміг тебе не правильно зрозуміти. 
Вперто підтисла вуста. Все розумію, але як змусити себе мовчати, не знаю! Зрештою, я все своє життя прожила в світі, де свобода слова понад усе, навіть якщо ти мелеш повну дурню!..
Чим ближче ми підходили до височезної стіни, що оточувала центральну частину столиці, тим ширшими ставали вулички нетрів і тим багатшими видавалися будинки тутешніх мешканців. Отже, навіть тут є виражений класовий розподіл. Прикро!..
- Поводься природно, - наставляв Аліф, коли попереду показалися велетенські прочинені ворота, крізь які повільно просувався в обидві сторони натовп. – І постарайся якомога менше привертати до себе увагу. Ні до чого не торкайся і нічому не дивуйся!..
- Це буде важко зробити, враховуючи її природню цікавість! – заперечила Дайна, насміхаючись над набундюченим хлопцем. Алл взагалі надто серйозно сприймав усе, що останнім часом відбувалося.
- Якщо вона не впорається, нам усім кінець!.. – розлючено шипів молодик, не помічаючи косих поглядів перехожих.
- Досить! – гримнула, прикриваючи обличчя шматком вибіленого полотна, в котре мене замотали, наче в паранджу. – Ви ще побийтеся мені тут!.. Геть, як діти малі…
Я ще багато чого збиралася їм сказати, та погляд упав на вартових біля воріт, і мова пропала сама собою. Ще б пак! Не щодня доводиться зустрічатися обличчям до обличчя з біблійними демонами. Отже, комусь таки вдалося повернутися на Землю з цього пекла, якщо до нас дійшли такі точні образи цих істот!
Високі, близько двох метрів, не менше, вони височіли над перехожими могутніми живими статуями. Шкіра темна, аж блищиться на сонці, під якою перекочуються кам’яні на вигляд м’язи. Темне волосся, заплетене в довгі коси, спускалося подекуди нижче пояса. А від погляду жовтих з витягнутими, наче в кота, зіницями, по спині пробігали мурахи. Ніби не на тебе дивляться, а в саму душу заглядають. На руках звірині кігті, такі ж гострі, як леза, готові рвати ворога на шматки. Та найбільше мене вразили навіть не вони, а довгі тонкі хвости з пухнастими китичками, що час від часу нервово смикалися зі сторони в сторону. Ну, геть як демони з картинок, тільки ріжок не вистачає!
- Ти чого завмерла? – шикнув на мене Алл, підштовхуючи в спину. А й дійсно, чого б це я завмерла? Не щодня доводиться зустрічатися з мешканцями потойбіччя! Та сперечатися не стала і смиренно попрямувала до входу.
- Ціль прибуття? – прогримів над головою холодний хриплуватий голос, наче десь поруч грім прогримів. 
- Торгівля, - впевнено відповів Аліф, простягнувши деманійцеві сувій. 
- Проходьте! – після одного лиш погляду на папір, буркнув велетень, а в мене аж коліна затремтіли. Оце так сила! Сподіваюся, нам більше не доведеться зустрічатися, бо інакше у мене не стане нервових клітин, аби витримувати таку напругу…

Аласкар, імператор Хамадського королівства

- Башар намагається розв’язати з нами війну! – вигукнув рааль* Насар, головнокомандувач військами Хамадського королівства, велетень, що навіть в мирний час не розлучався з бойовими обладунками. 
- Він не посміє, - перечив хадір Заїд, чванливо поправляючи дорогий, розшитий дорогоцінностями халат.
- Що може знати про військову справу такий, як ти? – розізлився Насар, підводячись з місця. Здавалося, ще мить і в супротивника полетить щось важче, аніж його слово.
- Куди більше, ніж тобі здається!.. – не відчував загрози міністр аграрної промисловості.
- Ейли*, припиніть цей балаган!.. – намагався вмішатися хадір Ганем, хоч його ніхто не слухав.
- Насар правий, - впхав свого носа в суперечку хтось із присутніх, - Башар боягуз і нізащо не посміє напасти на Дакарфат! Зрештою, в нас є кораблі…
- В них достатньо сили!.. Кораблі нас не врятують!..
- Припиніть, благаю вас… 
- Пропонуєте здатися без бою?..
- Я пропоную напасти першими! – доливав олії у вогонь рааль Насар.
- Так! – залунало схвальне з усіх боків. – Насар вірно каже!..
- Досить! – гримнув Аласкар, підводячись і в одну мить припиняючи всі суперечки, що досі точилися між членами Великої Ради. Імператор знав, нічого доброго з цієї зустрічі не вийде, і все ж сподівався дотримати традицій. Затія з тріском провалилася! – Ми не будемо нападати на пустельників ні сьогодні, ні найближчу сотню років, якщо вони першими не нападуть! Сподіваюся, це всі засвоїли і мені не доведеться повертатися до цього питання… 
В залі засідань стало настільки тихо, що було чутно, як вітер гуляє по той бік вітражів.
- Я сподівався з’ясувати, що могло знадобитися Башару в Дакарфаті, - продовжив імператор, пронизуючи кожного гнівним поглядом, - але бачу, це ні до чого не приведе. Тож, засідання завершено! Повертайтеся до своїх справ. Негайно!
Низько вклонившись, міністри один за одним швидко покидали зал. Сила, що ненароком вирвалася з розгніваного Аласкара, змушувала їх тремтіти всім тілом, поглядаючи на імператора з благоговійним страхом.
- Думаєте, це спрацює? – з сумнівом поглянув на зачинені двері хадір Ганем, коли всі нарешті вийшли.
 - Сподіваюся, - всміхнувся Аласкар, розслаблено опустившись в оздоблене дорогоцінностями крісло. – Емір повинен повірити, що ми відпустили ситуацію і ні про що не здогадуємося, і лише після цього він знову почне діяти. От тільки цього разу ми будемо чекати!..