6 розділ

Єва

-А-а-а-а-а-а-а!.. – неслося понад пісками. – А-а-а-а-а!..

Ніколи не думала, що здатна верещати недорізаним поросям, лякаючи не те що місцевих монстрів, саму себе!

- Аліфе!.. – горлала у відчинене вікно, доки гарячий вітер свистів у вухах. – Та щоб тебе гепнуло і вивернуло!.. Аліфе, ти смерті моєї хочеш? Зменш швидкість!

- Вибач, - долинуло десь із даху моєї автівки, - повільніше ніяк не можна! Затримаємося, доведеться залишитися на базарі! І повір мені, то не найкраще місце для ночівлі!

- МАТИ ВАСИЛЕВА! – вхопилася за кермо, наче кліщ, і чисто на автопілоті вдавила гальма в підлогу. Попереду, поміж височезних дюн розпеченого піску, височіли уламки стіни. І враховуючи її товщину, я даремно сумнівалася у намаганнях аборигенів захистити свою домівку…

А все починалося так гарно!.. Наче наївна дурепа, я насміхалася з конструкції, котру швидко збирав мій новий знайомий, і ніяк не могла повірити, що пара примітивних лиж і шмат тканини, здатні зрушити двохтонну автівку з місця. Дурість якась!.. Ага! Рівно до того моменту, як це «диво техніки» зірвалося з місця, ніби вжалений в дупу мустанг. Не впевнена, що все ж таки трапилося, бо ж Алл, замість того, щоб сісти до мене в машину, видерся на її дах і обома руками вчепився в краї полотна, напинаючи його, наче вітрило, але це було потужно. Аж душа в п’ятки пірнула!

Кольорові кульки, які до цього так привабливо виблискували на сонечку, завертілися, загули, розганяючи повітря у «вітрилі» та змушуючи конструкцію на шаленій швидкості рухатися вперед. І якби не страх розбитися об один із валунів, що то тут, то там стирчали з піску, мені могло б навіть сподобатися. Проте… Ні! Не сьогодні! Точно, не сьогодні!

- Потерпи ще трохи, - перекрикуючи мене, веселився молодик, - ми майже на місці!

І справді, ще через якийсь час ми виїхали на шлях, що змією вився в тіні велетенських уламків. Не можу з впевненістю назвати це дорогою, бо для мене нормальна дорога вкрита асфальтом або ж хоча б бруківкою, але напрямок руху таки чітко промальовувався. Спека потроху зменшувалася, навіть повітря більше не обпікало легені при кожному вдиху, тож я підсвідомо видихнула. Якщо досі не розбилися, то й тепер все буде добре!.. Сподіваюся…

- Дивися! – гукнув до мене Алл, коли на обрії замайоріли перші намети, покриті брудною і подекуди рваною тканиною. А ще через якийсь час повітря завібрувало від сотень людських голосів. – Сиди тихо і постарайся не привертати зайвої уваги!

Кивнула, забувши, що хлопець мене не бачить. Оце так!..

- Неймовірно… - прошепотіла, з відкритим ромом розглядаючи галасливих продавців з найрізноманітнішими товарами, від їжі та посуду, до килимів і коштовностей. Ближче до краю розмістилася… стоянка? Правда, замість автомобілів у довгі ряди чемно вишикувалися звичайні дерев’яні причепи з лавками, а поруч нетерпеливо тупцювали високі, попелистого кольору птахи, дуже схожі на земних страусів. Маленьку лису голову і довгі сильні ноги прикрашали дрібні блискучі лусочки, як у змії, а на шиях брязкотіли металеві нашийники.

Наш «корабель пустелі» сповільнився, проїжджаючи під високою аркою, покритою безліччю хитромудрих рун, крізь яку в обидві сторони рухалися люди. Шкірою в ту ж мить промчали мурахи. Бр-р-р!..

- Відчула? – гукнув з гори Алл. – Це магічний контур. Перевіряє чи не маємо ми наміру нашкодити Тіньовому володареві.

- Тут і таке є? – висунулася на вулицю, аби поглянути на хлопця. Даремно! Чиясь немита смердюча лапа грубо штовхнула мене всередину.

- Дивись, куди лізеш! – прогарчав двометровий бугай в брудному лахмітті і з мечем у пів свого росту за спиню, протискаючись повз автівку.

- Що-о?..

Могла б сказати, що мене переповнювало обурення, але не буду. Насправді я банально злякалася! І, знаєте, мені зовсім не соромно, адже не щодня потрапляєш до іншого світу, де небезпекою аж тхне.

- Вибачте! – гукнув Аліф, доки я приходила до тями.

Натовп хвилею розступався перед нами, проводжаючи автівку заздрісними поглядами. Хтось махав і гукав до хлопця, пропонуючи тут же викупити товар, хтось тарабанив по вікнах, підсовуючи своє, а хтось просто прямував повз, і останні мені подобалися найбільше.

Не знаю, як довго це тривало, бо ж базар здавався безкінечним, проте врешті решт ми таки виїхало на величезну центральну площу. Схоже, прибули!

Як тільки авто зупинилося, з найбільшого намету повагом вийшов високий, широкоплечий чоловік з вибритою наголо головою та плетивом геометричних тату на смаглявому тілі. Дивні візерунки кольоровими лініями вкривали обличчя, шию та спускалися далі під сорочку, притягуючи чужі погляди.

- Я хочу бачити Аяза! – гукнув Алл, зіскакуючи з автівки так м’яко, наче гірський кіт. Не те що я! Вивалилася на вулицю, заледве не вбившись. Ото було б сміху!

- Аяз зайнятий! – прогримів велетень, схрестивши на грудях руки, від чого у мене аж мурахи по тілу пробігли галопом. Якщо це слуга, тоді як виглядає його господар?

- Скажи йому, - навіть вухом не повів хлопець, з тією самою впевненістю напираючи на незнайомця, - я привіз товар! І якщо він хоче ним заволодіти, тоді нехай сам до нас і виходить!