66 розділ

Єва

Не висовувалася з будинку майже два тижні, з головою занурившись у планування майбутніх великих проєктів. Насправді нічого путнього вигадати не вдавалося, хоч як не старалася. Чи то я не настільки розумна, як собі уявила, чи то просто довколишній простий, як пробка, світ змусив мої креативні мізки помахати умовною ручкою і злиняти у відпустку… Не ясно! Зрозуміло одне – у мене повна творча криза!

- Єво! – покликав Алл, коли я вже збиралася пожбурити записи у камін, аби раз і назавжди з усім покінчити. Пора визнати власну неповноцінність!.. – Досить киснути, тобі повідомлення від саіда…

 Підірвалася з місця раніше, аніж він встиг договорити. На тонкому, ретельно скрученому шматку пергаменту акуратними літерами виведено кілька слав: «Справу вирішено. Чекаю вас у себе.»

- Так! – вигукнула, лякаючи хлопця. – Ходімо швидше!

- Це те, про що я думаю? – обережно  поцікавився Аліф, невідривно слідкуючи за аркушем в моїх руках.

- Сподіваюся! – загадково усміхнулася, накидаючи на ходу шадран. – По дорозі захопимо Дайну!..

Двотижневу меланхолію, як рукою зняло! Я не йшла, летіла до нашого майбутнього будинку,  раз по раз стримуючи кроки, аби збоку все виглядало, наче мені це не так вже й треба. Алл тільки важко зітхав, поспішаючи слідом.

- Будинок? – здивовано вигукнула дівчина, зустрівши нас у своїй майстерні. – Чому ви раніше мені нічого не сказали? Це ж так дорого!.. Я б вам обов’язково допомогла. Тим паче… останнім часом батько сам не свій. Йому геть не подобається те, чим я займаюся…

Вона невпевнено озирнулася, наче підсвідомо побоюючись, що от просто зараз з кутка вискочить напівбожевільний старий з несамовито виряченими очима і почне щось втирати. Не те, щоб я була знайомою з її батьком, але…

- Там буде місце під майстерню, - загадково підморгнула, направляючись до виходу. – То ти з нами?

Дурне запитання! Дайна вискочила на вулицю швидше, аніж ми встигли моргнути.

- Чому так повільно?..

Здається, не мені одній потрібно змінити обстановку…

- Нас запрошували, - простягнула слузі аркуш, коли двері розкішного будинку саіда відчинилися.

- Зачекайте тут.

Отакої!.. Це вперше, коли мене не впустили.

- А що тут взагалі відбу…

- Єво! – наче чортик із табакерки, вискочив нам на зустріч знервований до крайності володар нетрів. – Люба! Радий тебе бачити!..

- Сумніваюся, - буркнула, дупою відчуваючи підставу. – Щось трапилося?

- Ні! Зовсім ні, - метушився чоловік. Він уже підхопив мене під лікоть, наполегливо відтягуючи від порога. – Як я і обіцяв, усе виконано точно за списком, тож сподіваюся, тобі сподобається!

- Ну-ну…

Сперечатися не стала. Просто поставила собі умовну галочку і пішла оглядати майбутнє майно. А оглядати, зізнатися чесно, було що! Розкішний будинок, навіть цілий палац у два повноцінних поверхи і ще кімнати під дахом, широкі сходи з різьбленими перилами, засклені вітражами вікна, а головне паркан. Високий кам’яний паркан, що відділяв усю цю територію від міста! І це ще я навіть всередині не була!.. Клас!

- Ну, і?.. – запитала холодно, максимально стримуючи будь-які емоції. Навіть молодь отетеріло завмерла, дивлячись на мене.

- Тобто? – Расул вмить якось увесь зіщулився. Отже, я не помилилася.

- В чому підстава? – пронизала чоловіка крижаним поглядом. Макс завжди жартував, наче з таким поглядом мені варто було йти до розвідки… В грудях на мить защеміло. Навіщо згадала?..

- Не розумію, про що ти… - відвів погляд саід. – Хіба це не те, чого ти хотіла? Швидше заходь. Поглянь лишень, як усе влаштовано всередині! А головне, власник зараз під слідством, тож мені не довелося нікого виселяти. Майно й так конфіскували…

- Он воно як, - протягнула, вмить складаючи два до два. – Отже, це будинок Аяза…

- Що?.. Кхе-кхе! – аж закашлявся Алл, шаленими очима витріщившись на мене.

- З чого ти?.. – хитрі оченята забігали, уникаючи мого пильного погляду.

- А хіба ти раніше не бував тут? – здивовано поглянула на друга. – Я думала, ви родичі…

- Де там? Він завжди приймав відвідувачів у шатрі на ринку, - буркнув хлопець з явною образою. І чого дутися?..

- Якщо сьогодні підпишемо договір, вже до вечора ви зможете заселятися, - підсолоджував пігулку Расул, потираючи долоні. – Тим паче, все, що залишилося в домі від попереднього власника, також переходить до вас. Хіба ж не чудова пропозиція?..

- Чудова, - криво посміхнулася, оглядаючи розкішний просторий зал, що відкривався одразу ж за вхідними дверима. Будинок був аж ніяк не гірший резиденції саіда, якщо не кращий. – Залишається відкритим лиш одне запитання: коли чекати в гості попереднього власника? Я нізащо в світі не повірю, що Аяз добровільно покинув власний дім!

Чоловік невпевнено відвів погляд. Все зрозуміло!

- Отже, - продовжила, оглядаючи перший поверх, - якщо ми погодимося на цю пропозицію, в комплект до будинку додається збожеволілий попередній власник з маніакальним розладом і схильністю до насилля. Я правильно все зрозуміла?